Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
Із похорону Ольги Кобилянської (Спогад) Стефанія Жуковська Будинок у Чернівцях, з якому жила й померла Ольга Коїбилянська, перетворено тепер на музей її імени. О. Kobylanska’s house in Chernivci, now a museum Щ об зрозуміти умовини, в яких проходив цей похорон, треба з’я сувати собі часи, що їх тоді Бу- ковиа переживала. Після одноріч ного панування большевиків її в 1941 р. наново окупували руму ни. Супроти українців вони за стосували нечуваний терор. Все українське національно-культур не і громадське життя було при душене. Український актив, зо крема націоналістичний, опинився в арештах або мусів зникати під загрозою арешту. Тоді то сотні чоловіків молодшого й середнього віку виїхали до Галичини, а звід ти більша їх частина в рядах Бу ковинського Куреня відійшла в Україну з метою допомагати від будовувати там українське життя. Таким чином з української інтелі генції мало хто залишився в Чер нівцях, бо ще в 1940 р. багато її виїхало з німецьким переселен ням, рятуючись перед пересліду ванням большевиків. Отже Чер нівці, як український культурно- громадський центр, був у тому часі справжньою пусткою. Така була картина життя укра їнської громади в Чернівцях ко ли 21 березня 1942 р. рознеслася тут сумна вістка, — передавана з уст до уст, — що великої пись менниці, Ольги Кобилянської, не стало в живих. Для українців, у той час і в таких випадках, єди ним друкованим комунікаційним середником могли бути тільки клепсидри, але можна було їх друкувати тільки румунській мові. Про смерть нашої письменни ці — як мені говорили — були появилися клепсидри в румунській мові, але я, особисто, їх не ба чила. Цю сумну вістку і про те, коли буде відбуватися похорон, я і мої батьки довідалися 22 берез ня, мабуть, ще до появи друкова них клепсидрів. Ця вістка всіх нас дуже пригнобила, зокрема коли я роздумувала над тим, серед яких трагічних обставин ця втра та наступила. Похорон Ольги Кобилянської відбувався в пообідних годинах, 23. березня 1942 p., з дому при вулиці Фехнера (за румунів Одо- беску) ч. З, де проживала пись менниця з родиною своєї прибра ної дочки Олени Панчук і де пись менниця й померла. У день похо рону коло цього дому зібралася невеличка сумна громада, щоб віддати Покійній останню христи янську прислугу, а її пам’яті на лежну пошану. З-поза міста Чер нівців я не запримітила майже ні кого, бо вони хоч би й хотіли бу ли прийти на похорон — не мали можливосте про це вчасно довіда тися. Коли я розглянулася кругом себе, щоб побачити хто і скіль ки нас прийшло на цю сумну від праву, то кого ж я побачила? — Кілька старших людей-пенсіоне- рів, що не втікали перед чи від „визволення" до Румунії чи Ні меччини, бо воліли — як говорив мій покійний батько — не тиня тися у цю воєнну хуртовину по чужих країнах, а краще вмирати на своїй рідній землі. Між прияв- ними було більше жінок, а між ними досить молодшого віку, яких чоловіки, після свіжої окупації Буковини румунами, виїхали в Україну. І так на цю сумну уро чистість зійшлася така скромна числом і складом громада, а з цього приводу важкі думи нурту вали в кожного з нас. Похоронні Богослужби відправ ляли й жалібний похід провадили священики української греко-ка- толицької церкви Успенія Пречи стої Діви Марії у Чернівцях. З дому, де лежала Покійниця, по хороном проводив о. Петро Ку- лішір та ще один священик, яко го прізвища вже не пригадую. Жалобний похід із тлінними ю- станками Ольги Кобилянської проходив важливішими й рухли вішими вулицями міста. І так з вулиці Фехнера похід перейшов вулицею Ветеранів, Нового Світу, а звідси завернув на вулицю Пан ську, перейшов цією вулицею по при Народні Доми Німецький і Польський, попри православну катедральну церкву аж до Цен тральної Площі (Ринку), про йшов цією площею до вулиці Ру ської, а потім цією вулицею до церкви Успенія Пречистої Діви Марії. Цей шлях важливішими ву лицями міста був останньою до рогою, якою українська черні вецька громада відпроваджувала свою славну письменницю на віч ний спочинок. Ввесь час цього жалобного походу хор співав по хоронні напіви, а зокрема ,,Со святими упокой" по-церковно- слов’янському, і я всю дорогу хвилювалася, що поліція кожної хвилини може наш похід спинити, НАШЕ ЖИТТЯ — ТРАВЕНЬ, 1964 7
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
