Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
Усміхаюся і вірю їй. Чуємо якийсь рух, гомін; під ходимо до вікна. Внизу кілька хлопчаків підкидають м’яч. Ле тить їх сміх недоспілим, зеленим овочем. Ірисса повертається до мене ве ликими оливковими очима: „Чи можна мені піти до них? Вони мене приймуть, попробую“. „Вони тебе не зрозуміють, Іриссо. У них інша мова, вони ви сміють тебе". ,,Чому?“ Вона питається тіль ки отим єдиним словечком. Не пе речить мені, не плаче, покидає вікно і запускає на нього білі за віски. Береться за книжку і огля дає картинки, мовчить. Думаю, що таки краще залишити її собі. Іду в свою кімнату, беруся за книжку. Але не читаю, забагато в мене думок про недавнє пере жите. Тихо так і чомусь тривож но. Хочу почути чийсь голос. Д ар ма, тишина сідає побіч мене і не вступається. Думаю, що Ірисса вже більше не оглядає книжки, не чутно шелесту карток. Зате її кроки наближаються до вікна і там стоїть вона довго, заслухана в дитячий сміх, у дитячий голос... Він рідний їй. А може він тільки мені чужий, вдирається і бенте жить думка. Вона мій в’язень, я держу її в кімнатах, держу для себе... Б а чу, що вона покинула б усі свої книжки, усі іграшки, щоб тільки бути у своєму гурті. Її кроки поволі, збентежено і покірно відходять від вікна: знаю, вона любить мене і не хоче вра зити. Знов чую, як її кроки вага ються поміж вікном і її ліжком. Вони пристають, мабуть, коло клітки із жовтявим малим птахом. Ірисса щось шепоче до нього. Во на не говорить до мене, їй мене вже непотрібно. Вона мене зали шає. Сиджу на цьому самому місці довго, довго. Скам’яніла, заворо- рожена тишиною, не можу во рухнутись. Сплітаються різні дум ки, донедавна ще такі далекі. Тоді встаю і пробую тихесенько від чинити двері до кімнати Ірисси. Я прийшла запізно. Вона заснула. Книжка впала, і на долівці білі ють розсипані картки. 2 Сьогодні інший день. Вибира ємось на прогулянку. Бувають ще тепер дні — їх щ ораз менше — коли струмки сонячні котяться по деревах, і змазують свою прови ну, що їх так мало. Звертаюся ще раз до Ірисси, чи бажає пройтися. Добре. Ідемо. Недалеко, тільки декіль ка кроків від нас, невеликий місь кий парк. Ірисса співає. Нетерпе ливиться, тягне мене за руку. Йдемо швидше. Вона сміється вголос і починає бігти. Біжу з нею. Вітер морозний, холодний і твердий кидає нам листя в груди. Воно жене і розбігається по стеж ках, скручується і вмирає счорнів- ши. Надходять пахощі чогось, що повертається в землю, входить і перетворюється з нею і приходить до нас знов. Сідаємо на лавку. Моя Ірисса збирає розкинені каштани, скла дає їх, любується їх брунатним блиском і молодістю. Як дивно, коли восени родиться щось моло де і нове. Твердість овочів проби вається з їх сильних, круглих зе лених хат, прориває все... Ірисса захоплена. Вона гладить їх і сте жить за ними, як вони ховаються поміж листя. Розкладає руки і її тонкі пальці такі тоді безпомічні, що відвертаюся від неї. Боюся, що вона знову спитається, як ко лись давно: „Мамо, чому в тебе такі вогкі очі? Ти ж повинна ра діти, в твоїх очах відбивається Ірисса. А ти знаєш, моя любов до тебе така: як великі і далекі мо ря, як далекий є шлях до зір...“ Я не хочу більш такого питан ня. Але Ірисса сьогодні не бачить мене. Вона запримічує гурт дітей і каже твердо й рішучо: „Я піду!“ Не жде відповіді. Це вперше так. Біжить, майже не торкається зем лі. Стрілою прорвався бунт. Ірисса вже в їхньому гурті. Во ни підхоплюють її, як новину, як щось небуденного. Бачу, як її очі летять ластівками, як сміх рветься з її уст. Її обличчя й ін ших довкруги неї розквітаються яскрою півоній. Чоло її гордо піднесене вгору. Мій в’язень ви йшов на волю. Тоді хтось з отих чужих (мені) дітей звертається до неї із запи том. Вона ніяковіє, розгублюєть ся. Гасне яскра півоній... Ірисса маліє, згортається в собі. Вона не розуміє, що до неї говорять. Вона здобувається на останнє. Підносить знов гордо чоло, ви- простовується і каже до них щось, мабуть, у свюїй мові. Хвилина тишини. Погляди роз кинені по дитячих обличчях. А то ді здивування, незрозуміння, на сміх. Явний і голосний. Всі її оглядають, тоді поволі і обереж но відходять від неї і повертають ся спинами. Ірисса не відходить, жде... І знов під загальний поклик і сміх вертаються діти знов. Тепер Ірисса відступає збенте жена і залякана. Вони наступають крок за кроком. Набирають при горщами листя і кидають у неї. Вона пробує боронитись, але му сить відступати, цілий час відсту пати... Я не можу дивитися, як вона жалісливо закриває рукою очі -—- долонею зверху -— зломаним без помічним крилом. Зранений птах. Не підходжу, вона ж колись буде сама... Крок за кроком, все ближче во ни натискають на неї і жбурляють тепер не тільки листям, але й ма лими камінцями із стежок. Тоді біжу і я. А вони вже не йдуть, а женуться. Ірисса ще біжить кіль ка кроків, але потім сховзується по камені і падає. Падає і котить ся вниз ціла в кривавій завірюсі листя. Вони дальше у великому розгоні біжуть за нею. Вітер рве у дрібні кусні дитячий регіт, дитя чий, але й жорстокий. Очі у них жаринами насмішки, руки закрив лені до боротьби, ніздря розтяг нуті одним віддихом, роти, зви чайно ніжні й розсміяні, тепер на- пучнявілі криком: закаменувати, знищити. При моїй появі вони відступа ють, декілька сміливіших задер жується, глузують з мене і про зивають мене чужинкою. Ірисса лежить нерухомо. Поміж листяними смолоскипами блідий вирізок її обличчя матовіє й гас не. По її тонких пальцях скапує одна загублена краплина. (Докінчення буде) 6 НАШЕ ЖИТТЯ — ТРАВЕНЬ, 1964 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
