Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
Люба Коленська Сиджу, розгадую і вагаюся. Са ма не знаю, куди мені і як кра ще... Звертаюся до вас, шукаю поради, якогось ясного, доброго слова. Даруйте, що сьогодні не принесу вам багато віри від себе, хоча шукаю її твердо і невпинно. Тому приходжу до вас. Ми не чужі, а з однієї і тієї ж самої землі, у нас спільна любов... По пробую сьогодні так розповідати, щоб усіх вас зблизити до себе, і щоб всі ви стали рідними. Ваша усмішка ладна втихомирити мою тривогу й неспокій. Тому прохаю вас, слухайте мої слова уважно і повертайте їх прямо у своє сер це. 1 Моє оповідання починається з того дня, коли мені сказали, що отой великий і гарний дім може бути наш. Вправді не надовго, на якийсь час, доки до нього не по вернуться його власники. Ми радіємо з Іриссою і розгля даємо його цікаво ще раз. Щ об вам стало зразу ясно, Ірисса — моя мала дівчинка. Руки у нас завжди міцно і нерозлучно спле тені разом. Глядимо на наш дім і тоді до нас приходить радість і сподіван ня всього гарного і доброго. Я думаю, що ми повинні бути в ньо му щасливі. Вікна в ньому подов гасті, вузькі і стрілисті, гейби ма- настирські й старовинні. Перед домом дві ялинки, нічого немає в них особливого. Одна навіть опущена, бідна, всихає і жде на свою приречену загибіль. Обми наю її зором і звертаюся до дру гої. Коли відчиняємо браму, в,она ледве подається під нашими ру ками, така важка і непривітна. Ви глядає, що не хоче впустити нас. Ідемо небагато ступнів, пробуємо пожартувати і дзвонимо. Мовляв, хтось на нас жде у наших кімна тах, вийде і привітає сердечними словами. Ірисса забігає мені доро гу, стає передо мною і легко та граціозно кланяється і каже: ,,Вас просять ближче". Так входимо до нашого нового Я і мій в’язень дому. Щ е раз розглядаємо кімна ту за кімнатою. Входимо до Іриссиної. У ній одне вікно дуже високе і дуже вузьке. Друге сформоване із кус ників барвного скла, як капличні вітражі. Цілість вражає непривіт но, дарма, що в ній дитячі гап товані білі занавіски, а по стінах розбіглися сонячні везерунки. Підходимо з Іриссою до вікна. Втишуємося в собі і хочемо за брати усе ласкаве тремтіння осін ніх струн. Тихо, журливо і з дріб ним шелестом пересуваються ли стки з місця на місце. У осені зо лоті і ясні очі, вони розглядають нас у вікні і посміхаються злегка лукаво. На ній хустина ткана жовто-гарячими несмергельника- ми, вони ще сліпучо-б: рвисті, г.ле під ними вже таїться захололе серце близьких срібних інеїв. Поміж домами перлинно-сивий намет неба розтягається тонісень- кими прижмуреними смугами. За- дивлені в нього, щасливі, відчу ваємо присутність когось сильно го, когось, що стоїть побіч нас. Нам тут буде добре... Відходимо від вікна, Ірисса са довить мене, бере гребінь і чеше. Коли запримічує в мене сиве во лосся, каже: „Ж аль, що воно в тебе. Але ти мусиш завжди лиш а тись молодою. Твоє волосся не повинно ніколи сивіти, ти моя ма ма". Вона гладить мене, пестить мої очі, моє волосся, а тоді вити рає мої губи. „Не краси своїх уст уже НІКОЛИ. Я цього не хочу. Ти багато гарніша така, як тепер". НАШЕ ЖИТТЯ — ТРАВЕНЬ, 1964 5
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
