Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
Марія Струтинська Молодий сад З Розмову за столом вів сам господар, звертаю чись до окремих осіб, що йому з пошаною відпо відали. До гувернантки він говорив по-польськи, трактуючи її з цілком очевидною іронією. Він повідомив ,,цьоцю“ Леонтовичеву, що її прохання, яке він зладив до митрополичої консисторії, було прихильно полагоджене, та що їй признали три гульдени місячної вдовиної допомоги, на що стара дама, вся розчервонівши від радощів, пробурмотіла якусь несміливу подяку. Усе те Василь спостерігав мимоходом, намага ючись бути приємним сусідом старшої сестри, що виявляла йому стільки уваги; одначе та, що при тягла його власну, наче не помічала його. Час від часу він дискретно глипав в її бік. Він бачив виш неву сукню і сметанкового кольору рукав, зіп’ятий у кількох місцях вишневою оксамиткою. Насмілив шись глянути трохи вище, він побачив відтинок легко стятого овалю личка, профіль досконало за рисованого носика, трикутник блакитного ока і, над чолом, корону темнорусявого волосся, легко, хи мерно сплетеного. Та невже ж це могла бути, ду мав він гарячково, та молодша „паннунця“, та майже ще дитина, про гри і турботи якої розказу вав учора Семен? Це була жінка, найчарівніша жінка, яку він досі бачив, а може перша жінка, яку він побачив . . . Тим часом подали солодке: яблука в бішкопті, начинені масою з турецьких горіхів. Тепер отець Александер вирішив, що час йому звернутися до Василя: — То ви, молодий господине, скінчили сего года богословіє, чи так я вас зрозумів? — О, ні, отче совітнику, — поспішив вияснити Василь, — я скінчив ще рік тому. Але я не думаю ще висвячуватися. — Не гадаєте висвячуватися? — здивувався господар дому. — А то чому? Василь підніс голову і глянув через стіл у темні, суворі очі під густими сивіючими бровами. Розумні, владні очі. Він відчув якийсь непереможний порив відверто висловити свої думки, що були тут, напевне, страшною єрессю. Він сказав: — Бо я, отче совітнику, хотів побувати ще між народом, яко ближча йому, менша значіннєм особа. Я був учителем на селі сей один рік і думаю туди вертатися. У тиші, що настала, Василь почув, як отець Александер зіритовано кахикнув,. І він побачив, чи радше відчув, як ясне личко поруч повернулося в йото бік на коротюсеньку мить. — Я виджу, пане алюмнусе (це ,,пане“ мало іронічний відтинок), що у вашій голові засіли до сить небезпечні гадки, — обізвався врешті отець Александер. — Коли то, звиніть мою любопитність, ви утратилисьте вашого достойного вітця? У Василя заграв увесь його темперамент, і не було вже сили спинити його сказати те, що він думав: — Мій блаженної пам’яти батько помер два роки тому, і через те я не пішов ще на філософію, як хотів се зробити. Але мій батько був щирим на родолюбцем, у переконаннях і в життю, і то власне він так мене виховав. Він завше казав, що нам треба якнайбільше зближитися до народу та що не тільки він від нас, але й ми від него можемо багато навчитися. — І чого ж ви там навчилися, на тій „профе- сорській“ посаді? — іронічно спитав о. Александдер. — О, багато чого. Передовсім, я навчився ці нити ту глибоку християнську етику, що така жива в нашім народі. Несподівано для Василя отець Александер по годився з ним: — Так, у сему я признаю вам рацію. Наш люд у своїй масі, в корінню, глубоко релігійний. Лишень, не дай Боже, щоби усяческі революціонери в роді того безбожного Франка не забралися на добре до його деморалізації. Но, і чого ще там навчилисьтеся, бо ви сказали „передовсім" ? — Мови, отче совітнику, мови! — аж викрик нув, не стримавши себе, Василь. — О, тутки то ви вже цілком схибнулисьте у льогіці. Хочете вчитися від хлопів язика, місто того, щоб той наш руский язик підносити, ублаго- роднювати, робити його придатним до пользовання для вижчих соціяльних верств, без которих жадний нарід у світі не може самостоятельно розвиватися? — Вищі соціяльні верстви лише тоді будуть мати значіння для народа, коли мати будуть спіль ний з тим народом язик. Якої ж мови має вживати наша інтелігенція? Тої штучної книжної, якої наша руська людність не розуміє? Мови, котра, як уся кий штучний твір, що не має живого коріння, не може довго єствувати? Або може маємо приймити за нашу власну російську мову і разом з нею вто питися в російськім морю?! Якусь хвилинку в кімнаті панувала така тиша, що чути було бренькіт мух на залитих сонцем вік нах. Василь дивився у стіл перед собою і чекав, що тепер станеться. Але нічого такого особливого не сталося. Отець Александер сказав спокійним тоном: — Дискурси о таких матеріях надаються лучше до моєї канцелярії, ніж до общества женщин. Яко чоловік політичний — ви певне знаєте, що я за- відаю в, соймі? — Я маю на політичну сторону тої справи свою вироблену гадку. Можу вас утішити, що вона не совпадається з деклярацією Наумовича, за яку ви віроятно, чувалисьте. І він підвівся з місця, даючи цим знак, що і розмова, і обід закінчені. Товариство почало пов,олі розходитися, і Ва силь стояв при виході в сальон, мелянхолійно див лячись в бік вишневої сукні, що мигнула у дверях НАШЕ ЖИТТЯ — ТРАВЕНЬ, 1964 39
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
