Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
Замість фейлетону Шампан і Наше Життя На 7-мій вул. в Ню Йорку при кінці 1943 p., в Централі Союзу Українок Америки п’ять пань, членок Гол. Управи — нетерпе ливо поглядають на двері. В їх обличчях слідне хвилювання. Че кають, бо має прийти п. В. П., (тепер уже покійний). Зустріч за- повіджена на те, щоб обговорити видання власного часопису. Союз Українок Америки потребує влас ного офіційного органу, а п. В. П. обіцяв, пожертвувати на те 1,000 дол. Це не жарт! Зовсім зрозуміло, що пропози ція схвилювала Гол. Управу, бо ж власний часопис — це давня наша мрія. Переговори вже раніш по чалися й сьогодні мають завер шитися отим датком. Звісно, об говоримо також плян цілого ви давництва. Вкінці — ой, як це довго зда валося — увійшов п. В. П. Після привітання сів поміж нами й при ступив до справи. — Отже дорогі пані, я готовий дати тисячу долярів на ваш часо пис! Але застерігаюся, що мушу мати контролю над тим, що там буде писатися. Які статті будуть поміщені — я мушу знати! Та й перед друком їх прочитати... Наше схвилювання ще підне слося. Бачу стурбовані лиця моїх товаришок праці, що обмінюються поглядами. Пан П. теж зауважує це напруження. А тут голова СУА дає мені знак до відповіді. — Шановний пане, — кажу, — мені дуже жаль, але вашої про позиції прийняти не можемо. Со юз Українок Америки був, є і буде самостійною організацією, яка ніяких впливів ніколи не шу кала й своїх не накидувала. Ми хочемо часопису, бо знаємо його організаційну потребу. Дотепер ми користувались сторінкою в од ній газеті, за неї платили і зно сили всі примхи редакційної ко легії тієї газети. Воно не було й не є легко. Але все ж там ніхто не диригував нам, що в тій сто рінці мається писати. Ми своєї самостійносте за ніякі тисячі чи впливи не дамо. Вона важко здо бута й тому нам дорога! Лиця поїх пань роз’яснювались із кожним словом. Коли я скінчи ла, всі одноголосно заявили, що згідні зо мною. П. В. П. встав, перейшовся кіль- кроків та повернувшись до нас, сказав: „Дуже жалію, що так ста вите справу. Я хотів вам дати можність писати про наше життя в Америці, щоб вдома знали про нас. Я свою пропозицію відтягаю, якщо не маю над тим часописом контролі. До побачення!“ По його відході запанувала ти- шина. Несподіваний вислід наших переговорів нас також схвилював. Довго в ніч ми дебатували над можливістю, як переконати п. В. П. і піти на якісь невеличкі уступ- ки. Ні, таки немає компромісу! Але розгорілось у нас завзяття — видавати часопис. Він нам пекуче потрібний і таки буде Нашим Життям! За кілька днів одна з присутніх на тій конференції повідомила нас, що п. В. ГТ. хоче з нами го ворити. Ну, що ж — побалакає мо! У назначений день знов сиди мо в Централі, знов чекаємо в напруженні. Входить п. В. П. із невеликим пакунком під пахою. Вираз його обличчя загадковий і котрійсь із нас вихопилось: — Пане П., невже тисяча до лярів аж такого опанування по требує? — Ні, шановна пані, я прийшов вам подякувати за науку і погра- тулювати вам вашої стійкости. З такими твердими переконаннями у самостійність вашої організації, з вами у проводі, Союз Українок Америки не згине. Але я хочу дати доказ, що я вірю в те, що говорю і хоч тисячки не дам, то отут маєте 100 дол. Це даток на початок нового самостійного жі ночого журналу, а щоб було ве селіше — і тут він взявся розв’я зувати пакунок — отут вам пляш ка шампана на щасть Боже! Із пакунку вилізла не пляшка, а пляшечка, але дарованому ко неві в зуби не заглядай! Метну лась одна з нас за склянками, але в централі тільки одна. Як же пи ти на здоров’я, по черзі, чи як? Але вмить розв’язано цю спра ву. П. В. рішився на сміливіший крок, запросив на вечерю і там після вареників (бо ж із патріо- чився його великий жест, а ми випили цю пляшку шампана. Пан П. був радий, що так скін чився його великий жест, а ми раді, що дістали 100 дол. на поча ток. Бо й справді з тих грошей у 1944 р. почався журнал Наше Життя, що йому в 1964 р. сповни лося 20 років здорового, постій ного й самостійного росту. Щи рим словом згадуємо й покійника, що мимоволі став спонукою до його видання та навіть не хотячи — вибрав йому наймення! Цар ство йому небесне. А то коли б жив, то може й випили б ми те пер пляшку шампана за його здо ров’я! Одна з тих, що це пережила УРОДИШ МАРУСІ БЕК Відома громадська діячка Маруся Бек відзначує свої уродини тільки в переступному році. Для вшанування цієї дати, створився окремий жіночий комітет у Дітройті, створений із видат них жіночих постатей того міста. Його акцію підтримує також Філія УККА та Комітет Злучених Українських Жіно чих Організацій Дітройту. День 29-го лютого посадник Дітройту Джері Ке- вен проголосив Днем Марусі Бек. На передодні в окремій церемонії відсло нив скульптуру Марусі Бек, що її мі сто передало їй у дарунку. Дня 29-го лютого відбувся уродиновий бенкет заходами 35 національних груп міста Дітройту, а 1. березня українські ор ганізації вшанували нашу радну окре мим святом. Українське організоване жіноцтво долучилось до цього почину, надсила ючи звідусіль свої щирі привітання. х 6 НАШЕ ЖИТТЯ — БЕРЕЗЕНЬ, 1964 ГРОМАДЯНКА з 1946— 1950 pp. 5 чисел коштують 1 дол. Замовляти в Централі СУА. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
