Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
Замість фейлетону Шампан і Наше Життя На 7-мій вул. в Ню Йорку при кінці 1943 p., в Централі Союзу Українок Америки п’ять пань, членок Гол. Управи — нетерпе ливо поглядають на двері. В їх обличчях слідне хвилювання. Че кають, бо має прийти п. В. П., (тепер уже покійний). Зустріч за- повіджена на те, щоб обговорити видання власного часопису. Союз Українок Америки потребує влас ного офіційного органу, а п. В. П. обіцяв, пожертвувати на те 1,000 дол. Це не жарт! Зовсім зрозуміло, що пропози ція схвилювала Гол. Управу, бо ж власний часопис — це давня наша мрія. Переговори вже раніш по чалися й сьогодні мають завер шитися отим датком. Звісно, об говоримо також плян цілого ви давництва. Вкінці — ой, як це довго зда валося — увійшов п. В. П. Після привітання сів поміж нами й при ступив до справи. — Отже дорогі пані, я готовий дати тисячу долярів на ваш часо пис! Але застерігаюся, що мушу мати контролю над тим, що там буде писатися. Які статті будуть поміщені — я мушу знати! Та й перед друком їх прочитати... Наше схвилювання ще підне слося. Бачу стурбовані лиця моїх товаришок праці, що обмінюються поглядами. Пан П. теж зауважує це напруження. А тут голова СУА дає мені знак до відповіді. — Шановний пане, — кажу, — мені дуже жаль, але вашої про позиції прийняти не можемо. Со юз Українок Америки був, є і буде самостійною організацією, яка ніяких впливів ніколи не шу кала й своїх не накидувала. Ми хочемо часопису, бо знаємо його організаційну потребу. Дотепер ми користувались сторінкою в од ній газеті, за неї платили і зно сили всі примхи редакційної ко легії тієї газети. Воно не було й не є легко. Але все ж там ніхто не диригував нам, що в тій сто рінці мається писати. Ми своєї самостійносте за ніякі тисячі чи впливи не дамо. Вона важко здо бута й тому нам дорога! Лиця поїх пань роз’яснювались із кожним словом. Коли я скінчи ла, всі одноголосно заявили, що згідні зо мною. П. В. П. встав, перейшовся кіль- кроків та повернувшись до нас, сказав: „Дуже жалію, що так ста вите справу. Я хотів вам дати можність писати про наше життя в Америці, щоб вдома знали про нас. Я свою пропозицію відтягаю, якщо не маю над тим часописом контролі. До побачення!“ По його відході запанувала ти- шина. Несподіваний вислід наших переговорів нас також схвилював. Довго в ніч ми дебатували над можливістю, як переконати п. В. П. і піти на якісь невеличкі уступ- ки. Ні, таки немає компромісу! Але розгорілось у нас завзяття — видавати часопис. Він нам пекуче потрібний і таки буде Нашим Життям! За кілька днів одна з присутніх на тій конференції повідомила нас, що п. В. ГТ. хоче з нами го ворити. Ну, що ж — побалакає мо! У назначений день знов сиди мо в Централі, знов чекаємо в напруженні. Входить п. В. П. із невеликим пакунком під пахою. Вираз його обличчя загадковий і котрійсь із нас вихопилось: — Пане П., невже тисяча до лярів аж такого опанування по требує? — Ні, шановна пані, я прийшов вам подякувати за науку і погра- тулювати вам вашої стійкости. З такими твердими переконаннями у самостійність вашої організації, з вами у проводі, Союз Українок Америки не згине. Але я хочу дати доказ, що я вірю в те, що говорю і хоч тисячки не дам, то отут маєте 100 дол. Це даток на початок нового самостійного жі ночого журналу, а щоб було ве селіше — і тут він взявся розв’я зувати пакунок — отут вам пляш ка шампана на щасть Боже! Із пакунку вилізла не пляшка, а пляшечка, але дарованому ко неві в зуби не заглядай! Метну лась одна з нас за склянками, але в централі тільки одна. Як же пи ти на здоров’я, по черзі, чи як? Але вмить розв’язано цю спра ву. П. В. рішився на сміливіший крок, запросив на вечерю і там після вареників (бо ж із патріо- чився його великий жест, а ми випили цю пляшку шампана. Пан П. був радий, що так скін чився його великий жест, а ми раді, що дістали 100 дол. на поча ток. Бо й справді з тих грошей у 1944 р. почався журнал Наше Життя, що йому в 1964 р. сповни лося 20 років здорового, постій ного й самостійного росту. Щи рим словом згадуємо й покійника, що мимоволі став спонукою до його видання та навіть не хотячи — вибрав йому наймення! Цар ство йому небесне. А то коли б жив, то може й випили б ми те пер пляшку шампана за його здо ров’я! Одна з тих, що це пережила УРОДИШ МАРУСІ БЕК Відома громадська діячка Маруся Бек відзначує свої уродини тільки в переступному році. Для вшанування цієї дати, створився окремий жіночий комітет у Дітройті, створений із видат них жіночих постатей того міста. Його акцію підтримує також Філія УККА та Комітет Злучених Українських Жіно чих Організацій Дітройту. День 29-го лютого посадник Дітройту Джері Ке- вен проголосив Днем Марусі Бек. На передодні в окремій церемонії відсло нив скульптуру Марусі Бек, що її мі сто передало їй у дарунку. Дня 29-го лютого відбувся уродиновий бенкет заходами 35 національних груп міста Дітройту, а 1. березня українські ор ганізації вшанували нашу радну окре мим святом. Українське організоване жіноцтво долучилось до цього почину, надсила ючи звідусіль свої щирі привітання. х 6 НАШЕ ЖИТТЯ — БЕРЕЗЕНЬ, 1964 ГРОМАДЯНКА з 1946— 1950 pp. 5 чисел коштують 1 дол. Замовляти в Централі СУА. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
