Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
дуги, пташки співали, і в цьому піднесенні й я заспівала. Враз шелест кроків велів мені повернутись. Я побачила молодо го, вродливого чоловіка в напів військовій уніформі, що поволі на ближався. Я здивовано замовкла. Галя ніколи не говорила мені про мужчин у своїй родині. — Звідки така співуча пташка в нашому саду? — промовив він і зробив крок до мене. Я відсахну лась і за хвилину ми кружляли на вколо старої груші, як давні зна йомі. Він хотів упіймати мене, а я втікала. Раз мало не впіймав мене та я вхопила гілку і струснула до щові каплі йому на голову. Він, сміючись, зупинився і витирався хустиною, коли надійшла Галя. —- О, то ви вже познайомились! — Ні, — сказав він, — ця пташ ка втікає від мене. — Оце Шура, а це Тіма, будь те друзями! — познайомила нас Галя. І це все, що я взнала про цього молодого чоловіка. Галя запросила нас на вечерю. Було дуже весело, але по часі пані сказала, що Тімі пора йти, а лам спати. А ніч була така чудова, мі сячна, що сон і на думку не йшов. Але мусіли слухатись пані і ми з Галею провели нашого гостя через кладку. Повернувшись, полягали спати. Я мала окрему кімнатку, а де спала Галя і пані — не знаю, бо ще не встигла познайомитись із розположенням кімнат. Враження гарного дня та про йдені двадцять верст навіяли мені солодкий і міцний сон. Чи довго я спала — не знаю, але мучив мене сон, ніби злодії лізуть до хати і гу пають у вікна і двері. Хочу проки нутись і не можу. Раптом чую над собою переляканий шепіт Галі: — Вставай, бо до нас добива ються бандити! Біжи за мною! Тоді я зрозуміла, що то не сон, а дійсність. Коли Галя вискочила крізь відчинене вікно, я зробила те саме. І тільки опинилась на зем лі, коли пролунав постріл і куля продзижчала надо мною. Схопив шись, я побігла за Галею, та в ту мані скоро загубила її слід. Але я бігла далі, бо постріли лунали з обох боків дому і кулі свистіли по саду. Раптом покотилась я в якусь яму. Опам’ятавшись, рішила доби ратись до малої хатини. Скрізь вили собаки, а від дому доносились вигуки, переплетені московською лайкою. Це ще більш налякало мене і я — видряпавшись із ями, зарослої жалючою кропи вою, побігла в напрямку хатини, плутаючись у довгій, мокрій со рочці з розтріпаними косами. Ще раз упала та це вже був рів поза садом і хатина була вже близько. Та тут згадала я, що й туди мо жуть заглянути бандити і тому завернула до кошари. Залізла в ясла і прикрилась сіном. Спокійна корова, обнюхавши мене, продов жувала жувати. А мене почало тря сти, як у пропасниці. — Оце, — думаю, — так! Тікала з дому від одного бандита, а по пала на цілу зграю . . . Та літня ніч коротка. Вже поча ло й небо жевріти, готуючись до зустрічі сонця. Стрілянина біля дому втихла і через якийсь час я почула чоловічий голос, що кли кав мене в саду. А далі до нього прилучився голос Галі, та я й дух притаїла. Врешті почула я, що грюкнули в хатині засувом і на порозі поя вилась дівчинка. Я вибралась із ясел і просила її покликати маму. Та перелякане дівча тріснуло две рима й побігло в хату. Побачив ши таку мару і дорослий переля кався б: уся мокра, в болоті, сіно в волоссі та ще й вилізла з-під ко рови — відьма та й годі! За хвилину вийшла мати і вда рилась об поли. — Боже, та це ж Галі гість! Ідіть у хату! Витягла вона з печі чавун теп лої води, вилила в великі ночви, стягнула з мене мокру сорочку й викупала, як малу дитину. Потім наділа свою чисту сорочку і під перезала запаски, вичесала гре бінкою коси й заплела, а я тим ча сом розповіла їй про все, що ста лося. Коли вже сонечко підбилось до гори, вона взяла чавуна і пішла до Галіної хати, а мені казала поче кати. Незабаром на стежці появи лась Галя в супроводі озброєного червоноармійця. Забрали мене в дім, при чому Галя сказала, щоб я нічого не боялась. За столом си дів командир загону й пив молоко. Він розпитав мене, хто я та чого сюди попала. — Було б шкода, щоб я забив таку гарну дівчину та ще й „ар тистку пролетарського походжен ня". (Це вже Галя так мене опи сала). То я перший вистрілив, за- гледівши щось біле в вікні. Ідіть же додому й більше не приходьте до цих буржуїв! Сіли на коні й поїхали. А тут почалась моя мука: тіло взялось суцільним пухирем після жалючої кропиви. Я не знала, де мені ді тись. Галя положила мене в ліжко й стала мастити якоюсь мастю, змішаною з гусячим товщем. То ді ж і розказала мені про все, що тут діялось, (Докінчення буде). НАШЕ ЖИТТЯ — БЕРЕЗЕНЬ, 1964г 5
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
