Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
дуги, пташки співали, і в цьому піднесенні й я заспівала. Враз шелест кроків велів мені повернутись. Я побачила молодо го, вродливого чоловіка в напів військовій уніформі, що поволі на ближався. Я здивовано замовкла. Галя ніколи не говорила мені про мужчин у своїй родині. — Звідки така співуча пташка в нашому саду? — промовив він і зробив крок до мене. Я відсахну лась і за хвилину ми кружляли на вколо старої груші, як давні зна йомі. Він хотів упіймати мене, а я втікала. Раз мало не впіймав мене та я вхопила гілку і струснула до щові каплі йому на голову. Він, сміючись, зупинився і витирався хустиною, коли надійшла Галя. —- О, то ви вже познайомились! — Ні, — сказав він, — ця пташ ка втікає від мене. — Оце Шура, а це Тіма, будь те друзями! — познайомила нас Галя. І це все, що я взнала про цього молодого чоловіка. Галя запросила нас на вечерю. Було дуже весело, але по часі пані сказала, що Тімі пора йти, а лам спати. А ніч була така чудова, мі сячна, що сон і на думку не йшов. Але мусіли слухатись пані і ми з Галею провели нашого гостя через кладку. Повернувшись, полягали спати. Я мала окрему кімнатку, а де спала Галя і пані — не знаю, бо ще не встигла познайомитись із розположенням кімнат. Враження гарного дня та про йдені двадцять верст навіяли мені солодкий і міцний сон. Чи довго я спала — не знаю, але мучив мене сон, ніби злодії лізуть до хати і гу пають у вікна і двері. Хочу проки нутись і не можу. Раптом чую над собою переляканий шепіт Галі: — Вставай, бо до нас добива ються бандити! Біжи за мною! Тоді я зрозуміла, що то не сон, а дійсність. Коли Галя вискочила крізь відчинене вікно, я зробила те саме. І тільки опинилась на зем лі, коли пролунав постріл і куля продзижчала надо мною. Схопив шись, я побігла за Галею, та в ту мані скоро загубила її слід. Але я бігла далі, бо постріли лунали з обох боків дому і кулі свистіли по саду. Раптом покотилась я в якусь яму. Опам’ятавшись, рішила доби ратись до малої хатини. Скрізь вили собаки, а від дому доносились вигуки, переплетені московською лайкою. Це ще більш налякало мене і я — видряпавшись із ями, зарослої жалючою кропи вою, побігла в напрямку хатини, плутаючись у довгій, мокрій со рочці з розтріпаними косами. Ще раз упала та це вже був рів поза садом і хатина була вже близько. Та тут згадала я, що й туди мо жуть заглянути бандити і тому завернула до кошари. Залізла в ясла і прикрилась сіном. Спокійна корова, обнюхавши мене, продов жувала жувати. А мене почало тря сти, як у пропасниці. — Оце, — думаю, — так! Тікала з дому від одного бандита, а по пала на цілу зграю . . . Та літня ніч коротка. Вже поча ло й небо жевріти, готуючись до зустрічі сонця. Стрілянина біля дому втихла і через якийсь час я почула чоловічий голос, що кли кав мене в саду. А далі до нього прилучився голос Галі, та я й дух притаїла. Врешті почула я, що грюкнули в хатині засувом і на порозі поя вилась дівчинка. Я вибралась із ясел і просила її покликати маму. Та перелякане дівча тріснуло две рима й побігло в хату. Побачив ши таку мару і дорослий переля кався б: уся мокра, в болоті, сіно в волоссі та ще й вилізла з-під ко рови — відьма та й годі! За хвилину вийшла мати і вда рилась об поли. — Боже, та це ж Галі гість! Ідіть у хату! Витягла вона з печі чавун теп лої води, вилила в великі ночви, стягнула з мене мокру сорочку й викупала, як малу дитину. Потім наділа свою чисту сорочку і під перезала запаски, вичесала гре бінкою коси й заплела, а я тим ча сом розповіла їй про все, що ста лося. Коли вже сонечко підбилось до гори, вона взяла чавуна і пішла до Галіної хати, а мені казала поче кати. Незабаром на стежці появи лась Галя в супроводі озброєного червоноармійця. Забрали мене в дім, при чому Галя сказала, щоб я нічого не боялась. За столом си дів командир загону й пив молоко. Він розпитав мене, хто я та чого сюди попала. — Було б шкода, щоб я забив таку гарну дівчину та ще й „ар тистку пролетарського походжен ня". (Це вже Галя так мене опи сала). То я перший вистрілив, за- гледівши щось біле в вікні. Ідіть же додому й більше не приходьте до цих буржуїв! Сіли на коні й поїхали. А тут почалась моя мука: тіло взялось суцільним пухирем після жалючої кропиви. Я не знала, де мені ді тись. Галя положила мене в ліжко й стала мастити якоюсь мастю, змішаною з гусячим товщем. То ді ж і розказала мені про все, що тут діялось, (Докінчення буде). НАШЕ ЖИТТЯ — БЕРЕЗЕНЬ, 1964г 5
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
