Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
Йому здавалося, наче тут, перед ним, розгорталася канва для всіх його гарячих думок, для всіх моло дечих шукань за правдою. Це був, без сумніву, один із „староруських11 домів, що про нього роз казував візник — з їх відгородженістю від народу, з їх ,,язичієм“ і „Словом1*. І тут поруч був той „народ“, той селянин із його свіжою мовою, з його людським відчуттям, що так яскраво передавалося в оповіданні про молоду попівну; тут перед ним ле жала земля, що її орав той „наймит“, Франка вірш про якого він завжди носив при собі. — То як буде з нами, паничу? — перебив Василеві думки візник. — А що має бути, чоловіче добрий? Почекаю, аж прийде другий потяг, а як би його довго не було, то піду пішки до Львова. — Ой, то ви довго чекали б, паничу, бо дру гого потягу тутки не буде, аж завтра досвіта, та й то в другий бік. А пішки до Львова — він сум нівно глянув на Василеві черевики — до Львова пішки то ви будете йти хіба цілий день і то мусите зразу поступити до шевцє, або вас підзелював. Він покрутив головою, а тоді сказав рішучим тоном, немов вирішуючи цим справу: — Та де я міг би вас, паничу, лишити отак на дорозі. То не годитсі. Василь глипнув вгору на старого, розсміявся, кинув у фаєтон свою дорожню нагортку і свою ТО'Р'бу і санюм скоком опинився на задньому СИЦІ'ННІ. — Отак, то я розумію! — задоволено ствердив Семен. І, повертаючись до коней, він рушив поводи. Коні зразу побігли трухцем, а він прийняв, знову поставу солідного панського „фірімана" і став иоізолі мовчки поганяти. Василь поринув у думках. Він чув ще останні Семенові слова: „не годитсі". Ні, це не були ніякі з тих слів, нових для нього, чи маловідомих, що їх записуванням він так захопився був за останній рік. Стара Марта в Лісниках коло Бережан, у якої він жив, учителюючи, була тією вчителькою, до котрої він нераз ще в житті мав звернутися при сумніві над якимсь словом. „Не годиться" казали і в нього дома. Одначе, аж тепер прийшло йому на гадку, що в цьому „не годиться" був цілий світогляд народу, ціла його філософія. Що в ньому збереглося — крізь віки приниження і злиднів — народне право- почуття, пошана до власної гідности і до гідности іншої людини. І от, у тому староруському домі за бороняють молодій дівчині перебувати зі „служ бою", щоб вона, мовляв, не спростачилася. Василь пригадав свій власний, тепер уже розбитий через смерть батька дім і своїх сестер, що завжди пома гали в господарстві, працюючи посполу з наймич ками. А проте, ввечері вони сідали під колом звислої лямпи і одна з них вголос читала, тоді, як інші шили, робили панчоху, чи вишивали. І чого тільки там не читалося, в тій їдальні з довгим столом, плетеними спинками високих крі сел і чорною цератовою канапою! І „Правду" і „Зорю", і „Діло", і книжки „Руської історичної бібліотеки" та „Бібліотеки найзнаменитших пові стей", і все, що їх брат, тепер уже покійний, Воло димир діставав з російської України, чи з Відня. Василь з гордістю пригадав, що його наймолодша сестра, недавно одружена Дорця, навіть сама пи сала: її велике оповідання з попівського побуту було тількищо надруковане в „Першому вінку". І коли й де вона його написала, ніхто не бачив і не знав. Вони з’їхали тепер з горба і скоро їх огорнув старий сосновий ліс, крізь який прозирало багряне західне себо. Це не був пдільський ліс, до якого звик Василь, ліс, де густий молодняк оточує з усіх боків старі дерева, пнучись за ними до сонця. Тут чатинням укрита земля була наче чисто виметена, а малі тонкі сосонки росли якось відокремлено, са мітньо. Василь подумав чомусь про молоду попівну, але й тут його спинило слово: її вчать „теленькати" по-французьки. По-польському буде „цвенькати", по-жидівськи — „шварґотіти". Боже, яке ж це ба гатство, та наша руська мова, і ми мали б її соро митися, не приймати до вжитку освічених людей, а говорити якимсь язичієм, а чи, може, перейти на „вищу" російську?! Його так розсердила ця думка, що він аж по жалкував, що піддався настроєві хвилини і пого дився їхати в цю дорогу. Але тепер не було вже іншого способу, треба було їхати до кінця. Проте, завтра він попросить коней до виїзду, не зали шиться там ні на пів днини. Був уже вечір, як вони з’їхали з горба в село і, звернувши в бік висадженою високими дере вами дорогою, вкотилися в осаду плебанії. Візник з апльомбом спинив коней перед освітленою веран дою. Там уже відкривалися двері і на ступнях з’яви лася темна, з-заду світлом обрамлена постать. — То ти, Петре? — спитав трохи захриплий басовий голос. І аж тепер Василь відчув усю не зручність свого становища. Але візник уже ви яснював: — Нє, прошу єґомості , отец Пе-тро не при їхали. Але осі паїнич опізнилиісі на колію, то я собі погадав.. . — Ти собі добре погадав, Семене, що не можна лишати людей на дорозі без помочи. — І, уже просто звертаючись до Василя, що встиг тим часом зіскочити з фаетона і наблизитися: — 3 ким маю приятність? .. — Я, отче совітнику, Василь Навроцький, син покійного отця Андрія з Голгіч коло Підгаєць, скінчений теольоґ. Я дуже перепрошую . . . — О, о, не маєте цілком чого звинятися, — ввічливо перебив Василя господар. —- А знаєте, до кого ви приїхали? Не знаєте? До отця Алексан- дра Радзикевича. Просимо, просимо ближче. Василь прокинувся з міцного сну і сів на по стелі. Спочатку він не міг нічого зрозуміти: він спав у великому, м’якому ліжку, вкритий легенькою ро жевою ковдрою; довкола — незнайомі темні меблі, величезна шафа, комода, фотель, мармурова уми- вальничка. 40 НАШЕ ЖИТТЯ — БЕРЕЗЕНЬ, 1964 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
