Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
Перша й остання зустріч Коли доводиться нам по довго му небаченні зустрітися та про вести кілька годин на щирій роз мові з людиною, з якою лучили нас колись зв’язки приязні і спіль ні переживання юних літ -— то властиво добре, що нема у нас свідомости того, що ця зустріч остання в житті, що не доведеть ся побачитися знову, здійснити наші постанови і обітниці: „від тепер стрічатися частіше11. Таке було моє побачення з по кійною Меланією Витвицькою в Ню Йорку 1959 р. в часі Конгре су Світової Федерації Укр. Жіно чих Організацій. Вона, як усе, ніжна, делікатна і дуже скромна, цілком не користаючи, за амери канським зразком, з своєї позиції дружини Президента Української Народньої Республіки, зайняла місце оподалік президіяльного стола, за яким, сповняючи свій обов’язок голови СФУЖО я му- сіла сидіти. Так, що аж на перер ві мали ми нагоду звітатись, по говорити. І відразу запросила Ме- ланія мене до себе, бо я була чу жа в Ню Йорку, приїхавши з Ка нади. А бачилися ми як ще „по тойбіч океану“, у Відні 1944 чи 1945 року, тоді як хмарами пере літали над містом американські бомбовики і клали в румовища цілі смуги вулиць з високих, силь них, мурованих камениць. Тоді Мелася зайшла раз до мене, до мешкання в першому окрузі Від ня, яке скоро саме впало жертвою налету бомбовиків. -—- Говорила тоді про тяжкі воєнні роки, пере їзд заграницю, скитання, недугу чоловіка й тодішні важкі умовини життя у Відні. Але не нарікала. Те саме спокійне, лагідне облич чя, добрі, гарні очі, а білі пасма, що вплелися в її ясне волосся не додавали їй років. Таке саме враження мали ми, коли стрінули її 1959 р. в Ню Йорку і враз із Ольгою Павлов- ською, теж покійною вже тепер, відвідали її в їх малому помеш канні на „давнтавні“ Ню Йорку. Мелася, як і Оля Павловська, оби дві мали той рідкий дар безпосе- редности і теплоти в зустрічі і розмові з людьми, забарвленої часто своєрідним легким гумором. Тому з особливою увагою при слухувалась я до розмов тих зна йомих із собою здавна двох жі нок, що кожна з них відігравала замітну ролю в житті українсько го організованого жіноцтва своєї доби, хоч кожна на інший лад і обидві вважали доцільним ставити себе скромно в тіні. Під час того побачення в 1959 виринали в наших розмовах що раз то інші спогади переживань, їх було так багато в часі двох світових воєн! Це було наше останнє поба чення. А коли ж перше? Прига дується Львів, перші роки цього сторіччя. Тоді й напевне довелось мені зустрітись та познайомитись із вродливою Меланією Стельма- хівною. Уся українська молодь була перейнята боротьбою львів ських студентів за український характер тієї високої школи. Ішли в тій справі заяви, протести, ме- моріяли до університетських вла стей у Львові, до парляменту і мі ністерства освіти у Відні. Вкінці пам’ятна „сецесія", остентаційний вихід 602 українських студентів філософії, права і медицини і пе рехід на інші університети австро- угорської держави (Відень, Пра га, Краків, Чернівці, Ґрац), а то й заграницю (Німеччина, Франція, Швейцарія). Були це події, що хвилювали не лиш молодь, а ціле українське громадянство Галичи ни. Також свободолюбні думки, що розворушували уми студентської молоді Наддніпрянщини, доходили й до Львова. Живо цікавили всі ті справи загал молоді і всі хотіли включитися в русло громадської активности. Десь у той час до ме не, що як гімназистка-привати- стка тоді жила у Львові при вул. Театинській, заходило у неділю, по шкільній екзорті, молоде, ус міхнене, біляве дівчатко. Лиш так можна було окреслити „канди датку на вчительку", тоді почат- куючу ученицю Вчительської Се мінарії у Львові Меланію Стель- махівну. Ходили ми разом на Ви сокий Замок, по оброслих квіту чими каштанами алеях, розмовля ли про різні тодішні події, що ви давались нам незвичайно важни ми. Виходили на сам вершок коп- ця, щоб звідтам оглядати широку панораму Львова. Он у старій ча стині міста вздовж Жовківської вулиці видніє цілий ряд наших церков, що пам’ятали давні сто ліття — найдальша церква св. П’ятниць, Василіянський манастир св. Онуфрія, стара церква св. Ми колая і новозбудована Преобра- женська. А на Святоюрській горі здіймається величній храм св. Юра. (Докінчення буде) Олена Залізняк ЖУРНАЛ ДЛЯ БАБУСІ Знов можемо подати наймення но вих фундаторів передплат для наших „бабусь“ в Европі. П-во 3. і Д. Са- вицькі з Ютики уфундували дві пе редплати, а по одній — п-ні Ольга Ко- ренець із Монклеру, п-во М. і І. Кра марчуки з Рочестеру і 62 Відділ СУА із Сан Франціско. Щире Спасибі! Також відновив передплату для ба бусі п. Осип Олінкевич із Бофало, що вже втретє платить її в пам’ять своєї покійної дружини. Який гарний при клад уваги й жертвенности! Передплату для „бабусі44 фундує вже втретє також 22 Відділ у Шикаґо. Журнал — це велика піддержка для самітніх жінок, що проживають дале ко від української громади. Бл. п. Меланін Витвицька L ate M elania W ytw ycka, w ife of D r. S tefan W ytw yckyj, P re sid e n t of U k rain ian N atio n l R epublic in exile Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
