Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
РІК XXI ЛИПЕНЬ — СЕРПЕНЬ Ч. 7 Маркіян Ш ашкевич Моє небо (Ю ЛІЇ) (Уривок) Д обре тому, хто загляне В українця смілу душу, Хто дзвінки її шюрушить, Дум чудесних скарб достане, Руських дум, що у природі Десь (підслухані народом І дзвенять на повну душу. Руська дума ця несеться Мов козацький бистрий коник, Мов вітрець, що степом гонить: Світлим звуком розіллється Смуток серця, мисль іп'ро долю, Понад хмари, попід зорі, Ген у всесвітів простори, Де серцям немає болю. А знаєш ти? (Д О ЮЛІЇ) Слухай і вір у щире слово А знаєш, лю бко: погляд твій промінний це крок у рай, де щастя, мов світанок; від «ьото гине мислі отупіння і стужене життя цвіте неждано. А знаєш, що уста твої, серденько, краплиною роси спрагненим грудям, немов нектар для бдж ілки солоденький ласка небес благословенням людям. А знаєш ти, що доторк твій, кохана, в душ і моїй тужній, понурій родить? Якесь неземне, щ асне трепетання, що гіркоту життя мені солодить. А знаєш, Юлю, що ти серцю мому? Мов серед ночі сонячна хвилина, немов надія утікаючому, мов після бурі тихий ранок. З польської мови переклала М. Т, Чи героїзм несучасний? На початку 1964 р. вибух у таборі в Вор- куті, близько Північного моря, страйк. Подія зви чайна в демократичній державі, але незвичайна в московському концентраційному таборі, де пра цюють в’язні під терором МВД і де страйки лік відуються не порозуміннями й взаємними уступ- ками, а тортурами й розстрілами провідників і масовими вбивствами страйкуючих. Щойно, коли режим СРСР послабився боротьбою за вла ду по смерті Сталіна, стали можливі повстанські рухи, які огорнули цілий ряд таборів з мільйо нами в’язнів, армії безплатних робітників Сов. Союзу. Іскра, запалена в Воркуті перенеслася полумінню по таборах імперії. На її півдні, у Кінгіру, що лежить у Казахстані, 400 миль від містечка Караганди, вибухнув вже не страйк, а справжнє повстання, яке після 40 днів триван ня, було жорстоко здавлене і в якому згинуло під танками МВД, типу Т-34 також 500 україн ських жінок і дівчат. Сталося це в червні 1954 р. Героїчна смерть наших сестер, їхня участь у сміливому повстанні, їхня висока дружня ети ка — приносить нам честь і ми шануємо їхню смерть, відбуваємо щороку Свято Героїні, ми створили „Фонд 500“ для допомоги жертвам більшовицького терору. Але 10 років це час, який гоїть і народні рани, навіває на події порох забуття. Чи можемо справді собі дозволити на таке забуття, повірити, що вже полегшав режим? Мо жемо бути спокійні, бо Україна впаде нам гото вого самою еволюцією режиму? На жаль, так воно не є. Ми мусимо бути свідомі того, що за- садничих змін у системі Сов. Союзу немає, що зміна ,,спец-лагеру“ на „поправно-трудові коло нії “, де караються тисячі українських політич них в’язнів за нарід і за віру — це не є ніяка зміна. Що залізна заслона, яку зняли для наївних туристів до деяких міст Сов. Союзу висить і ді лить Захід від того світу, де йде нечувана руси фікація, де є знищені церкви, тюрми, концентра ційні табори, колонії примусового поселення, нужденні колгоспи і вся система поліційної мос ковської держави, яка посилила свою во рожість наступом на нашу культуру, зокрема цер кву і мову. І тому для нас немає зміни. З вірою, що ніяка кров не є пролита даремно, складаємо шану мученицям за українську правду, і зі свідо містю, що ніяка праця не минає безслідно, му симо працювати для української справи. НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ, 1964 1
Page load link
Go to Top