Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
Ніна Наркевич Про голуба „Запорожця44 їх було троє. Жили вони під банею великої старої церкви, що стояла в кінці парку. Там мали своє гніздечко, як і інші, що ці лими зграями зліталися на зелену галявку, коли туди приходили лю ди. Такі добрі були люди! Осо бливо діти: вони приходили тут відпочивати, сідали на лавках та кидали на стежку смачні крихот ки, що лишалися від їхнього сні данку. Голуби знали свій час і терпеливо чекали, коли на дзвіни ці починав дзвонити дзвін: то був полудень. — Вже час нам їсти, — бурко тів найменший, біленький. — Авжеж, авжеж, — стверджу вав другий з білою грудкою та сивою голівкою, а третій, що пильно придивлявся до дороги, сповіщав радісно: — Йдуть, вже йдуть вони! — і всі трійко злітали на стежку до своїх друзів. Ось дівчина зі старою бабусею, а ось і високий худий пан і два хлопчики... Зараз будуть у голу бів крихотки з хліба, сиру, часом шматочки м’яса, часом ягідки, або качанчики яблук... Яке це все смачне! Троє друзів-голубів най більше любили одного старенько го пана з хлопчиком, що завжди багато приносили всякої поживи для пташок. Вони жили недалеко від парку й голуби, навіть, знали те віконечко, з якого, часом, хлопчик давав їм їсти в дощові, холодні дні, коли ніхто не прихо див до парку. Хлопчик приручив своїх трьох друзів-голубів до се бе, й у кожного було своє ім’я, Білячок, Сивошапка та Запоро жець — так назвав хлопчик своїх друзів. Юрко, так звали хлопчика, назвав третього Запорожцем, бо він був відважний, йшов просто до Юркових рук брати кришки, а крім того мав на лапках широкі, пишні шаравари з пір’я. Дружба в Запорожця та Юрка була дуже ніжна. І скільки б не було харчів, які приносили другі відвідувачі парку, але голуб завжди чекав свого маленького друга. Одного ясного погідного дня даремне виглядали троє друзів свого хлопчика. Він не прийшов до парку. Не прийшов він і на другий день і тільки бачив Запо рожець, як приходив стежкою Юрків дідусь. Похилі плечі ста рого ще більше зігнулися, а го лова схилилася до долу. Йшов він повільно й навіть не глянув на пташок. —- Давай, полетимо до нашого хлопця, до віконця — запропону- Він промовив своє ніжне „Гу-гу“, ні би питався хлопчика, що з ним сталося вав Запорожець Біляку та Сиво- шапці. — Е, ні! Тепер там небезпеч но! — заперечив. Сивошапка, — там живе такий злий чорний кіт. Він уже задушив одного голуба! — А ми обережно! — стояв на своєму Запорожець. — Ну, а як не хочете, то я сам полечу до хлопчика. За хвилину Запорожець вже си дів коло вікна та заглядав до кімнати. В кутку стояло ліжко, а в ньому лежав його приятель. Він спав. Личко було червоне й він тяжко дихав. Вже майже тиждень хорував Юрко. Він застудився і мав запалення легенів. —- Тук-тук! —- несміливо тор кнувся до скла Запорожець. — Тук-тук-тук! — ще голосніше за стукав він. Хлопчик заворушився на ліжку. Його великі сині очі розкрилися. Він глянув на вікно й побачив свого маленького при ятеля. Радісно й ласкаво усміх нувся Юрко до пташки. — Дідусю, ходіть сюди! Ди віться, Запорожець прилетів ме не відвідати —- кликав хлопчик дідуся. — Пустіть його до кімна ти! Старий пан увійшов до кімнати. Він дуже зрадів, що хлопчик вже прийшов до себе та почав говори ти, бо останні дні він усе спав і не відзивався ні до кого. Швидко він приніс кришок, відчинив вікно та насипав голубові на підвіконня. Але Запорожець був ситий і коли побачив, що віконце відчинене, влетів до кімнати та відразу при сів на подушці коло Юрка. Він промовив своє ніжне ,,Гу-гу“, ні би питався хлопчика, що з ним сталося, чом вже не приходить до парку. А Юрко ніжно гладив пі р’ячко свого любого приятеля. Дідусь тішився, що його Юркові стало краще. — Дайте мені трошки хлібця для Запорожця! — попросив Юр ко діда, — Добре, хлопче, але я й тобі принесу трохи їсти. Ви вже буде те вдвох обідати, — весело обіз вався дід, і за хвилину вже хло пець перший раз за останні дні зі смаком їв картоплю, а коло нього на таці сидів голуб та поглядаю чи своїми розумними намистинка- ми-очками на хлопчика, зі смаком дзьобав крихотки з кусника хліба. З того часу Юрко став швидко поправлятися і знову почав відві дувати парк, а в ньому своїх ма леньких крилатих друзів, особли во Запорожця. Він вже тепер так звик до хлопця, що просто злітав та сідав йому на плече. — То таки справжній Запоро жець! — завжди радісно вітав го луба Юрко. — Дивіться, який відважний, навіть кота не побо явся, щоб мене відвідати! -— казав Юрко до дідуся. ЖАБКИ Жабка жабці каже: — Ква! — Чи здорова? — Чи жива? — Я здорова і жива! Ква-ква-ква-ква, Ква-ква-ква! Л. Полтава НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ, 1964 25
Page load link
Go to Top