Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
Яке відношення може мати Ва силькова бабуся до будування лі таків? На першу думку — ні якого. А має! От сидять вони втрьох в хаті: Василько, бабуся й п’ятилітня се стричка Катруся. Бабуся шиє за віски, Василько вистругує криль ця до планера, а Катруся тримає в руках коробочку зубочисток і теж із них щось майструє. Часом бабуся кличе Василька, щоб по тримав їй матеріял, поки вона йо го зміряє: завіски мусять шсувати на вікна, не можуть бути ані за довгі, ані закороткі, ані завузькі. Василько сердиться, бо кожного разу треба йти до умивальні, зми вати клей із рук і тримати для ба бусі тканину. НАД ОКЕАНОМ Накупались в океані Петрик, Юрчик і Оксана, І Маруся, і Мартуся Ще й малесенька Ганнуся. Як набридло їм купатись, Узялися будуватись: Стали швидко виростати І будинки, і палати, Пишні палаци і віллі — Все будують ручки вмілі! Вже проклали рейки й шпали, Свище потяг на горбку!.. Все самі побудували І нічого, що з піску: З них, малих іще тепер, — Хтось та буде інженер! J1. Полтава БДЖОЛА Я визбирую з квіток мед солодкий для діток. Як наповню стільники — пригощайтесь, малюки! Мед солодкий споживайте! а мені не заваджайте. Каплавушка заваджала, то й дістала в носик жала. Л. Г а й д а й — Бабусю, ви ж тільки що вже міряли. А тепер знов? — Нічого не зробиш внучку. Так, як старе українське прислі в’я каже: „Сім раз відміряй, а один раз відріж11. Бо як зразу, як слід не помірявши, відріжеш, то потім вже пізно буде міряти. Я то бі так само раджу робити. — Е, бабусю, то ж завіски, а то — планер... Я маю інструкції, і вже палички до мірки прирізані, так, що мені міряти не треба. — А ти б таки поміряв. Часом щось може й не пасувати. Та Василькові не було часу пе ремірювати. Скоріше хотілося зробити планер і запустити його високо-високо в небо!.. А планер — це такий літак, що виглядає, як справжній, тільки мо тора не має. Як його прив’язати до літака, то він крилами на по вітрі буде триматися й летітиме услід. А Василько на своєму пла нері знизу міцну гуму має. її тре ба буде накрутити, а потім, як підкинути планера вгору, то гума буде розкручуватися і своєю пружністю рухатиме літачок упе ред. Ох, як це буде цікаво! Тільки якби швидше! Але чомусь оця тоненька бам букова паличка не пасує?! Невже справді закоротка?! Не може бу ти! Коли її трошки натягнути, а правий бік планера трішки зігну ти, то якраз зійдеться. Та ще в хвості одна перечка закоротка, можна і там те саме зробити. На все знайдеться рада. От ще при лаштувати Гуму — і готово. Якби Василько не боявся, що клей іще не просох, уже вибіг би спробу вати свого планера. Але надворі вже й так темно, і бабуся каже, що вже пора спати лягати. —- Бачите, бабусю, ви ще своєї роботи не скінчили, а я вже! -— хвалився Василько. —- І я вже! — защебетала Ка труся. — Що ж ти там таке зробила? — запитала бабуся. — Плянел, — гордо вимовила Катруся. Вона не вимовляла „р“. — Який вам планер!? — за сміявся Василько. — Ану, пока жи! Катруся тримала в руках якусь химерну споруду, що вона скле їла з дрібненьких зубочисток при допомозі гумованого паперу. Во но виглядало дуже смішно, але ні Василько, ні бабуся не засміялись, бо як Катрусю образити, вона б довго і неутішно плакала. Другого дня Василько, РСатруся й бабуня вийшли на подвір’я за пускати планер. Катруся винесла теж свій викрутасик. Василько урочисто став на горбочку і під няв праву руку високо вгору. Ка труся стала за ним у таку саму позицію і приготувалася до уро чистого моменту. — Раз, два, три! — скоманду вала бабуся, і дві дитячі руки ши роко розмахнулися в повітрі. Діти побігли швидко вперед, щоб зпо- вити свої літачки. І враз - - Ка труся голосно заплакала: її літа чок лежав на грядці гвоздиків, і це не був уже ніякил літачок, а тільки маленька купка зубочи сток. Поки бабуся пригортала та втішала Катрусю, Василько пиль но шукав у небі свого планера Але ніде його не було. Може він десь аж за хмару залетів? Так ви соко він літати не повинен, але може його вітер підхопив?! — Що ти шукаєш, Васильку? — запитала бабуся. — Таж планера свого. — Він тут, позаду тебе. Виходить, Василько так швидко розігнався, що перегнав свого планера і всі свої молод.'чі мрії. Планер лежав на грядці, як пора нений птах, і одне крило його, саме те, де паличка була закорот ка, усе розломалося. Виходить, треба було таки добре виміряти. Правду казала бабуся: „Сім pas одмір, а один — одріж“. 24 НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ, 1964 Ганна Черінь Сім разів одмір9 а один раз одріж Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top