Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Олена Залізняк Із моїх спогадів про Олену Степанів (Докінчення) Одного .разу одержала я листа не з Ташкенту, де Степанівна від бувала свою неволю, а з погра- ничноії станції російсько-фінсько го кордону. Дорогою Обміну по верталась Степанівна до Австрії. Картку, що її прислала мені вона', це її знимка серед квітів у чи стенькій кімнаті Червоного Хре ста. 'Просила мене зустріти її в означений день на західньому двірці у Відні. З несподіваною вті хою плянувала. я, як буду зустрі чати та приймати Олену. Може так, як Софію Галечко, що при їхавши до Відня на відпустку з фронту, пробула у мене майже тиждень і ми разом оглядали осо бливості Відня? Дарма, що рідко курсували трамваї, а ввечорі не- освітлені вулиці і замкнені деякі музеї й театри. Все ж таки було що у Відні побачити для тих, що його не знали. Та 'Степанівна не хотіла зали шитися довше. Спішила до стрі лецької кадри, пробувши у мене всього юдин день. Зараз по її приїзді трапилась їй мала приго да, щ о була б веселою сама по собі, якби не була збентежила її. Зараз по виході з двірня на ву лицю Маріягільф спинив нас стар шина, що сповняв службу кон тролі, 'бо тоді було вже багато дезертирів із фронту. Степанівна звернула йото увагу на себе, не як можливий дезертир, а як жінка в військовому виряді. Вона наче виросла зі свого фронтового 'В О Я Ц Ь К О Г О принищеного мундуру і впадало в очі, щ о це не старшина, а дівчина з ніжним лицем, дещо збентежена великоміським рухом. Кругом нас зібралася ціла товпа цікавих віденців. Папери Степанів ною були в порядку й контрольний старшина зараз відпустив її. Та це її дуже збентежило і тому спі шилась до кадри, де могла б 'офі ційно 'бути звільнена чи бодай скинути .в і йськовий мундур, зни щений у неволі. Розказувала тоді, щ’о мала ,нераз у Ташкенті тяжкі переживання, бо то ;був та'бор по лонених ,військових старшин, то го конгломерату 9-ти народів, що дуже різно ставились до визволь них змагань українців, а участи жінок у військовій службі зокре ма. Згодом, по звільненні, Степанів на перебувала деякий час у Відні, де підготовлялась до докторату. Та тоді ми стрічалися рідко, бо я мешкала поза Віднем. Вона часто зустрічалася з Ольгою Басараб та робили спільні прогульки в ма льовничі околиці Відня. Лиш як вона ,вже перенеслася до. Львова, а я приїздила туди до рідні у від відини, то мали ми дуже приязні зустрічі та розмови у к авари і на розі Пекарської і Панської, де сходилися тоді українці. * Львів, кляса школи ім. Тараса Шевченка при вул. Мохнацького. Там сходини Кружка ім. Ганни Барвінок. Голова Константина Ма лицька влаштувала святочні схо дини в 15-ліття Українських Сі- чОвих Стрільців. Головним про мовцем 'був сенатор Остап Луць кий, колишній визначний старши на УСС. У нього, деякий час Сте панівна була адьютанто'м. Майже цілу свою доповідь присвятив Сте панівні, підкреслюючи її здисци- плінованість і опанування навіть у дуже трудних службових ситу аціях. Степанівна 'була заскочена тим, щ о вечір присвячено якраз спогадам про її військові часи (бо ж назагал жінок в УСС не було багато) і сиділа похилена у шкільній лавці (.може й тієї самої кляси, де ходила колись до шко ли). Вона, тоді гімназійна вчи телька, була так скромж> збенте жена, як мала учениця. А вдово лена Малицька лиш підсміхалась. ❖ ❖ ❖ В роки між 1926 і 1939, коли я перебувала у Львові, не стрічали ся ми надто багато. У кожної ба гато праці й обов’язків, мало ча су на особисті зустрічі, у кожної свої особисті, нераз скомпліковані ситуації і клопоти. Але стрічаю чись часто на вулиці, в поворот ній дорозі з праці додому, десь в околиці Цитаделі, усміхаючись питала мене: „Щ о ж там, Олено?" А я відповідала їй також питан ням: „А як ти, Олено?" Розуміли ми одна одну й так. Але коли тре ба було щось зробити-виконати, радо сама зголошувалась і пого джувалась. Пригадую', що на за прошення Союзу Українок при їхала тоді до Львова з доповіддю Софія Русова з Праги. -Гостра зи ма, а воїна в легкому поношеному жакетику, тому самому, в. якому кільканадцять літ тому перейшла границю, втікаючи від большеви- ків. Спинилася зразу у мене і якось я сказала Олені Степанів, що треба щось зарадити тому, щ об Русова не простудилась. Во- на відразу погодилася піти зо мною зібрати між знайомими по трібну суму на купно теплого зи мового плаща, що його потім пе редала РуСовій Софія Ракова, то дішня голова Української Захо- роїнки, ні'бито дарунок від малих дітей. Не всі наші зустрічі були такі сумні чи позажно врочисті, як по ходи на Янівський цвинтар, на Стрілецькі гроби й на могилу Ольги Басараб. Бачила я Степа нівну часом і на приємній безжур ній розмові. Це було тоді, як у клюбі „Нової Хати“ „новохатян- ки“ справляли іменини Констан тані ‘Малицькій, Олені Степанів, а при тій нагоді ще й мені. Щира, незв’язана розмова, багато, квітів, що їх тоді було подостатком на Ринку у квітярок, відсунених на окраїни міста нащадків колишніх родів Львова. А ввічливі „ново- хатянки" угощали нас своїми дбайливо приладженими присма ками. І теперішні діячки СФ'УЖО, а тоді дирекція і Надзірна Рада „Українського Народнього Ми стецтва" — Ірина Павликовська, Стефанія Чижович, Ліда Бурачин- ська, Стеф'анія Савиїцька і покійні вже Ірина Бонковська та Ольга Павловська. Та й тодішні іменин ниці іКонстантина Малицька й Оле- 10 НАШЕ ЖИТТЯ — СІЧЕНЬ, 1964 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
