Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Перша й остання зустріч (Докінчення) Олена Залізняк що з кожним днем йому трудніше оперувати із своїм загоном. Кон такт із армією УНР у нього ур вався. Тому він відпустив хлопців, а сам шукає можливости здобути фіктивні документи й виїхати за межі України. Казала, що мріє про мене і що я єдина даю йому сили боротись за майбутнє... А далі наші дороги розійшлись. Наше суворе життя поволі стира ло ці дорогі спогади. І тільки ча сом до болю гостро відчувала я свою руку в його сильній руці і ніби бачила його сяючий погляд після грозовиці в саду під виш нею... Проминуло кілька років. їхала я до Полтави. На одній із зупи нок сів у потяг якийсь літній се лянин із розкішними вусами. Як блискавка промайнула думка — де я його бачила? Сиділа й при гадувала, час від часу поглядаючи на нього й зустрічаючи бистрий погляд його карих очей. Нарешті він підсів до мене і, вибачившись, запитав: — Чи ви не були гостем на Х-му хуторі? Я скам’яніла на місці. — Так, — кажу, — була. Виявилось, що це він тоді да вав Галі мед і свіжі карасики. З великим хвиюванням я стала роз питувати його, що сталося з ними. — Чоловік Галі так і не повер нувся, десь загинув і вона зовсім перебралась до своєї хворої ма ми. Скоро стара пані померла і між Галею й її братовою поча лась велика ворожнеча за цінно- щі, що зберігались у мами. Бра това була захланна й погрожува ла, що донесе про перебування Тіми й зв’язок із Галею. Одного дня по хуторі пішла чутка, що Га ля тяжко захворіла. Пекло її все редині, страшно мучилась, а до вечора й Богові душу віддала. Ніякого лікаря не було й похова ли її в саду біля матері. Люди го ворили, що це братова Г алю отруїла, та хто це міг дослідити? — А Тіма де? — запитала я. — Тіма виїхав десь на Кавказ під чужим прізвищем. Коли поча лась паспортизація, його викрили і розстріляли. —- А де його дружина? Був одружений? — Він не женився. Не хотів робити людину нещасною, бо все Одного разу прийшла до мене Мелася і заявила, що має мені до- вірочно щось дуже важного сказа ти. Іде збірка ,,на революцію" в Україні і конче треба й нам до то го причинитися. У мене цілком не було тоді грошей. Мої батьки, присилаючи моїй господині на лежність за ,,станцію“ не при слали мені грошей на дрібні осо бисті видатки. Тож треба нам бу ло іти з Меласею на Вірменську вулицю, до знаної жидівської ан тикварні Бодека, де всі гімнази сти продавали непотрібні (або й потрібні ще) шкільні книжки, щоб роздобути трохи грошей. Туди й пішла найдорожча з моїх книжок грецький словник, бо ж „револю ція” така річ, що з тим відкладати не можна. Аж пізніше дізналися ми, що збірки йшли на видання нелегальної публікації „Гасло*1, що через Буковину передістава- лась до тієї частини України, що була під царською заманщиною, щоб поширювати там національну свідомість та революційні думки. З поблажливою усмішкою можна було оцінювати пізніше ті „рево люційні пориви**, але для нас у той час це було щось важне й серйоз не. чекав такого кінця, який і не за барився. Як приголомшена я вийшла в Полтаві з потягу і не знала, куди йду. Та цей чоловік не залишив мене. Спитав, куди мені треба і провів аж до місця. Дорогою роз казував щось веселого, до чого мав великий хист. Міцно стисну ли собі руки на прощання, розу міючи одне одного без слів. ** ❖ Тишина запанувала серед това риства. Слухачі мовчки курили, а оповідачка схилила голову на руки. Далі лікар подякував за миле, хоч і сумне оповідання і всі почали прощатись. — А я так і не дочекався чо гось із „приправою**! — жартую чи сказав лікар. Не знала я ближче життя Мела- нії у Дрогобичі, де вона прожила довгі роки. Але всім було відомо, що позиція д-ра Степана Вит- вицького, як адвоката, громадяни на, політика і дипломата, що відо- грав важну ролю при створенні па м’ятного акту злуки і Соборности України 22. січня 1919 р. вимагала часто і від його дружини самовід речення і посвяти. Особливо за польської займанщини, коли поль ська поліція арештувала й переслі дувала українську молодь, Мела- нія посвячувала багато сил добро дійній і суспільно-допомоговій праці у всіх місцевих українських організаціях. А і в роках, коли д-р С. Витвицький взяв на себе важний і відповідальний обов’язок Прези дента Української Народньої Рес публіки в екзилі, його позиція ви магала і від його дружини не лиш великого такту, орієнтаційного хи сту і вміння ладнати з людьми, а нераз і великого гарту духа —- дарма, що виглядом і поведінкою нагадувала ніжну мімозу. Вихов ним обов’язкам матері сина-одина- ка і сина померлої сестри, а потім і внуків, присвячувала багато ува ги. Також дітям свого брата, що рано осиротіли, Меланія прицілю вала чимало сердечної теплоти. До тепер не маю я повної уяви, що дорогої Меласі немає між жи вими. Ніколи не бачила я її неду жою і не чула від неї нарікань. Не була я на її похороні, що стягнув таку масу громадянства з усіх кругів нашого суспільства, не лиш тому, що відпроваджували на віч ний спочинок дружину Президента Української Народньої Республі ки в екзилі, а й жінку особливих прикмет душі, людину великої до броти, ніжносте і посвяти, щиру громадську робітницю і патріотку, яку всі цінили й шанували і яка на певне залишиться в добрій пам’яті у всіх, що її знали. Приналежність до жіночої ор ган і зації — це доказ громадської зрілости кожної жінки. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
