Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
О. Ковальська Оповідання без „приправи" (Закінчення) Це був карний червоний загін для ліквідації „бандитизму", що часто ночами навідується до них, сподіваючись схопити її братів -— Гришу і Тіму. її брати — колиш ні царські старшини не хотіли служити червоним. З допомогою своєї жінки старший брат придбав папері на чуже прізвище і десь працює. А Тіма був в українській армії, а після відходу її закордон зорганізував у своїх околицях добрий партизанський загін з на ших хлопців і свідомих господа рів. Переховувались вони в лісах, мали добрі коні та своїми очай- душними й несподіваними напада ми наводили жах на червоних окупантів. Чоловік Насті й тієї жінки з хатини теж із ними. — Та не тільки вони, а все населення нашого й сусідніх ху торів підтримує загін Тіми, пома гає йому й попереджає та пере ховує від небезпеки — закінчила вона. Хоч Галя нічого не сказала про себе та тепер я зрозуміла ті та ємничі розмови її з людьми на хуторі. Десь надвечір мені стало легше і я заснула. А Настя з Галею все щось пекли та варили. Коли стем ніло, Настя пішла десь, ніби до дому. Галя сказала мені, що не будемо спати в хаті, а підемо до тієї великої клуні. Коли ми при йшли туди, там уже було посте лено на сіні. Галя взяла з собою всякої їжі. Ніч була чудова -— місяць, пташки, пахощі сіна. Та щось непокоїло нас, і ми, тісно притулившись одна до одної, ти хо лежали. Раптом якась тінь заступила двері. Ми завмерли та почувши тихий голос Тіми — „Галю, чи ти тут?“ — ми дуже зраділи. Він сів біля нас, розпитував про те, що сталося, пестив мої довгі коси та жалів, що це мені трапилось у них під час гостини. Ми дуже хвилювались за нього та він сказав, щоб не боялись, бо хлопці стоять на варті. Галя дала йому повечеряти і ми ще довго сиділи й тихо розмовляли. Ніколи не забуду тієї щасливої хвилини, коли він тримав мою руку в своїй дужій руці і при якімсь легенькім шелесті міцно стискав її. Нарешті почувся тихий свист і він сказав, що йому вже час іти. Тепло попрощався з нами, ка зав, що ми ще побачимось та, щоб я не спішила додому. В цю ніч я довго не могла спа ти. Передумуючи оповідання Галі, я все більше дивувалась, як у цій старовинній дворянській родині, з її духом Пушкіна, Гончарова й інших могли вирости такі діти, як вони могли врости в наш рідний ґрунт і боротись за волю нашої рідної землі. Лиш тепер я прига дала, що чула вже про той загін та з яким переляком ховались від нього червоні грабіжники. За кілька днів була неділя і Га ля сказала, що зробимо одну про гулянку, а в понеділок поверне мось уже до моєї мами. Напаку вавши кошики, ми раненько ви йшли з дому. Пройшовши заліз ницю ми пішли в напрямі лісу. Галя йшла сміливо й певно, ма буть, не перший раз. Зайшли в гущавину. — Тепер дивись, куди показу ватимуть надламані гілочки, ска зала вона. І так ми поволі посувались впе ред, аж поки почули ,,Стій!“ Га ля сказала гасло і вартовий пока зав, куди йти. Ми побачили за маскований курінь, з якого ви йшов нам назустріч Тіма. Він нас щиро привітав, але розмова якось не в’язалася. Всім чомусь було тяжко на душі, ніби якесь перед чуття нас огорнуло. Довідавшись, що ми завтра йдемо до мене до дому, Тіма пообіцяв перестріти нас у кучугурах — піщаних гор бах, порослих шелюгою — і тро хи провести нас. Залишивши ко шики і з болем у серці попрощав шись, ми пішли додому... На другий день я з сумом по прощалась із Галиною мамою, з садом, кладкою та стодолою, що за короткий час дали мені стільки незабутніх хвилин. Я відчувала, що залишаю тут частину свого незайманого серця. Довгенько ми оглядались по тих кучугурах, але Тіми так і не було... І вже ніколи в своєму житті я не зустріла йо го, — тихо промовила оповідач ка свої останні слова. Всі чекали продовження. По хвилині хтось запитав: — Що сталося з тим упродко- місаром і чи не трапилось якогось нещастя з Тімою1? Ці питання повернули її знов до товариства. Попросила заку рити і розповідала далі. ❖ ❖ ❖ Комісара незабаром перевели до іншого райому і він там одружив ся з якоюсь вдовою, казали — дуже подібною до мене, тільки старшою. Галя частіше почала відвідува ти свою маму, приносила мені сердечні привіти від Тіми, казала, НАШЕ ЖИТТЯ — КВІТЕНЬ 1964 5
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
