Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Чи це справді дух часу? „Молодість" — яке чарівне слово! Неповторна весна життя людини... Молодість! Яка чудова пора! Пора рожевих мрій і золо тих надій, пора пізнавання життя, перших захоплень... і перших роз чарувань. Перші сердечні сльози: „Він, або ніхто!1'... і почування полегкости: „Добре, що ми розій шлися". Час розваг і забав, але й час серйозних студій, плянів на майбутнє. Як часто під осінь на шого життя ми із зворушливою усмішкою і задивленими в дале чінь очима душі згадуємо нашу молодість! І нам завжди здається, що найкращим часом у нашому житті була наша молодість, якраз тільки наша... Ми опинилися в новім середо вищі. Придивляємося ближче до життя тутешніх молодих людей. Чи мають вони справжню моло дість, чи переживають її так зво рушливо, як ми колись? Скажім правду: ні, і ще раз — ні! Мері, моя сусідка, ще так не давно скакала через шнур, вганя ла з м’ячем по вулиці, і нераз прибігала помагати за кводра ко сити траву в нашім садочку. Але не минув рік-два, і що я бачу? На сходах веранди в наших сусідів сидить якесь опудало і курить па- піроску. -—- Чи хтось новий спровадився до наших сусідів? — питаю чоло віка, — цікаво знати, хто то... Але незабаром із здивуванням і жалем переконуюся, що то наша Мері, скінчивши якраз „паблік скул“, перейшла до гайскулу і вже раптом зробилася дорослою: намазане обличчя, начорнені бро ви, на голові „копиця сіна“, і не змінна папіроска в устах. З тяжкою бідою Мері скінчила „гайскул" і, не чекаючи ґрадуації, вийшла заміж за такого самого „зеленого" хлопця. Одначе він вже має своє авто і щовечора під нашою хатою трубить на дівчину. Відгуляли весілля, безліч дружок, дружб і фотографів. Але по році Мері вернулася до дому батьків з малим синком на руках. Що ж... „діворс“... І пішла Мері до праці, а там згодом дити на вже бавиться на вулиці, і нема кому її пильнувати. От, так мо лода жінка, що ще не досягла бу ла двадцяти років, має розбите життя, не знає ні радости, ні цілі в майбутньому. А що буде з тої дитини, що не знає батька, не має опіки матері, не відчуває тепла, не чує ласка вого слова вдома, не знає, що можна, а чого ні. Хіба чекає її товариство в „ґенгах“. Оце ту тешня молодість, вбита в самому зародку. У нас тел еп нераз можна почу ти: „Але ж сьогодні такий світ, усі так роблять, нічого не пора диш, ідемо з духом часу!“ Чи справді маємо безкритично перебирати все від нашого довкіл ля? Чи не подумати б трошки батькам, що мають доростаючі ді ти? Кожна людина, а ще молода, має свою амбіцію. Чи не краще впливати вдома батькам (але ті батьки повинні мати авторитет у дітей!), щоб діти наперед покін чили студії, мали дипломи в ру ках. Тоді само собою молода лю дина почувається повноправним громадянином. Також дочка по винна мати крім обов’язкових сту дій якийсь фах; „най ся не при дає", як у нас казали, але в разі потреби може пригодитися. Але цього вже не осягнути заміжній — займатися хатнім господар ством, виховувати діти, а до того ходити на виклади до каледжу. Подружнє життя то не жарт, не авто, не мінковий шаль, не розва га, ні забава. Подружжя — дуже важка відповідальність. Зараз за порогом церкви, по гучнім прий нятті і радісній весільній атмосфе рі життя стає перед молодятами в усій своїй неромантичній реаль ності, що ставить свої вимоги. А якщо молоде подружжя ще дуже „зелене", то тим тяжче перейти той Рубікон. І хто терпить найбільше тоді, коли молоді подруги розчарову ються до себе і швидко розхо дяться? Очевидно, їх діти. Чо му ж їх кривдити в зародку жит тя? Ніяка найкраща опіка не за ступить дитині ласки матері, ні життєвого проводу батька. Дити на мусить мати батька і матір, та ке вже право природи. Це ж ціль і мета подружжя. Дитина без батька має почуття меншеварто- сти, що часто гонить її до злочи нів. Якраз із розбитих подруж ви ходять ті діти, що роблять бешке ти, що нападають на своїх учите лів по школах, що формують „ґенґи". З розбитого подружжя вийшов і Лі Освалд і Джек РубІ. Чи справді варто нам безкритично наслідувати кожне таке настав- лення до життя? Не забуваємо: яка родина, такий нарід. Ольга Соневицька ГОСТІ В ЦЕНТРАЛІ В лютому Централя СУА у Филадел фії вітала заграничних гостей. У пер шій половині місяця прибула сюди письменниця Віра Вовк, що в супро воді п-ні Володимири Ценко завітала до Дому СУА. Молода поетка і вчена 'саме закінчила об’їздку по містах ЗДА, де її всюди громадянство щиро вітало. У Филаделфії теж відбувся її авторський вечір на терені Літ.-Мист. Клюбу. П-ні Віра Вовк поділилась вра женнями з об’їздки та розказала про видавничі пляни. Трохи пізніше навідалась до Цен тралі СУА співачка Галина Андреадіс. П-ні Андреадіс прибула з Аргентини до ЗДА для концертового турне й пі сля успішного виступу в Ню Йорку завітала й до Филаделфії. Візита була коротка з огляду на концерт, що мав відбутися ввечорі. Але цього вистачи ло, щоб почути з уст співачки цікаву історію її мистецької кар’єри та її дальші пляни. ЗВІТНІ листки Чи Ви вже виповнили звітні листки, надіслані з Централі? Прошу негайно взятись за те, щоб використати свіжі дані з 1963 р. Відповіді Відділів конче потрібні, щоб дістати перегляд праці орган і зації. Цим дадуть вони повну картину праці Союзу Українок Амери ки та влегшать звітування на Кон венції. 2 ■НАШЕ ЖИТТЯ - КВІТЕНЬ, 1964 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
