Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Чи це справді дух часу? „Молодість" — яке чарівне слово! Неповторна весна життя людини... Молодість! Яка чудова пора! Пора рожевих мрій і золо тих надій, пора пізнавання життя, перших захоплень... і перших роз чарувань. Перші сердечні сльози: „Він, або ніхто!1'... і почування полегкости: „Добре, що ми розій шлися". Час розваг і забав, але й час серйозних студій, плянів на майбутнє. Як часто під осінь на шого життя ми із зворушливою усмішкою і задивленими в дале чінь очима душі згадуємо нашу молодість! І нам завжди здається, що найкращим часом у нашому житті була наша молодість, якраз тільки наша... Ми опинилися в новім середо вищі. Придивляємося ближче до життя тутешніх молодих людей. Чи мають вони справжню моло дість, чи переживають її так зво рушливо, як ми колись? Скажім правду: ні, і ще раз — ні! Мері, моя сусідка, ще так не давно скакала через шнур, вганя ла з м’ячем по вулиці, і нераз прибігала помагати за кводра ко сити траву в нашім садочку. Але не минув рік-два, і що я бачу? На сходах веранди в наших сусідів сидить якесь опудало і курить па- піроску. -—- Чи хтось новий спровадився до наших сусідів? — питаю чоло віка, — цікаво знати, хто то... Але незабаром із здивуванням і жалем переконуюся, що то наша Мері, скінчивши якраз „паблік скул“, перейшла до гайскулу і вже раптом зробилася дорослою: намазане обличчя, начорнені бро ви, на голові „копиця сіна“, і не змінна папіроска в устах. З тяжкою бідою Мері скінчила „гайскул" і, не чекаючи ґрадуації, вийшла заміж за такого самого „зеленого" хлопця. Одначе він вже має своє авто і щовечора під нашою хатою трубить на дівчину. Відгуляли весілля, безліч дружок, дружб і фотографів. Але по році Мері вернулася до дому батьків з малим синком на руках. Що ж... „діворс“... І пішла Мері до праці, а там згодом дити на вже бавиться на вулиці, і нема кому її пильнувати. От, так мо лода жінка, що ще не досягла бу ла двадцяти років, має розбите життя, не знає ні радости, ні цілі в майбутньому. А що буде з тої дитини, що не знає батька, не має опіки матері, не відчуває тепла, не чує ласка вого слова вдома, не знає, що можна, а чого ні. Хіба чекає її товариство в „ґенгах“. Оце ту тешня молодість, вбита в самому зародку. У нас тел еп нераз можна почу ти: „Але ж сьогодні такий світ, усі так роблять, нічого не пора диш, ідемо з духом часу!“ Чи справді маємо безкритично перебирати все від нашого довкіл ля? Чи не подумати б трошки батькам, що мають доростаючі ді ти? Кожна людина, а ще молода, має свою амбіцію. Чи не краще впливати вдома батькам (але ті батьки повинні мати авторитет у дітей!), щоб діти наперед покін чили студії, мали дипломи в ру ках. Тоді само собою молода лю дина почувається повноправним громадянином. Також дочка по винна мати крім обов’язкових сту дій якийсь фах; „най ся не при дає", як у нас казали, але в разі потреби може пригодитися. Але цього вже не осягнути заміжній — займатися хатнім господар ством, виховувати діти, а до того ходити на виклади до каледжу. Подружнє життя то не жарт, не авто, не мінковий шаль, не розва га, ні забава. Подружжя — дуже важка відповідальність. Зараз за порогом церкви, по гучнім прий нятті і радісній весільній атмосфе рі життя стає перед молодятами в усій своїй неромантичній реаль ності, що ставить свої вимоги. А якщо молоде подружжя ще дуже „зелене", то тим тяжче перейти той Рубікон. І хто терпить найбільше тоді, коли молоді подруги розчарову ються до себе і швидко розхо дяться? Очевидно, їх діти. Чо му ж їх кривдити в зародку жит тя? Ніяка найкраща опіка не за ступить дитині ласки матері, ні життєвого проводу батька. Дити на мусить мати батька і матір, та ке вже право природи. Це ж ціль і мета подружжя. Дитина без батька має почуття меншеварто- сти, що часто гонить її до злочи нів. Якраз із розбитих подруж ви ходять ті діти, що роблять бешке ти, що нападають на своїх учите лів по школах, що формують „ґенґи". З розбитого подружжя вийшов і Лі Освалд і Джек РубІ. Чи справді варто нам безкритично наслідувати кожне таке настав- лення до життя? Не забуваємо: яка родина, такий нарід. Ольга Соневицька ГОСТІ В ЦЕНТРАЛІ В лютому Централя СУА у Филадел фії вітала заграничних гостей. У пер шій половині місяця прибула сюди письменниця Віра Вовк, що в супро воді п-ні Володимири Ценко завітала до Дому СУА. Молода поетка і вчена 'саме закінчила об’їздку по містах ЗДА, де її всюди громадянство щиро вітало. У Филаделфії теж відбувся її авторський вечір на терені Літ.-Мист. Клюбу. П-ні Віра Вовк поділилась вра женнями з об’їздки та розказала про видавничі пляни. Трохи пізніше навідалась до Цен тралі СУА співачка Галина Андреадіс. П-ні Андреадіс прибула з Аргентини до ЗДА для концертового турне й пі сля успішного виступу в Ню Йорку завітала й до Филаделфії. Візита була коротка з огляду на концерт, що мав відбутися ввечорі. Але цього вистачи ло, щоб почути з уст співачки цікаву історію її мистецької кар’єри та її дальші пляни. ЗВІТНІ листки Чи Ви вже виповнили звітні листки, надіслані з Централі? Прошу негайно взятись за те, щоб використати свіжі дані з 1963 р. Відповіді Відділів конче потрібні, щоб дістати перегляд праці орган і зації. Цим дадуть вони повну картину праці Союзу Українок Амери ки та влегшать звітування на Кон венції. 2 ■НАШЕ ЖИТТЯ - КВІТЕНЬ, 1964 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
