Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Марія Струтинська Молодий сад 2 Потім, він пригадав події попереднього вечора, сальон з адамашковими меблями і розмову з не старим ще, але хворим на астму господарем, що мав вигляд і манери аристократа. Далі була ще „пе- рекуска“ в їдальні, де він був „представлений11 усе ще дуже гарній їмості у чорному коронковому очіпку. Щ е потім з’явилася панна років понад двад цять із великими, синіми й сумними, наче випла- каними очима, що злегка запиналася в мові. Потому отець господар провів його у гостинну кімнату, що межувала з канцелярією. І це було все. Він прига дав, що не бачив ніякої „молодшої паннунці“ і також, що не попросив коней до від’їзду на цей ранок, як вирішив був зробити. Він сягнув по свій великий, цибулястий годин ник на нічному столику. Було вже по сьомій, час вставати. Він умивався до половини водою із великого, порцелянового дзбанка, що стояв коло такої ж миски: все тут було добірне, „панське“. Але вода була занадто тепла на його смак. Вмиваючись, він наспівував собі. У нього був гарний, хоч невеликий баритон і кожного ранку він співав при вмиванні, з простої радости існування. Але тут же він при гадав, що він у чужому, та й ще такому „церемо- ніяльному“ домі — і змовк. Втираючись свіжим, аж запашним рушником, він підійшов до вікна. О, що ж то за така гора ви ростає там? І церковця, чи каплиця на самому верху? Так, він пригадав: це була Шоломия, славне відпустове місце, де мала находитися чудотворна, ще з татарських часів, ікона Божої Матері. Він зразу ж і вирішив, що не може виїхати звідси, не побачивши її. Хтось постукав у двері і Василь, заскочений цією несподіванкою, швиденько натягав свою па- пістику, поки сказати „прошуАле двері й тоді не відкрилися, ніхто не обзивався. Знову хтось посту кав, але якось чудно, наче б не пальцями, а чи мось твердим, металічним. Василь підійшов і від крив двері. Це була, насамперед, велика таца і це був запах кави, що її, таку ароматну, вміли варити тільки в галицьких плебаніях. Над тацою була ру м’яна фізіономія якоїсь Марисі, чи Ганусі. Василь відступив назад, а дівчина проказала, очевидячки переповідаючи те, чого її навчили: — їмость питалисі, чи панич добре спали, при силають вам сніданок, а якбисьте чогось потрібу- вали, то абисьте потєгнули за оту-о бинду, то є дзвінок до кухні. Вона поклала тацу на нічному столику, пока зала рукою на грубу, з подвійного оксамиту, чер вону стьожку в кутку за ліжком — і аж відсапнула з полегкістю після сповненого завдання, а тоді по вернулася відходити. Одначе Василя чогось розсмі шила та вся парада і він сказав, трохи жартуючи, а трохи поважно: — А чого я мав би дзвонити тут, як у церкві? Чи я не можу піти сам до кухні, як би мені чогось було треба? Але мені не треба нічого. Подякуйте їмості за сніданок. Дівчина повернулася, вирячивши на Василя очі. Це вперше в її житті їй ,,викали“ і вперше вона почула якусь критичну думку на порядки в цьому домі. Але тут же в ній прокинулася жінка: це панич, напевне, хотів її зачіпати. Вона глипнула на Ва силя боком, якось змовницьки хіхікнула, і вибігла з кімнати. Василь ,,з серцем“ закрив за нею двері, при кушуючи уста: і як ця „дурна теличка" могла так зле його зрозуміти! Він почав ходити по кімнаті, забувши навіть хвилево про каву, однак її запах, голод і молодість скоро зробили своє: він сів на краєчку ліжка і забрався до крихкої булочки, масла, меду „в плястрі“ і кави „з кожушком14 — і все те вмить поправило його так непотрібно зіпсований настрій. Крізь відкрите вікно долітала з-надвору сти шена симфонія ранку на сільській плебанії, з ме канням корів, з булькотінням індиків, з переклику- ванням парубків на оборі. В сусідній канцелярії панувала тиша, і Василь скористувався з цього, щоб вийти туди непомітно просто в сад. Це був старий сад у плоді, тут та там обваж ніле галуззя підпирали сірі від старості дрючки. Не було тут видно дбайливої руки, ні молодих дерев. Усе старі яблуні, груші, півзасохлі сливи . . . О, як же він відмолодив би, відновив цей сад! Закладати „шкілки“ деревець, щепити -—- було його улюбле ним зайняттям, ще з гімназійних часів. І яка радість кожного року, приїхавши на вакації додому, бачити, як усе те розвивається, росте, приносить плоди! Він любив, природу так само, як любив мову, пісню, як любив саме життя, що стелилося перед ним, наче широкий шлях, що кличе йти ним далі й далі. Василь дійшов до пасіки і побачив стебник, де зимують бджіл. Але тут він був справжнім малим будиночком, а в двох мініятюрних вікнах висіли навіть біленькі завіски. Тут мусів хтось жити. Тільки Василь це подумав, як двері стебника відкрилися і на порозі став дрібний старий чоло вічок. Він прислонив рукою очі від сонця і дивився на Василя. — А, а, новий кандидат приїхав, — сказав він нарешті скрипливим як старе колесо голосом. — Кандидат духовного стану, хотіли ви, пане, сказати? — спитав якось неприємно вражений Ва силь.— Я, справді, скінчив теологію, а називаюся . . . — О, — перебив його старий, —- що ви тео лог, о тім каже мені ваша папістика. Але, єсли ви, господине, єсьте кандидатом до руки панни Мелясі, то моглисьте так само добре не приїздити. Василь стояв, не знаючи, на яку ступити: сер дитись, чи сміятися? Оце вже вдруге, упродовж однієї доби, його беруть за мандрівного жениха. Н А Ш Е Ж И Т Т Я — К В ІТ Е Н Ь , 1 9 6 4 31
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
