Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
досить, щоб подарувати кожно му, не те, що в, Софійки!.. — Оле ся про це сказала мамі. Мама ста ла просити Софійку поділитися пи санками з Олесею. Та Софійка не схотіла слухати. — Чом вона са ма не приготувала собі? Я сама ро била, сама й понесу! — відповіла вона. Мама зітхнула: — Ну, що ж, як не хочеш на Великдень потіши ти свою сестру, то нічого не зро биш! Так і пішли дівчатка до церкви. Коли почалася відправа та пан отець виголосив: „Христос Вос- крес“, а хор по-святковому, врочи сто заспівав і вся церква засвітила ся вогнями свічок, люди почали вітати один другого. Олеся, почу ла, що хтось ззаду потягнув її за рукав. Вона оглянулася. То була Софійка. Дівчина нахилилася до Лесі та поцілувала її. Олена Цегельська Ідуть хлопці до школи, Левко і той, що в сусідстві живе, Зенко. Гуторять собі. Левко каже: — А знаєш, Зенку, моя сестра, Муся, дуже боїться духів. Най більше вечором, коли татко йде до праці, а мама ще з праці не повер нулась. Тоді ми в хаті самі. Буває поприбираємо, позамітаємо ,то Муся аж ніяк не хоче винести сміт тя на подвір’я. — Не піду, каже, боюся, там, за кущиком, у темноті, щось таке стоїть, якийсь дух, він мене лякає, ходи зі мною! А коли вийдемо, то вона аж дрижить. А я, знаєш, Зен ку, у духів не вірю, не боюсь. А ти, Зенку, віриш у духів? — питає Левко. На це Зенко поважно: — Ще й як вірю! Духи ходять по світі. А далі задумано: — Г'м, гм, то ваша Муся так дуже боїть ся? — А вжеж, хоч мама їй каже: Ніякі духи не ходять. Добра душа по смерти йде до неба, а лукава, до пекла — на цьому кінець. Та ба, а то в школі їй товаришки та кого наговорять, вона наслухаєть ся цих дивних історій і таки бо їться... Але незабаром і Левкові, хоч який він відважний, приключилось — Христос Воскрес, — промо вила вона, а тоді тихенько сказала на вухо: — Як будемо ставати в коло до посвячення пасок, то стань коло мене. Я дам тобі до твого ко шика половину писанок. Хай у нас буде порівну. Я не хочу, щоб ти сумувала в таке свято! — Її очі привітно та ласкаво усміхнулися до Олесі. Олеся пригорнулася до Софій ки та й собі відповіла: — Воістину Воскрес! Дякую тобі дуже, моя люба сестричко! Коли скінчилася відправа та пан отець почав святити паски, то оби дві сестрички стояли рядком коло своїх кошиків, а в них красували ся гарні писанки. А на ранок, коли всі діти пішли гратися на дворі, то Олеся теж мала досить писанок, щоб подарувати своїм товариш кам. Ніна Наркевич щось несамовите. І він вечором по бачив у квітнику щось таке, таке страшне! І хоч сам дуже злякався, не сказав Мусі про це нічого, щоб ще більше не тривожити сестри. А коли мама вернулася, попросив: — Мамо, прошу мені дозволити піти на хвилинку до дяді Олекси, я маю до них справу. Мама дозволила. А дядя Олекса, то мамин брат, вже дорослий студент. Він живе недалеко сам, вчиться у якійсь ви сокій школі. Він усе знає!.. Прибіг Левко задиханий, ледве вспів привітатись і почав: — Чи ви, дядю, знаєте, як наша Муся боїться духів? — Та й почав розказувати, а далі каже: — Я сам сьогодні бачив у нашому городі духа. Він такий великий, ввесь бі лий, сунув до мене з-за кущів і грізно муркотів... Ох! Як я злякав ся! Тепер то вже і я боюсь. Але я ще нікому про це не сказав, лиш вам. А по хвилині: — То знаєте, дядю, мій сусід, Зенко, чув таке від своєї старенької няні: Якщо це добра душа, то треба сказати „Всяке диханіє да хвалить Госпо да “ — то вона щезне. А якщо яка нечиста сила, то покропити свя ченою водою. А я ні одного, ні другого не зробив, я втік. Скажіть же, дядю, що мені робити? — А по хвилині: — Дядю Олексо, а ви не боїте ся духів? — Та що мені духи? — так дя- ДЯ- — Я, так би мовити, з духами за „панібрат“. От знаєш що, Лев ку, не кажи про це все нікому, а ні Мусі, а ні Зенкові. Я завтра вечо ром зайду до вас і так того духа заворожу, що він більше вже не покажеться. Я маю засіб на таких духів. І Левко радий побіг додому. На другий день, смерком, як бу ло умовлено, прийшов дядя Олек са. Наказав дітям тихо сидіти в кухні. Сам вийшов у город і за ховався за кущем бузку. Сидять діти при столі, вчаться, пишуть щось при світлі лямпи. На дворі темно, тихо, хоч маком сій. Муся про щось незвичайне дога дується, але не питає. А Левко аж дрижить із цікавости. Що то буде? Так хотів би бути біля дяді при цій церемонії завороження. Але годі! Час минає, дяді не видно, щось то мусить бути... Нагло тишу перериває страшний крик-вереск із подвір’я. Переляка ні діти вибігають із хати: 11 То ста лось? Хто кричить? А тут уже в крузі світла з кухні являється дядя Олекса, та тримає за обшивку і пхає поперед себе отого духа. А цей „ніби дух“ верещить в небо голосами: — Ой, не карайте! Ой, даруйте! Я вже більше не буду! Пустіть ме не! Та що ж це за дух такий? А то, знаєте, сусід Зенко, загорнутий у біле простирало... Дядя Олекса до бре його потермосив і погрозив кулаком перед носом, а далі пу стив. А Зенко, мов опарений, побіг вуличкою-сутичками поміж хата ми, додому. Та в цю хвилину ще- раз скрикнув, бо, ото, заплутавсь у простирало і „хляп“, упав у ка люжу, що там стояла по дощі. По чувши це, і дядя Олекса, діти, так сміялись, гак сміялись! Це була для Зенка дуже непри ємна пригода, тим більше, що його мама не погладила по головці за поплямлений одяг і пірване про стирало. Більше вже ніколи не зга дував про духів. Йому раз на зав жди відхотілось страшити дітей. У нас щось страшить... НАШЕ ЖИТТЯ — КВІТЕНЬ, 1964
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
