Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Марта Калитовська Святі ходять стежками Лист прийшов уже з півночі, з малого бельгійського містечка. Ви мені писали: — „На мене зійшов спокій св. Франціска“. Ви напи сали мені ще багато іншого, але я впевнений у тому, що лист був написаний задля цього одного ре чення, в якому містилося суттєве, що ви хотіли мені сказати. Ба, на віть маленьке речення додане на прикінці листа — „думаю покину ти світське життя11 — не вразило мене більше, ніж саме ота одна фраза, яка могла говорити не лиш про зміни, що можуть зайти у ва шому житті, але про все те, що для нас стало спільною таємницею і ключем до всього, що могло тра питися вам чи мені після нашої розлуки на малій умбрійській ста ції. Напевне, з ваших сандалів от рясся порох ассізьких пільних до ріг, а з лиць зійшов оливковий колір, що його щедро накладало сонце, коли ми перепочивали біля оливок. Або я знаю? Три дні тягнулися століттями і час укладався під зовсім інші міри, так нам видавалося, за середнє- вічними годинниками, або просто за сонцем. Дрібні години тратили будують споруди, хати, палаци, а з дерев’яних або металевих кон структорів — машини. І тут їх фантазія досягає широких розмі рів, особливо у хлопців. Отже, найціннішими з виховно го боку, є ті іграшки, що сприяють розвиткові творчої фантазії у ді тей і саме їм батьки і виховники мусять приділити найбільше уваги. Звичайно коротким переліком корисних іграшок не вичерпують ся всі можливості в цьому напря мі. Життя йде вперед, з’являються в зв’язку з цим, і нові іграшки, як ракети і таке інше. Діти навколо чують про все, бачать малюнки ракет і влаштовують відповідну гру. Важливо тільки, щоб батьки і виховники свідомо підходили до вибору тієї або іншої іграшки, оцінюючи її вартість з виховного боку, впливу на дитячу психіку, формування її світогляду. Марія Юркевич свій глузд. Дні чомусь видовжува лись, поспіх перестав мати значен ня, а нервовість модерного життя залишилася за брамою міста. І до речі, я не пригадую добре, як воно сталося, що ми опинилися в місті, про яке ніколи й не дума ли. Все сталося за вашим рішен ням чи радше за рішенням випад ку. Ми стояли на просторій рим ській стації, розглядали трохи без думно подорожніх ,споглядали по їзди, що приходили і відходили, слухали розмов італійців, із яких ми мало що розуміли і тоді зовсім непередбачено ви сказали: — їдемо до Ассізі. Я не поспитав у вас навіщо. Я люблю несподіванки, непередбаче ні ситуації і їзду без пляну. Прав да, ви могли зовсім добре сказати — їдемо до Фльоренції! Але пер ше вже було сказано і воно здава лося нам обом чимсь, про що вже ^ішено. А при тому ваша актив ність була трохи гарячкова і я за питував себе чи таки у вас немає дару передбачувати речі наперед. Бо ви вже піднялися на східці поїзду і розпитували простими іта лійськими фразами, коли будемо на місці. А за кілька хвилин ми їхали в сторону Умбрії. Краєвид ставав хвилястий і зе лений, рідшали міста і нам вида валося, що спека слабшала, може тому, що у вікні поїзду 'було бага то неба і зелені. Я уявляв, що Ассізі мусить бути містом зелені, що над ним злітають хмари голубів і немає вулиць тіль ки пільні стежки. І ще як думав, що воно мусить бути сповите в ти шу, як у туман і відгороджене від світа синьою рікою. Але коли ми висіли з поїзду на маленькій стації, міста не було видно і ми побачили його тільки за кілька кілометрів далі, коли зійшли з автобусу на невеличкій площі. Ассізі розложилося на горбі дивним подовгуватим і лагідним формою звірем жовто-рожевого кольору. Череп’яні дахи творили чи не суцільний панцир тієї див ної істоти. І всю нашу увагу при кувало розлоге біле крило, що спочивало на високих білих арках, на які спиралася вага малих домів, насунених на той бік горба. Але місто ми побачили тільки за камінною брамою. Ні, то не було місто, тільки ніби довга вулиця з вузькими хідниками і малими до мами, часом підведеними сходами і ґанками з квітами. Двері смерти? Так, ми бачили їх. Вони находилися у деяких ста рих домах і ними виносили помер лих, ними проходив похоронний похід. Після того їх замуровували аж до нового випадку смерти. Довга вулиця, в якій легко гу билося сонце і густішали тіні, хо вала немов у льохах домів крам ниці повні ассізького мистецтва: вишивок і кераміки, що відвертало наш погляд від інших пам’яток. Часто чорні рисунки звірят на жовто-рожевих мисках чи вазах нагадували про щось знайоме — грецьку кераміку, грецькі форми й узори дарма, що пройшли вони через умбрійські руки. Тут-же, на недалекій площі, стояла святиня Мінерви і старі терми. З тих місць можна було безпосередньо черпа ти давнє багацтво. Все тут віджи вало по-новому не втрачаючи ні чого зі старовини. І саме тут, у вузькій вулиці, що напевно пробігала через цілий Ас сізі, ми пізнали сеньйору Анну. У неї було сиве волосся і сіра блюз- ка і усмішка така, як в італійців, притаєна в очах. Вона стояла біля сходів невеликого дому, стояла так, як інші чоловіки і жінки перед домами, щоб довідатись про но вини, а новин тут було напевне не багато. Я не люблю, коли чіпляються мене чужинці і накидаються зі сво їми послугами. Вони часто втра чають гідність, а їхня ввічливість нагадує нехабство. Але сеньйора Анна нагадувала добру знайому і вона немов би то чекала нас. Спо глянула проникливо і очевидно за раз впізнала, що ми були туристи, які кінець-кінцем мусять попасти до найближчого готелю ,,Джотто“. Сеньйора Анна вирішила інакше певне тому, що в наших поглядах 4 Н А Ш Е Ж И Т Т Я — Л И С Т О П А Д , 1 9 6 3 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top