Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
розмова з нею була цікава кожному, не тільки одно- думцям-товаришам у літературній чи громадській роботі, а таки дійсно кожному. Тут, до речі згадаю, що інтерес до різних форм життя — людей й при роди мама зберігала до глибокої старости. Пам’ятаю, як маму одвідували й дорожили її товариством і роз мовою з нею дуже різні люди, не тільки старі прия телі — з них мало хто пережив маму, а й пізніші ге нерації до зовсім зеленої молоді включно. До своїх гостей мама була уважна й старалася, щоб їм у Зе леному Гаю було вигідно й приємно. Дбала також, щоб бува один одному не заважали працювати, чи якось наприкрились один одному. Пам’ятаю, як го стювала в Зеленому Гаю письменниця Ольга Коби- лянська. Вона звикла суворо дотримуватися певного режиму у повсякденному житті й працювати — пи сати любила зранку (в першу половину дня). Отже мама на той час забороняла нам, молоді, зчиняти шар варок, голосно співати тощо і посилала нас виладо- вувати свою енергію десь у гаю, поза хатою, щоб не заважати пані Кобилянській. А ще приклад, — як мама оберігала душевну рівновагу своїх гостей. Щ о літа приїздив у Зелений Гай приятель наших батьків Леонід Жебуньов, старий народоволець, що повер нувся тоді з заслання в Сибірі. Це була цікава, інте лігентна людина, але в одному пункті він виявляв ди вацтво — страшенно боявся всякої інфекції. Він страждав від своєї перечулености при одній мові, що десь, хоча б то було десь у Індії, шириться якась по шесть. Отже мама заборонила в присутності Леоніда Миколаєвича в загальній розмові (за обідом, тощо) згадувати про будь-які хвороби на світі. Розуміючи, звичайно, всю абсурдність того страху Л. Жебуньова, мама просто шкодувала стару людину, хотіла запо бігти прикрих переживань, що в нього викликав па нічний страх перед хворобами, часто уявними. В різні роки, а то й одночасно побувало в Зеле ному Гаю багато видатних людей. Хоч було це так давно, але спогади від гостини Миколи Лисенка або Михайла Коцюбинського, чи Ольги Кобилянської, Василя Стефаника, Івана Труша, чи Фотія Красиць- кого у мене й досі живі. Розпорядок дня у Зеленому Гаю був такий: — кожен, хто хотів, міг і серйозно попрацювати і при ємно відпочити, або тільки відпочивав. До обіду ко жен робив, що бажав і йшов куди хотів. Напр. І. Труш ще на світанку біг малювати етюди в лісі, чи над ,,са- гами“ (дуже мальовничі затоки на Пслі), Леся часто писала напівлежачи в гамаку в лісі біля дому, Лисенко відокремлювався коло рояля, хто йшов рибалити на Пслі або купатися і брати соняшні купелі десь на бе резі, хто зачитувався якоюсь новою книжкою десь на природі і т. д. Але до обіду мама вимагала, щоб усі збиралися вчасно, без запізнень. Цій вимозі всі охоче корилися, бо кожному хотілося до гурту, до цікавого товариства, обмінятися думками, почути дотеп, жарт, та й апетит від свіжого повітря й перспективи смач ного обіду приспішував. Пообідній час і вечір мешканці Зеленого гаю проводили вже здебільшого спільно, — чи йшли куди на прохід, чи пливли човнами більшими чи меншими групами. Леся завжди сідала в човні за керму, лю била стернувати, а на такій лагідній річці, як Псьол, це не було фізично важко. А то ще якось наш брат Михайло змайстрував вітрило (з купленої на яр марку великої селянської скатертини), то коли бував вітер, Леся з братом охоче плавала під віт рилом. Увечорі часто слухали музику (Лесін чоловік К. Квітка був гарний піяніст, ще досить добре грала сестра Оксана). Співи в Зеленому Гаю і навколо нього теж часто лунали, відомо бо, що українці вза галі, а полтавці зокрема дуже співучі. У гадячан улюблена літня розвага — це про- гулька човнами по Пслу. У самому місті на Пслі, де в нього впадає невеличка річка Грунь, є гребля (з ве ликими млинами), то плисти вверх складна справа, треба перетягати човна через греблю. Тому найбільше пливуть вниз і перш за все пропливають повз Зеле ний Гай. А як тільки на човнах угледять будинок Зе леного Гаю, що виглядає з рямців рясних дубів, то якось наче мимохіть чийсь голос чи цілий хор з човна заспіває: ,,Стоїть гора високая . . .“ Ясно, що як на той час у нас є хтось із співців, то не втерпить — і собі подасть голос з балькону. За цю приємність співці від слухачів отримують аплодисменти, що лу наючи в чистому повітрі над річкою, спричиняються до якогось романтичного настрою. Не раз траплялося, що хтось із авторів читав свій новий твір (прозовий або вірш), читали і гуртом об говорювали різні літературні новинки, як україн ських, так і чужих письменників. Звичайно, що „зе лена молодь11 в таких випадках переважно більше слухала, що теж було цікаво й корисно. А бували й такі ,,дерзающі“ відважні, що подавали і свої зау важення, які не конче були в унісон з висловлюван нями вже визнаних письменників. І ці письменники з іменем, як Леся Українка, М. Коцюбинський чи О. Кобилянська поважно, спокійно дискутували, обсто ювали свої думки в суперечках навіть з опонентами мало компетентними й спокійно вислуховували їхні критичні зауваження. Частенько тепер згадую це, коли приходиться чути, як деякі письменники (на жаль скромно обдаровані долею або навіть початків ці) вважають свої думки за незаперечні, свої твори за бездоганні й не зносять критичних зауважень на віть дуже компетентних критиків. Як це яскраво ха рактеризує ті таланти і ступінь культури їхньої! Декілька разів у Зеленому Гаю відбувались лі тературні „конкурси1', в них брали участь всі, хто хо тів (не конче письменники). Вибирали якесь слово (то була назва твору) і кожен міг писати твір якого хоче літературного жанру, з якої хоче доби і т. ін., словом давалася цілковита воля авторові, аби лиш зміст відповідав назві. На писання давалося кілька го дин, а тоді всі твори (підписані незнаними псевдоні мами) читали вголос. Звичайно читала мама, оцінку творів робили всі присутні при читанні, крім мами, бо мама ж, читаючи, знала кому який твір належить. За найкращий твір була премія. Пам’ятаю одного разу премію на такому конкурсі отримала за свій твір се стра Ольга, хоч вона й не була письменниця, а серед учасників конкурсу було декілька письменників. 32 Н А Ш Е Ж И Т Т Я — Л И С Т О П А Д , 1 9 6 3 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
