Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Завела ще мама у Зеленому Гаю невеличку па сіку. Доглядати її приходив гадяцький пасічник Яків Іщенко, інтелігентна, хоч без шкільної освіти людина. Він мав хист до скульптури (за погруддя Шевченка, що він вирізьбив із дерева, отримав нагороду на ви ставці в Києві) і любив дуже природу. Тими своїми властивостями зміцнював мамине переконання, що пасічники завжди бувають поетичної вдачі. Тай бджоли ніколи нікого не займали. Яків Опанасович пояснював, що це бджоли такої вже лагідної раси. Це твердження викликало у товариства Зеленого Гаю, серед якого були природники й соціологи та ін ших професій люди, дотепні дискусії й жарти. Хочеться згадати й інших працівників, що бу вали в Зеленому Гаю. До хатньої роботи була кухо варка й покоївка, а надвірнім господарством займався сторож. Коли в Зеленому Гаю збирався більший гурт гостей, то в поміч тим слугам мама наймала ще когось на 2— 3 місяці. А що в нашій родині до домашньої прислуги всі ставилися добре, то до тієї роботи в мами всі йшли охоче. Між іншими щороку сама зго лошувалась баба Параска (це колишня кріпачка Дра- гоманових, що вже давно була вдовою і жила у своєї дочки). Це була маленька, худенька, дуже лагідна й тиха стара жінка. Одягнена вона була завжди так, як ще за її далекої молодости одягались на Полтав щині старі жінки — очіпок, кірсет, сорочка, вишита вирізуванням, все виглядало по-старосвітському. З нею у мене зв’язаний спогад про те, як україн ська жінка не допустила, щоб московка її в чомусь перевершила. Одного разу над вечір у Зеленому Гаю моя сестра Оксана грала на фортепіяні. Слуги в той час, закінчивши свою денну роботу, відпочивали. У світлиці було нас тільки троє: сестра Оксана, Галя Лисенко, дочка Миколи Лисенка, що того літа гостю вала в нас, і я. Почувши музику, куховарка наша Ав- дотья (літня жінка, московка, що служила в нас уже декілька років), увійшла до кімнати. Слухала, як Ок сана грає і давай хвалитися, яка то вона колись за молоду була ,,плясунья“. А тоді й каже: — Я й тепер могла би! От Оксана заграла щось до танцю, а Авдотья тоді вихопила хустинку та й пішла ,,утицей“. Ми з Галею здивувалися, як така вже немолода, досить повна жінка і так плавно, гарно танцює. Коли це при сутня при тому баба Параска не витерпіла і зі сло вами ,,чи то так танцюють ?“ пішла у танець та так зграбно, такого козачка ,,з дрібушечками“ втяла, що таки перемогла Авдотью. V. Тато наш не міг все літо жити в Зеленому Гаю. Бував тільки два-три рази за літо гостем, бо пов’яза ний був службою, а також господарством на Волині, але на іменини мами (11 липня с. с.) все приїздив до Зеленого Гаю і часами перебував там з місяць, на ра дість мамі і всім нам. Мама й Леся та інші члени ро дини, починаючи з 1898 року стали щороку літувати в Зеленому Гаю. Крім родини часто гостювали родичі наші (тітки, дядьки зі своїми родинами) та знайомі. Це товари ство, інколи досить численне, складалося з людей різ ного віку, різних уподобань, різних переконань, лю дей, так би мовити, з трьох поколінь. Перше — батьки наші та їхні друзі, друге — старші мої брат і сестри (Михайло, Леся, Ольга й Оксана) і їхні при ятелі, і третє — ще підлітки брат Микола й я та наші товариші й подруги, а в пізніших роках були ще й ма мині онучата. Ясно, що у таких різних людей були різні зацікавлення, особливо різні політичні переко нання: були в товаристві й помірковані демократи й ярі самостійники й соціялісти (певна річ, що не було ніколи в цьому товаристві ані україножерів, ані „чорної сотні“, чи більшовиків). А що товариство очолювали люди культурні, то всі поважали один од ного, старші не надуживали свого права старших гри мати на молодь, навіть мама, що завжди обстоювала свої погляди і незгоду з соціялістами, одверто і ча сами гостро й дотепно заперечувала теорію й прак тику їхню, не ображала особисто своїх опонентів, а гаряча молодь з пошани до старших обстоювала в дискусіях свої переконання завжди в формах цілком пристойних. Отже, одні до одних були толерантні, не зважаючи на розбіжність переконань, і ніхто не допу скався жодних нетактовностей. Мама була гостинна, хоч і не любила занадто на стирливого до пересади припрошування, також спе- ціяльно „не бавила“ гостей тими банальними розмо вами про погоду, тощо. А що сама була особистість обдарована з широким діяпазоном заінтересувань, то НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИСТОПАД, 1963 31
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
