Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
вав змія у своїй кімнатці, на са мий верх великої шахви. А сам вийшов і став собі серед вигону. Аж тут уже й надбігає Михась. А де змій? — питає, задиханий. — Що сталося? Вирвався тобі з рук і полетів? Де ж він? Кажи! Микола понурив зір у землю, мовчить, а далі каже: — Та, н-н-і, не полетів. Йшли якісь великі хлопці і відібрали мені його. І ще щось там мимрив... Михась уже довше не слухав, гірко заплакав і побіг до хати. А Микола вернувся додому. Зараз приставив собі крісло до великої шахви і став любуватись змієм, то тулиз до себе, то гладив хвіст і слухав шелесту паперу. Але на диво, не відчував радости. Що хвилини ставало перед ним запла кане личко Михася. Важко зітхаю чи пішов скоріше спати, але не міг заснути. Щось його муляло, нило біля серця. Як йому бути? Що робити? ❖ ❖ ❖ На другий день вже на змія і не глянув. А це була саме субота. Мама робила великі порядки. А як зайшла до його кімнатки, хлоп чик утік до саду. Серце йому так билося з тривоги: — Ах, хочби мама не заглянула на шахву. Що то буде? Що буде? Ну й сталося. Мама зразу гук нула: — Миколко, а ходи-но сю ди! Хлопчик нерадо повернувся: — А що мамо? Прошу! А мама: — 11 То це за змій такий на шахві? — Та то . . . н-наш — ледве про мовив — Михасів і . . . і мій. — І твій?! — здивувалась мама — що це ти плетеш? Я вчора була в саду. Бачила, як Михась з пла чем прибіг додому і чула, як роз казував, ніби то тобі хтось відіб рав. А ти? Ти собі змія привлас нив! Ти гільтаю, ти... ти!... А чи знаєш, що це гріх привласнювати собі, хочби найменшу чужу річ? Миколка мовчав, понуривши го лову. А мама? — В цю хвилину віднесеш змія Михасеві, признаєш ся у всім і вибачишся. — Ой, мамо, мамо! — заридав Миколка — мені страшно! Я бою ся, я не можу піти. Прошу тебе, піди зі мною! — Щ о-о-о? Я маю за тебе терпіти сором? Йди, йди, не ба рись, а ні ,то ти не мій син! З тяжким серцем, нога за ногою, зі змієм під пахою Миколка пі шов. Подзвонив. До дверей вибіг сам Михась. Побачивши змія, ра дісно засміявся: — А що, Миколь- цю, хлопці віддали? — Н-н-ні, ніякі хлопці!... Це я, я сам його заховав, а тебе обду рив. Бо, бо . . . (крізь плач уж е) — я, я його так люблю! Хотів сам його пускати, а то все лиш ти, та й ти! А Михась: — А де ж він був до тепер? — Та в моїй кімнатці, на великій шахві. — Тааак? знову Михась. — То я за ним цілий вечір плакав, аж голова розболіла, а подушка була мокра від сліз. А зоно, он як! На твоїй великій шахві! Ти, ти не добрий, ти поганий! Я вже більше з тобою гратись не хочу. Йди собі геть! Але Миколка не рухався з міс ця. Стояз і гірко плакав. Нагло витягнув перед себе обидві руки. — Михасю, закликав — не про ганяй мене від себе! Я вже біль ше ніколи, ніколи... А то мама ме не вже не любить, ти мене прога няєш . . . що я зроблю? Куди пі- ДУ? Михасеві жаль його стало: — Та не плач уже! Що там? Добре, що змій знайшовся! Хвилинку поду мав, а далі каже: — Знаєш що, а ми так зробимо: одного разу я буду пускати, а другого ти. Вчора я пускав, а сьогодні твоя черга. О, якраз сильний вітер дує. На, держи шнурочок! Біжім! І обидва хлопчики, взявшись за руки, побігли пускати змія. Ганна Черінь ХОРОБРИЙ ПЕТРУСЬ Я — хоробрий Петрусь, Я нікого не боюсь! І нікого, і нічого --- Тільки вовка лихого, Та собак кусливих, Та гусей крикливих. Ще втікаю від бджоли, Щоб не вжалила коли, І також боюся мух, Що дзизчать навколо вух, І мурашок на травиці, І дощу, і блискавиці. І від мила теж я плачу — Так боюсь, що зайде в очі! А коли вода гаряча, Я в ній митися не хочу. Ну, іще признаюсь вам, Що боюсь ходити сам, А як Їдемо до міста, Я втікаю від дентиста. А крім цього — Вже нічого В цілім світі не боюсь, І тому, звичайно, звусь Я — Хоробрий Петрусь. Оповідання Р. Завадовича „Як Василько впіймав лиса“ в попередньому числі було без рисунку. Подаємо тепер цікавий рисунок Софії Лади, як хлопці впіймали Микиту. НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИСТОПАД, 1963 25
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
