Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
—• Ви — господиня цієї хати, громадянка Ли- савета Олійник? —- спитався чоловік тітку по-укра їнськи, з акцентом. — Так. А що івам треба, товаришу? Чоловік витяг маленьку книжку і недбало роз кривши її, показав Лисаветі. Тітка зблідла. Ззаду її обхопила Ярина. — Я маю наказ заарештувати цю особу за порушення совєтських законів. Оскільки це справа таємна, попрошу всіх, крім громадянки Картер, ви йти на півгодини з хаги і лишити нас самих. — Ой, лишенько! — заголосила тітка Лиса- вета. — Це ж уже й оцю на Сибіряку потягнуть, нелюди прокляті . . . З моєї хати мене виганяють, і дозволу не питають! — Тихше, бабко, помовчи, краще буде. Я зро блю, що можна, тільки не іроби шуму, — досить лагідно сказав чоловік після такого страшного вступу. — Ну, вийдіть там десь у садок, але по переджую: по селу не бігати і пропаганди не роз водити, бо тоді самі на себе нарікати будете. Тітка з Яриною вийшли з хати і посідали під відкритим вікном. Все, що говорилося 'В хаті, їм було досить добре чути, але вони не розуміли ан глійської мови. — Як поживаєте? — весело заговорив незна йомий. — Закуріть! Справжні американські сига рети! Чесгерфілдс! — Я не курю, — відповіла Ненсі. —- Справді? Така гарна дівчина і не курить? Оригінально. — іХто ви? Ви американець? Що ви від мене хочете? — Ви питаєте, хто я? Ви мене знаєте. Ха-ха- ха! Я вас не знаю, покищо, а от ви мене знаєте. Пригадайте! іНенсі дивилася на це невиразне лице, що за раз сяяло зі свідомосги своєї сили, і нічого прига дати не могла. Може, чого доброго, колись в школі разом вчились — часом дитячі лиця зміняються до невпізнання . . . — В якім місті ви жили? — спитала навмання. — Не в тім, що ви, не бійтесь. От пригадайте собі газети. Мій портрет був кілька років тому у всіх газетах на першій сторінці! Тепер знаєте? — Ні, — відповіла Ненсі. -—-Я — той славетний перекинчик Геррі Сміт, асистент професора Ферані, що з атомовим секре том перейшов на бік совєтів! — гордо промовив співбесідник. —- Пізнали? — Ні, — сказала Ненсі. — В газетах стільки портретів різних злочинців, убивць, насильників, що хіба всіх запам’ятаєш?! —• Я не злочинець! Я не вбивця! Будьте обе режні з виразами, особливо коли врахувати те, що я вас не ображаю! Я перейшов на інший бік з ідей них міркувань, гак як переходив Лафаєт, Мазепа, Вернер фон Бравн . . . Ваші українці в Америці — теж перекинчики, з точки зору совєтської — не примиренні зрадники, але вони вважають себе бор цями за ідею, .месниками. Мені не подобалась капі талістична система, і тому я вирішив перейти до СССР, щоб гам шукати справедливости. — І знайшли? . . — Про це потім . . . Ми ще матимемо досить часу на всякі філософські розмови, але зараз пола годимо деякі формальності. Скажіть мені, міс Ненсі Картер: чи ви знали, що іі це село їхати не до зволено? :— Ні, не знала. — Навіщо кажете неправду? Ви ж подавали прохання про дозвіл і одержали відмову. — Якщо знаєте, нащо питаєте? — обурилась Ненсі. — Для того, щоб вас спіймати, щоб вияснити, чи ви дійсно шпіонка, чи тільки авантюристка. Чого ви сюди приїхали? — Щоб побачити свою тітку і . . . — Ненсі вчасно стрималась із словами про могилу свого батька. — Велике діло тітка! Фотоапарат з собою маєте? Речі якісь, книжки, нотатки? — Нічого не маю. Всі речі лишились у готелі. Можете обшукати хату, як не вірите. — (Вірю, але ви грубо нарушили совєтський закон. У вас в Америці також обмежують деякі те риторії, і кого там без дозволу зловлять, той має перейти перепит. Ярина з матір’ю марно прислухалися до швид кої англійської говірки й нічого не розуміли. — Це той Юхим Дима, щоб йому земля під ногами провалилася, Юді невірному, —- закляла Лисавета. — Недаром же я казала Анні, що його треба берегтись. — Що ж його робити, мамо? Видко, що за бере він від нас Анночку. Не можна навіть і хар^ чів на дорогу зібрати, з хати вигнав — плакала Ярина. — Може, мамо, я прокрадусь до Самійлен- ків, щось у них на дорогу їй роздобуду, та й Ро манові треба сказати, він дуже її полюбив . . . Немов відчуваючи їхні думки, Геррі Сміт, ан глійською ж таки мовою, повідомив Ненсі: НАШЕ ЖИТТЯ — ТРАВЕНЬ, 1963 31
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
