Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
По хвилині: — Щ о значить, нема кімнати? Коридори широкі, в підвалі місце. Тим часом перебудуть, а там по бачимо... Чи то янгол із неба, чи галю цинація? іНі, то реальна дійсність, то рятунок у найтяжчій хвилині життя. ...Ми залишилися в Відні в пан сіоні, перебули зиму і на весні, як багато інших, штуцерним спосо бом вирвалися всі, ціла родина на захід, до Баварії. Нашою рятів ницею була пані Ірина, жінка ве ликого серця. ❖ ❖ ❖ Фрайман ■—- великий табір ,,ді- пістів“. Восьмитисячна маса лю дей різних національностей тис неться у величезному комплексі п’ятиповерхової будівлі, в колиш ніх казармах гітлерівських СС-ів, далеко яа самому краї баварської столиці, Мюнхену. Живемо тут уже п’ятий рік, діти кінчають сту дії в Мюнхені, а чоловік і я пра цюємо в таборових організаціях зарібкової і культурної праці. Коротко, життя пливе ніби зо всім нормально. Але нас починає раз-у-раз мен шати. Щ отижня висять в адміні- сграційному будинку списки лю дей, ЩО' дістали афідавіти на виїзд за море. IPO починає натискати на людей: або їдете, або... до за- лишенецького табору. В кого бу ла рідня, чи добрі знайомі зі ста рої еміграції, той мав надію на швидкий виїзд. Але в нас нікогі- сінького. Щоправда, виїздять на ші добрі знайомі, майже приятелі. Всіх їх відпроваджуємо до поїз дів, усі сердечно обіцяють, ще че рез вікно поїзду кричать: — Як переїдемо щасливо через море, зараз висилаємо вам афіда віти! Ми в тім моменті навіть віри мо... і чекаємо. А тим часом за писалися і на 'буряки до Канади, (але беруть молодих і здебільшо го самітніх!), і до Парагваю ( івжє щось там будемо робити, хоч би й ліс корчувати!). Але наша ро дина численна, п’ять осіб, ніхто не квапиться брати. Тим часом уже й наші найближ чі сусіди з-за коца піднесли го лови вгору, бо вже ось-ось по їдуть. Замовляють солідні скрині з міцним окуттям, купують фото апарати, нові убрання, і взагалі не дивляться на нас, а якщо й дивляться, то згори. Бо ніби що ви варті, коли ніхто вас не потре бує? Лишаєтесь на поталу з хво рими й старими. Ми може з ласки пішлемо вам пачку... В таборі зовсім прорідилось. Управа І'РО остерігає, що табор розв’язується, бо казарми потріб ні для війська. Тоді вже пишемо й пригадуємося знайомим, що ко лись сердечно обіцяли афідавіти, навіть без нашого прохання. Ні чого. Нізвідки. Висимо, як то ка жуть, на волоску. Аж одного ранку прибігає су сідка з-за коца. — Слухайте, ви виписані до Америки! Хто вам прислав афіда- віт? Бо щось ви нічого не каза ли... — Ми... виписані? Неможливо Адже наші обіцювальники пора дили нам, що буде краще для нас сидіти в Німеччині. Мовляв, що будете тут робити? Тут же б ез робіття. Ми самі ледве устаткува лися. Отож біжу притьмом під упра ву. Є! Насправді є виписана вся наша родина... Щ о за чудо? А може то помилка? —- Ні, таки правда, —- каже у- рядовець, — завтра ставайте до комісії! Хто ж це зробив? Так, це моя добра приятелька з юних літ, з якою вже давнім-давно життя нас розділило. Хоч у неї самої вели ка родина і свої клопоти, не за вагалася взяти на плечі новий тягар. І так нагло змінилося наше життя. Ми не поїхали ні на буря ки, ні до Парагваю, а поїхали як рівноправні емігранти до Амери- рики, і то не на безіменний афіда- віт, але до приятелів, що вийшли по нас до корабля і забрали до себе. ❖ В житті трапляються часом див ні, просто неймовірні припадки. Бо ж яке було моє здивування, коли я довідалася, що якраз обі мої рятівниці, жінки великого сер ця, які змінили круговорот нашо го життя, одна енергійна й рішу чої вдачі, друга ніжна й роман тична, хоч і ніколи в житті не знали одна одної, по дорозі емі граційної мадрівки познайомились, заприятелювали і купили спільно тут у Кетскілських горах роман тичну оселю. З якими радісними почуваннями я їхала привітати їх у новонабутому домі! Завертаємо ,,гайта“ й їдемо вузькою дорогою, так ніби вже не цісарською мурованкою, а піль- ною. По дорозі минаємо декілька присілків; здалека блимають у вікнах світла, хати порозкидані по полях. І мені чомусь ввижається, ніби то я не їду автом, а возом, і шпаркі коні форкають вдоволе ні, що вертаються додому наніч. Щ е кілька хат, ми беремо на ,,в,ісьта“ і з розгоном в’їжджаємо легкою серпентиною на горбок. Авто пристало. Перед нами ве- НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ, 1963 7
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
