Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
По хвилині: — Щ о значить, нема кімнати? Коридори широкі, в підвалі місце. Тим часом перебудуть, а там по бачимо... Чи то янгол із неба, чи галю цинація? іНі, то реальна дійсність, то рятунок у найтяжчій хвилині життя. ...Ми залишилися в Відні в пан сіоні, перебули зиму і на весні, як багато інших, штуцерним спосо бом вирвалися всі, ціла родина на захід, до Баварії. Нашою рятів ницею була пані Ірина, жінка ве ликого серця. ❖ ❖ ❖ Фрайман ■—- великий табір ,,ді- пістів“. Восьмитисячна маса лю дей різних національностей тис неться у величезному комплексі п’ятиповерхової будівлі, в колиш ніх казармах гітлерівських СС-ів, далеко яа самому краї баварської столиці, Мюнхену. Живемо тут уже п’ятий рік, діти кінчають сту дії в Мюнхені, а чоловік і я пра цюємо в таборових організаціях зарібкової і культурної праці. Коротко, життя пливе ніби зо всім нормально. Але нас починає раз-у-раз мен шати. Щ отижня висять в адміні- сграційному будинку списки лю дей, ЩО' дістали афідавіти на виїзд за море. IPO починає натискати на людей: або їдете, або... до за- лишенецького табору. В кого бу ла рідня, чи добрі знайомі зі ста рої еміграції, той мав надію на швидкий виїзд. Але в нас нікогі- сінького. Щоправда, виїздять на ші добрі знайомі, майже приятелі. Всіх їх відпроваджуємо до поїз дів, усі сердечно обіцяють, ще че рез вікно поїзду кричать: — Як переїдемо щасливо через море, зараз висилаємо вам афіда віти! Ми в тім моменті навіть віри мо... і чекаємо. А тим часом за писалися і на 'буряки до Канади, (але беруть молодих і здебільшо го самітніх!), і до Парагваю ( івжє щось там будемо робити, хоч би й ліс корчувати!). Але наша ро дина численна, п’ять осіб, ніхто не квапиться брати. Тим часом уже й наші найближ чі сусіди з-за коца піднесли го лови вгору, бо вже ось-ось по їдуть. Замовляють солідні скрині з міцним окуттям, купують фото апарати, нові убрання, і взагалі не дивляться на нас, а якщо й дивляться, то згори. Бо ніби що ви варті, коли ніхто вас не потре бує? Лишаєтесь на поталу з хво рими й старими. Ми може з ласки пішлемо вам пачку... В таборі зовсім прорідилось. Управа І'РО остерігає, що табор розв’язується, бо казарми потріб ні для війська. Тоді вже пишемо й пригадуємося знайомим, що ко лись сердечно обіцяли афідавіти, навіть без нашого прохання. Ні чого. Нізвідки. Висимо, як то ка жуть, на волоску. Аж одного ранку прибігає су сідка з-за коца. — Слухайте, ви виписані до Америки! Хто вам прислав афіда- віт? Бо щось ви нічого не каза ли... — Ми... виписані? Неможливо Адже наші обіцювальники пора дили нам, що буде краще для нас сидіти в Німеччині. Мовляв, що будете тут робити? Тут же б ез робіття. Ми самі ледве устаткува лися. Отож біжу притьмом під упра ву. Є! Насправді є виписана вся наша родина... Щ о за чудо? А може то помилка? —- Ні, таки правда, —- каже у- рядовець, — завтра ставайте до комісії! Хто ж це зробив? Так, це моя добра приятелька з юних літ, з якою вже давнім-давно життя нас розділило. Хоч у неї самої вели ка родина і свої клопоти, не за вагалася взяти на плечі новий тягар. І так нагло змінилося наше життя. Ми не поїхали ні на буря ки, ні до Парагваю, а поїхали як рівноправні емігранти до Амери- рики, і то не на безіменний афіда- віт, але до приятелів, що вийшли по нас до корабля і забрали до себе. ❖ В житті трапляються часом див ні, просто неймовірні припадки. Бо ж яке було моє здивування, коли я довідалася, що якраз обі мої рятівниці, жінки великого сер ця, які змінили круговорот нашо го життя, одна енергійна й рішу чої вдачі, друга ніжна й роман тична, хоч і ніколи в житті не знали одна одної, по дорозі емі граційної мадрівки познайомились, заприятелювали і купили спільно тут у Кетскілських горах роман тичну оселю. З якими радісними почуваннями я їхала привітати їх у новонабутому домі! Завертаємо ,,гайта“ й їдемо вузькою дорогою, так ніби вже не цісарською мурованкою, а піль- ною. По дорозі минаємо декілька присілків; здалека блимають у вікнах світла, хати порозкидані по полях. І мені чомусь ввижається, ніби то я не їду автом, а возом, і шпаркі коні форкають вдоволе ні, що вертаються додому наніч. Щ е кілька хат, ми беремо на ,,в,ісьта“ і з розгоном в’їжджаємо легкою серпентиною на горбок. Авто пристало. Перед нами ве- НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ, 1963 7
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
