Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
via б про вас випитувати і обвинувачувати, що ми вас тут з’їли, або що, та ще стали б іви приводом до третьої світової війни! Я, звичайно, першим ді лом запитався, чи у вас тут нема яких родичів. Мені сказали, що ви подавали скрізь петиції на дозвіл відвідати свою тітку *в селі, і не важко було догада тись, що авантюрна американка могла б шугнути в село. іВ кожнім разі, можна перевірити. Я прогу лявся трохи — і тут ви є. Щ е й мусите мені дяку- івати, що вас додому відпроваджу, а то як би ви без мене добралися? — Стой! Рукі вівєрх! — почулася команда. З кущів вискочили четверо озброєних міліціонерів. — Швидше обнімайте мене, — шепнув Гер- рі. —- 'Ближче. Удавайте з себе закохану. Ненсі перелякалась на камінь. Вона не розу міла, що робиться, вирішила, що засідка чатувала на 'неї, і 'сподівалася ‘найгіршого. Машинально під корилася наказові і обняла Геррі за шию. (Він був нижчим від неї. і 'незручність робила цю вимушену ласку ще більш неприємною. Геррі відхилив її на зад і поцілував. Найгірше було, що, не дивлячись на небезпеку, що їм обом загрожувала, він цілував її 'насправді, та ще й нестримно палко. Ненсі кусала собі уста, щоб не закричати і не кинутися від нього геть. — А ето што?! — скрикнув один міліціонер.-—- міліція ідьоть, а оні при МЄСЯЦЄ всякіє шури-мури розводят. Нє моґлі ґдє спрятатца, дак развєлі любов на дороге?! Показивай документи! Геррі пригорнув до себе Ненсі однією рукою, а другою подав свій квиток. Міліціонер, а за ним і решта ’команди, витягнулась в струнку і ,,віддали честь": — 'Віноват, товаріщ начальнік. Думалі, кто друґой! Приказ імєем із Кієва на егой дороге про- вєрять подозрітельних! А єта дєвочка с вамі? —-Та вже ж, зі мною, і документів у неї нема, дівчатам їх нема де носити, — засміявся Геррі. —- Тогда нє будем мєшать. Пріятних удоволь- стій. Пошлі, ребята. І вони рушили далі. Геррі витер піт з чола. —- Але ж ви і вперта! Американки такі: як вона хоче, то сама на шию повіситься, але як не хоче — вбий її, а доторкнутися не дасть. Я вже думав, що ви мене вкусите чи шпилькою вколете! . . — Не говорімо про це. Дякую за порятунок. Розкажіть же «раще, як вам далі жилося. — іВже майже все розказав. Тепер все незмін но, принаймні, назовні. Щ е, правда, українці дуже дошкуляють. Поки не знають, хто я, ще не зле, але з акценту чують, що я з інших земель. Думають часом, що я грузин, <але ж обличчям не схожий . . . Ну, і скажеш, що я з Америки . . . Ну, то страшне: дражнять, як собаку. А найбільше підмовляють дітей, стариків, або всяких придуркуватих, що з ними ні чого не зробиш. Я ще так добре по-українськи не розмовляю, але вже на ,,турнковт“-а, мабуть, всі слова знаю: „перекинчик11, „перевертень'1, „пере котиполе", „перебендя", „фарбований лис“, „нету- дихата", „перелесник", „відьмак“, „ходя“, „вовку лака “ . . . Та ще й Смітник! — До перекинчиків ускрізь люди недовірливі! — Так, але мені це дуже болить! Я не приїхав сюди наживатися! Я приїхав з доброю метою і не з порожніми руками, з ідейних переконань, шукаю чи кращої, справедливої долі для всіх людей. Але саме тут тієї справедливосте багато менше, ніж в Америці, власне, тут її зовсім немає! В цьому я вже добре переконався! А ці люди, що мене пе рекинчиком дражнять — вони ж самі багато гірші перекинчики! Вони перекинчики на своїй власній землі, лижуть чоботи людям іншої національно сти, нижчим від них у культурнім відношенні і сильним тільки через своє нахабство і жорстокість! Нема гіршого, як бути перекинчиком на своїй власній землі! Як то ваш поет Шевченко каже, що вони продають за ковбасу погану . . . „За шмат гнилої ковбаси . . .“ — прорециту- вала Ненсі. —- Саме так. А добрий же нарід! Добре серце, розумний, талановитий і багатий. Тільки що — пе рекинчики! А там, в Америці й по всьому світі є ще інші перекинчики — іншого ґатунку, що вважають себе героями: вони перекинулися до іншої держави, щоб не бути під Совєтами. Це політична дія, і їх зрадниками вважати не можна. От таким перекинчи ком був я, тільки я дуже-дуже розчарувався. Злу штуку встругнула мені доля. Я все втратив і нічого не знайшов. — А інші . . . перекинчики? Що вони роблять? — Здебільшого пропивають своє життя та під робляють дрібним шпіонажем. Вони живуть у повній ізоляції, нема в них друзів, їм ніхто не вірить, ніхто їх не хоче . . . Дехто оженився, але то чиста біда, а не життя . . . Краще вже бути самим. Підходили до Фастова. Ось в передранковім ту мані засірів високий горб — могила князя Пере п’ята, як .пояснив 'Геррі. Про цю могилу в старих літописах згадується, і Тарас Шевченко нею ціка вився, малюнки з неї робив . . . Місто спало, як мертве. Без особливих пригод Геррі здобув авто, і Ненсі знеможено відкинулась на спинку м’якого сидіння. Скоро вона задрімала, похилившись Геррі на плече. До від’їзду поїзду лишалось півгодини. Ненсі, з допомогою служниці, гарячково пакувала посилки, все, що мала, відсилала до тітки. На пакунках мусіла стояти якась адреса, і заохочена найлоновими пан чохами, служниця хемічним олівцем, слинячи його в устах, виписала свою адресу. Ненсі вклала все, не лишивши 'Собі навіть і сукні. їхала додому таки в старій Яринниній сукні, тільки прикрилася легень ким парусиновим плащиком, щоб не причепилися за „підозрілий вигляд". Сама власноручно віднесла пакунки на пошту, боячись, щоб служниця не під далась спокусі і не віднесла всього собі. Геррі че кав в умовленім місці. Він уже полагодив справу з візою і квитком, галантно накупив деякої по живи на дорогу і сумно дивився на Ненсі. —- Мушу справді подякувати вам за вряту вання мого життя, — промовила Ненсі. — Нема за що. Може, і ви мені віддячите. (Докінчення на обгортці) 40 НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ, 1963 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
