Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
via б про вас випитувати і обвинувачувати, що ми вас тут з’їли, або що, та ще стали б іви приводом до третьої світової війни! Я, звичайно, першим ді лом запитався, чи у вас тут нема яких родичів. Мені сказали, що ви подавали скрізь петиції на дозвіл відвідати свою тітку *в селі, і не важко було догада тись, що авантюрна американка могла б шугнути в село. іВ кожнім разі, можна перевірити. Я прогу лявся трохи — і тут ви є. Щ е й мусите мені дяку- івати, що вас додому відпроваджу, а то як би ви без мене добралися? — Стой! Рукі вівєрх! — почулася команда. З кущів вискочили четверо озброєних міліціонерів. — Швидше обнімайте мене, — шепнув Гер- рі. —- 'Ближче. Удавайте з себе закохану. Ненсі перелякалась на камінь. Вона не розу міла, що робиться, вирішила, що засідка чатувала на 'неї, і 'сподівалася ‘найгіршого. Машинально під корилася наказові і обняла Геррі за шию. (Він був нижчим від неї. і 'незручність робила цю вимушену ласку ще більш неприємною. Геррі відхилив її на зад і поцілував. Найгірше було, що, не дивлячись на небезпеку, що їм обом загрожувала, він цілував її 'насправді, та ще й нестримно палко. Ненсі кусала собі уста, щоб не закричати і не кинутися від нього геть. — А ето што?! — скрикнув один міліціонер.-—- міліція ідьоть, а оні при МЄСЯЦЄ всякіє шури-мури розводят. Нє моґлі ґдє спрятатца, дак развєлі любов на дороге?! Показивай документи! Геррі пригорнув до себе Ненсі однією рукою, а другою подав свій квиток. Міліціонер, а за ним і решта ’команди, витягнулась в струнку і ,,віддали честь": — 'Віноват, товаріщ начальнік. Думалі, кто друґой! Приказ імєем із Кієва на егой дороге про- вєрять подозрітельних! А єта дєвочка с вамі? —-Та вже ж, зі мною, і документів у неї нема, дівчатам їх нема де носити, — засміявся Геррі. —- Тогда нє будем мєшать. Пріятних удоволь- стій. Пошлі, ребята. І вони рушили далі. Геррі витер піт з чола. —- Але ж ви і вперта! Американки такі: як вона хоче, то сама на шию повіситься, але як не хоче — вбий її, а доторкнутися не дасть. Я вже думав, що ви мене вкусите чи шпилькою вколете! . . — Не говорімо про це. Дякую за порятунок. Розкажіть же «раще, як вам далі жилося. — іВже майже все розказав. Тепер все незмін но, принаймні, назовні. Щ е, правда, українці дуже дошкуляють. Поки не знають, хто я, ще не зле, але з акценту чують, що я з інших земель. Думають часом, що я грузин, <але ж обличчям не схожий . . . Ну, і скажеш, що я з Америки . . . Ну, то страшне: дражнять, як собаку. А найбільше підмовляють дітей, стариків, або всяких придуркуватих, що з ними ні чого не зробиш. Я ще так добре по-українськи не розмовляю, але вже на ,,турнковт“-а, мабуть, всі слова знаю: „перекинчик11, „перевертень'1, „пере котиполе", „перебендя", „фарбований лис“, „нету- дихата", „перелесник", „відьмак“, „ходя“, „вовку лака “ . . . Та ще й Смітник! — До перекинчиків ускрізь люди недовірливі! — Так, але мені це дуже болить! Я не приїхав сюди наживатися! Я приїхав з доброю метою і не з порожніми руками, з ідейних переконань, шукаю чи кращої, справедливої долі для всіх людей. Але саме тут тієї справедливосте багато менше, ніж в Америці, власне, тут її зовсім немає! В цьому я вже добре переконався! А ці люди, що мене пе рекинчиком дражнять — вони ж самі багато гірші перекинчики! Вони перекинчики на своїй власній землі, лижуть чоботи людям іншої національно сти, нижчим від них у культурнім відношенні і сильним тільки через своє нахабство і жорстокість! Нема гіршого, як бути перекинчиком на своїй власній землі! Як то ваш поет Шевченко каже, що вони продають за ковбасу погану . . . „За шмат гнилої ковбаси . . .“ — прорециту- вала Ненсі. —- Саме так. А добрий же нарід! Добре серце, розумний, талановитий і багатий. Тільки що — пе рекинчики! А там, в Америці й по всьому світі є ще інші перекинчики — іншого ґатунку, що вважають себе героями: вони перекинулися до іншої держави, щоб не бути під Совєтами. Це політична дія, і їх зрадниками вважати не можна. От таким перекинчи ком був я, тільки я дуже-дуже розчарувався. Злу штуку встругнула мені доля. Я все втратив і нічого не знайшов. — А інші . . . перекинчики? Що вони роблять? — Здебільшого пропивають своє життя та під робляють дрібним шпіонажем. Вони живуть у повній ізоляції, нема в них друзів, їм ніхто не вірить, ніхто їх не хоче . . . Дехто оженився, але то чиста біда, а не життя . . . Краще вже бути самим. Підходили до Фастова. Ось в передранковім ту мані засірів високий горб — могила князя Пере п’ята, як .пояснив 'Геррі. Про цю могилу в старих літописах згадується, і Тарас Шевченко нею ціка вився, малюнки з неї робив . . . Місто спало, як мертве. Без особливих пригод Геррі здобув авто, і Ненсі знеможено відкинулась на спинку м’якого сидіння. Скоро вона задрімала, похилившись Геррі на плече. До від’їзду поїзду лишалось півгодини. Ненсі, з допомогою служниці, гарячково пакувала посилки, все, що мала, відсилала до тітки. На пакунках мусіла стояти якась адреса, і заохочена найлоновими пан чохами, служниця хемічним олівцем, слинячи його в устах, виписала свою адресу. Ненсі вклала все, не лишивши 'Собі навіть і сукні. їхала додому таки в старій Яринниній сукні, тільки прикрилася легень ким парусиновим плащиком, щоб не причепилися за „підозрілий вигляд". Сама власноручно віднесла пакунки на пошту, боячись, щоб служниця не під далась спокусі і не віднесла всього собі. Геррі че кав в умовленім місці. Він уже полагодив справу з візою і квитком, галантно накупив деякої по живи на дорогу і сумно дивився на Ненсі. —- Мушу справді подякувати вам за вряту вання мого життя, — промовила Ненсі. — Нема за що. Може, і ви мені віддячите. (Докінчення на обгортці) 40 НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ, 1963 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
