Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
— Я дуже радий, давно вже хотілося пра цювати, — заявив я. — Похвально, похвально, товаришу. Ви, ка жете, хемік? — Так, а крім того, ще й фізику добре знаю. Може навіть краще, ніж хемію. Та в наш атомовий час вони нерозлучні! -—- Так-с, так-с . . . — мугикав ласкаво началь н еє — Але тут ви ні для хемії, ні для фізики не підходите. — Як так? Чому? — У нас інші методи. Ви там все з Богом по в’язуєте, у вас Бог землю рухає і всі реакції бла гословляє, а у нас ми ще самі робимо. —- Ви жартун! Хемія не змішується з тео логією. — Але ж Бог створив світ, матерію і атоми, правда? З дитинства мати виховала мене релігійним. Хоч я потім в релігії розчарувався, проте, хоч би вже з пошани до матері, ніколи не відважився б на святотатство. —- Не будемо про це говорити. Я знаю, що у вас тут на релігію інакші погляди, ніж у нас! — Я все це добре розумію, голубчику, — ласкаво скаазв шеф, —- але ми не допускаємо до державних таємниць людей, що з Богом рахуються. -—* Щ о ж я буду робити? —- іВи можете займатися науковою роботою в іншій ділянці, наприклад у ділянці психології. Ви маєте зд і бності до мов — от уже за три місяці .можете вільно говорити по-російськи — і такі люди в нас на вагу золота! Ми мусимо знати, що навколо нас діється, а тепер, коли ми змушені були відкрити ворота, у нас у країні ш'піони й агенти, як черва кишать, під виглядом різних туристів, студентів на обмін та . . . — шеф гостро вколов мене сталевим поглядом — всякого роду перекинчиків . . . — Цебто, ви 'мені пропонуєте стати шпигуном? —• Шпигун шпигунові не рівня, але воно до того зводиться. Чому б вам не бути нашим совєт- ським Шерлоком Голмсом?! — - А мої атомові секрети? Чи ж я за те не за служив довір’я? —• Секрети ті вже всім відомі. У нас, в Совєт- ськім Союзі, ці формули давно вже відкриті. Тепер вони вже непотрібні. Я не знав, що сказати. Я був певний, що це брехня, що мене ограбували і сказали, що вся пра ця Ферані не принесла ніякої користи. Я з ним день-у-день прожив кілька років і знав, що це був геній, рівний може Айнштайнові, і він не міг би тра тити своєї сили для дурниць. До того ж, ніде в со- вєтських публікаціях навіть близько до наших фор мул не підходили. Але я нічого не міг зробити. На бенкетах я вже стрічався 'з чужоземцями, що раніш від мене перейшли до ОССР і тепер були розчаро вані і зневажені, виконуючи різні немилі обов’язки, включно із шпіонажем. Я мусів стати на цей шлях. Перш за все, мене „перехрестили", і тут мене копнув ні за що один мій же земляк. /Він мені порадив зберегти корінь мого прізвища, тільки трохи його „обросіянити", щоб не виглядати на чужинця. — Ну, Геррі легко перехрестити на „Гриця", так кажуть на Григорія в Україні, куди тебе поси лають, а із „Сміта“ зробися „Смітником". Знаєш, це так як „спутнж“ або „бітнік", а ти — „Смітник". Дуже гарно звучить: „Смітник!" Так я став Смітником. Я тоді не знав україн ської мови, і поки був в Москві, все було гаразд, і я не знав, яку я сам собі заподіяв кривду. А коли на Україні люди стали з мене сміятися, я розсер дився і хотів змінити прізвище, але мені не дозво лили. Пашпорт був виписаний на Смітника, а в со- вєтськім «раю прізвища не можна зміняти, аби це було і... —■ вибачте, спохватися Геррі, — забув, що ви дівчина. —• Отже, став я грати різні ролі, часом дуже цікаві. Інколи доводилось грати навіть любовника, хоч, правда, героїня була мені здебіль шого не ДО' вподоби . . . Часом я грав ролю амери канського туриста і товкся між Американцями, під слуховуючи, що вони говорять. Тут треба було бе регтися, щоб не натрапити на близького земляка, і як скоро я чув, що хтось є із сусіднього штату, то покидав сцену. Це мені дозволялося умовинами моєї служби. Часом я виступав у ролі симпатич ного екскурсовода, що своєю щирістю провокував туристів на відплатну щирість, а часом грав дурного дядька, що не розуміє не тільки англійської, а й своєї власної м ови. . . Одним словом, якби вернувся я в Америку, добру міг би зробити кар’є ру в Голлівуді! — Ага, —- перебила Ненсі, — а як ви мене виловили? Тіточка казала, що у них в селі є один непевний тип . . . Він вам доніс? — Не будьте наївною, дитино, — махнув рукою Геррі. — Не робіть проблем, там де їх нема. Мені просто задзвонили з вашого готелю і спові стили, що ви зникли. А як же ви думаєте: пропав у нас в країні чужоземний турист, і ми не мусіли б цим навіть поцікавитися?! Ану ж, Америка поча- НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ, 1963 59
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
