Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
— Я дуже радий, давно вже хотілося пра цювати, — заявив я. — Похвально, похвально, товаришу. Ви, ка жете, хемік? — Так, а крім того, ще й фізику добре знаю. Може навіть краще, ніж хемію. Та в наш атомовий час вони нерозлучні! -—- Так-с, так-с . . . — мугикав ласкаво началь н еє — Але тут ви ні для хемії, ні для фізики не підходите. — Як так? Чому? — У нас інші методи. Ви там все з Богом по в’язуєте, у вас Бог землю рухає і всі реакції бла гословляє, а у нас ми ще самі робимо. —- Ви жартун! Хемія не змішується з тео логією. — Але ж Бог створив світ, матерію і атоми, правда? З дитинства мати виховала мене релігійним. Хоч я потім в релігії розчарувався, проте, хоч би вже з пошани до матері, ніколи не відважився б на святотатство. —- Не будемо про це говорити. Я знаю, що у вас тут на релігію інакші погляди, ніж у нас! — Я все це добре розумію, голубчику, — ласкаво скаазв шеф, —- але ми не допускаємо до державних таємниць людей, що з Богом рахуються. -—* Щ о ж я буду робити? —- іВи можете займатися науковою роботою в іншій ділянці, наприклад у ділянці психології. Ви маєте зд і бності до мов — от уже за три місяці .можете вільно говорити по-російськи — і такі люди в нас на вагу золота! Ми мусимо знати, що навколо нас діється, а тепер, коли ми змушені були відкрити ворота, у нас у країні ш'піони й агенти, як черва кишать, під виглядом різних туристів, студентів на обмін та . . . — шеф гостро вколов мене сталевим поглядом — всякого роду перекинчиків . . . — Цебто, ви 'мені пропонуєте стати шпигуном? —• Шпигун шпигунові не рівня, але воно до того зводиться. Чому б вам не бути нашим совєт- ським Шерлоком Голмсом?! — - А мої атомові секрети? Чи ж я за те не за служив довір’я? —• Секрети ті вже всім відомі. У нас, в Совєт- ськім Союзі, ці формули давно вже відкриті. Тепер вони вже непотрібні. Я не знав, що сказати. Я був певний, що це брехня, що мене ограбували і сказали, що вся пра ця Ферані не принесла ніякої користи. Я з ним день-у-день прожив кілька років і знав, що це був геній, рівний може Айнштайнові, і він не міг би тра тити своєї сили для дурниць. До того ж, ніде в со- вєтських публікаціях навіть близько до наших фор мул не підходили. Але я нічого не міг зробити. На бенкетах я вже стрічався 'з чужоземцями, що раніш від мене перейшли до ОССР і тепер були розчаро вані і зневажені, виконуючи різні немилі обов’язки, включно із шпіонажем. Я мусів стати на цей шлях. Перш за все, мене „перехрестили", і тут мене копнув ні за що один мій же земляк. /Він мені порадив зберегти корінь мого прізвища, тільки трохи його „обросіянити", щоб не виглядати на чужинця. — Ну, Геррі легко перехрестити на „Гриця", так кажуть на Григорія в Україні, куди тебе поси лають, а із „Сміта“ зробися „Смітником". Знаєш, це так як „спутнж“ або „бітнік", а ти — „Смітник". Дуже гарно звучить: „Смітник!" Так я став Смітником. Я тоді не знав україн ської мови, і поки був в Москві, все було гаразд, і я не знав, яку я сам собі заподіяв кривду. А коли на Україні люди стали з мене сміятися, я розсер дився і хотів змінити прізвище, але мені не дозво лили. Пашпорт був виписаний на Смітника, а в со- вєтськім «раю прізвища не можна зміняти, аби це було і... —■ вибачте, спохватися Геррі, — забув, що ви дівчина. —• Отже, став я грати різні ролі, часом дуже цікаві. Інколи доводилось грати навіть любовника, хоч, правда, героїня була мені здебіль шого не ДО' вподоби . . . Часом я грав ролю амери канського туриста і товкся між Американцями, під слуховуючи, що вони говорять. Тут треба було бе регтися, щоб не натрапити на близького земляка, і як скоро я чув, що хтось є із сусіднього штату, то покидав сцену. Це мені дозволялося умовинами моєї служби. Часом я виступав у ролі симпатич ного екскурсовода, що своєю щирістю провокував туристів на відплатну щирість, а часом грав дурного дядька, що не розуміє не тільки англійської, а й своєї власної м ови. . . Одним словом, якби вернувся я в Америку, добру міг би зробити кар’є ру в Голлівуді! — Ага, —- перебила Ненсі, — а як ви мене виловили? Тіточка казала, що у них в селі є один непевний тип . . . Він вам доніс? — Не будьте наївною, дитино, — махнув рукою Геррі. — Не робіть проблем, там де їх нема. Мені просто задзвонили з вашого готелю і спові стили, що ви зникли. А як же ви думаєте: пропав у нас в країні чужоземний турист, і ми не мусіли б цим навіть поцікавитися?! Ану ж, Америка поча- НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ, 1963 59
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
