Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
На зрубі — Татку, а що це таке „зруб“? — спитав ГІавлик, що перший раз у житті був з батьками на вака ціях, на фармі у стрийка. — Зруб, синку, — відповів татко, — це таке місце, де рані ше був ліс. Великі дерева там зрубано, а на їх місці лишились самі пеньки і денеде малі кущи ки. А назва цього місця де зру бано ліс — ,;зруб“. А по хви лині батко спитав: — Чому тебе, Павлику, ціка вить ,,зруб“? — Та то Микола каже, що на зрубі дозріло 'багато суниць. Ка же, що, якщо татко позволить, то він нас обоє, з Данусею, забере сьогодні на суниці. А треба вам знати, що Микола то вже дорослий студент, кузин дітей, Павлика і Данусі. Він як раз зі страйком складав сіно на горище, коли татко гукнув: — Миколо, ти хочеш йти з дітьми на зруб по суниці? А 'бу деш уважати на них? —• 'Буду стрийку, напевно зо мною не заблудять! — Ну то йдіть, із Богом. А вертайтесь перед вечором. І, на радощах, обоє діти, враз із великим братом, побравши дзбаночки на суниці, пішли. Микола вів їх зразу дорогою, потім стежкою попри великий ліс. По дорозі Павлик вирізав собі з куща ліщини тугий прут, ляскав ним немов батіжком і підскакував. Коли вже були близько зруба, му- сіли ще впоперек перейти, по ка мінцях, невеликий потік. Та й уже були на зрубі. — Бачите, —- сказав Микола, — скільки тут суниць? — Ах! — скрикнули діти — аж червоно від них! — Вони тут наче віночком довкола кожного пенька. Микола, а їсти зразу можна? — Скільки захочете — всміх нувся 'брат — лиш одне вам кажу, держіться біля мене, не відходьте далеко! Дануся чемно трималась біля кузина, але Павлик — ого! — не- замітно став віддалятися, як лиш дірвався до волі. Ляскає прутом, посвистує, йде і не оглянеться. А ягідки більше в рот, ніж до дзба- ночка. Так вони собі всі троє посту пають уперед, сонечко гріє, ягід ки пахнуть, лю:бо, тихо. Несподі вано, мов той грім з ясного неба, перервав що тишу страшний крик Павлика. Микола і Дануся занімі ли з переляку. — Що це? Що сталося? А тут уже Павлик біжить до них із криком, капелюх з голови йому злетів, простоволосий, пере ляканий... А за ним... За ним на вздогін велика гадюка. Вона, то зів’ється на місці, мов пружина, то мигом підкине себе вперед, розтягнеться і знов звивається і зноз кидається за Павликом. Вже ось-ось біля його ніг. Ох! — вже обів’ється довкола ніг і вкусить на смерть. Та Павлик втікає, а гадюка його наздоганяє. Боже! Які страшні хвилини! Чи втече Павлик, чи ні? А Микола безрад- ний. Що ж діяти? Однак, це лиш хвилина. Микола добре знав га дюк. Тож, крикнув Павлик ові нав здогін: — Біжи прямо в потік! Скач у воду — у воду! Гадюка у воду не вскочить! Ще хвилина тривоги. Микола і Дануся і собі 'біжать у бік по- тока. Вже без духу добігли. Та й відітхнули з полегшею. Дивлять ся, а Павлик вже по пояс у воді, а гадюка десь щезла. Богу дяку вати! Про збирання суниць вже не було мови. Павлик мусів скинути свій мо крий одяг і сушити на сонці. По тім посідали всі троє спочивати по цій страшній пригоді. Тоді Ми кола запитав: — Ну, скажи ж тепер, братчи ку, як де скоїлося? —- Та як, — каже Павлик, —- збираю я собі ягідки біля одного пенька, аж дивлюся, на цьому пенькові звинена в клубок гадюка лежить. Це мене розсердило. Д у маю: Ах ти погана! Будеш мені тут заважати збирати ягідки? Геть звідсіля! Та як не лусну її своїм прутиком по голові. А вона як не зірветься, як не зашипить1 Та й до мене — ну, а я в ноги... —- Погано ти, Павлику, зробив. Сам собі напитав лиха. Гадюка могла тебе вкусити і ти міг умер ти. Гадюка тебе не займала, ле жала собі спокійно, грілась на сонці, а може цей пеньок, це як раз її житло. А ти її роздражнив. Знай на будуче, ніколи не дражни гадюк, бо вони подражнені -—- ду же люті. Відтепер, якщо побачиш гадюку, не займай її, а коли вона перетне тобі дорогу, -— вступися, обминай. Бо це чиста ласка Божа, що тобі сьогодні вдалось вряту ватися. Довго вони ще так гуторили. Микола розповідав дітям про жит тя і звичаї гадюк. А коли по вакаціях вернулись до міста, пішли з татком до зоо парку, де пізнали вужів та гадюк різних видів. О. Цегельська НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ, 1963 29 Із листів до Редакції Ганна Черінь ГОРОБЦІ Ой, за нашим, за будинком, Горобці щебечуть дзвінко, їхня пісня стоголоса Розбудила пса Барбоса. Обізвавсь Барбос: „Гав-Гав!“ Горобців перелякав. Полохливі горобці Розлетілись в три кінці: Перша зґрая — у долину, Друга зґрая — на калину, А найбільшу, третю зґраю Під віконцем я вітаю: — Зараз вам я їсти кину! Щебечіть тут без упину, Скільки хочте щебечіть! В нас ніхто у день не спить.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
