Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
не зміг заробити, та, правда, все одно не пустили б, гримають нас, як у клітці... — А це вже мені щастя випало. Ні з того, ні з цього, виграла дві тисячі долярів за те, що через телефон правильно відповіла на запитання у радіо програмі. Я ніколи в такі виграші не вірила, думаючи, що все те підлаштоване для знайомих, аж тут рап том — виграла! Досі я ніколи навіть олівця не ви грала... — Дві тисячі долярів! — злякалася тіточка. -— За те у нас, мабуть, цілу вулицю можна збудувати... То ти справді багачка! — Вже та пташка з руки вилетіла! -— засміялась Ненсі. — Все пішло на цю поїздку, ще й усі свої збе реження додала, і вітчим трохи підсобив. Мама, неза довго перед смертю, сказала мені: ,,Якщо зможеш, відвідай свою рідну ремлю і відшукай могилу свого батька!" Тому я довго не думала, що з цими грошима робити. Я виконала мамин заповіт, хоч покищо тільки наполовину, бо до вас у село мене не пустили. Вже ввесь Київ оббігала, шукала дороги, але скрізь відпо відь одна: „Не можна“ — і ніяких пояснень. Навіть моя посвідка студентського кореспондента нічого мені не помогла. Тому, тіточко, мусіла вас турбувати, щоб ви приїхали сюди. Тітка обтерла ноги і полегшено зідхнула: — Ой, як добре! От коли б тепер іще олії трохи. — Нащо олії, тіточко? — Ноги помазати. —- Може, яких ліків у аптеці дістати? Я піду. Я ж вмію по-українськи говорити! — Чую, чую, доню, та ще як гарно, краще, як ми, тільки часом якісь слова підсипаєш, що я не ро зумію: американські мабуть... Але ліків не треба: на намучені ноги краще олії нічого нема, та ще якби рижієва... З допомогою тієї ж служниці, Ненсі дістала олії, таки рижієвої, а потім і перекуску для тітки. — Що ж його робити? -— розпачливо сказала Ненсі: — Дві тисячі стратила і свого дому не поба чила. Я мушу виконати мамину волю, хоч би що! Ті точко, знаєте що? Коли ви йдете додому? — Та, мабуть, сьогодні ввечері й піду... Вдома робота аж горить та й колгосп не попустить... — І я з вами піду. Трохи далеко, але як ви, старша, можете таку дорогу перейти, то і я можу. Візьміть мене з собою! — Дитино моя, це небезпечно. Тебе заарешту ють, як шпіонку. Вже такі випадки бували. — Ну, то буду шпіонкою! Хоч раз в житті пере живу дійсну небезпеку, так, як мій тато. Тільки татові було багато тяжче, і він за це життям поплатився. А чи вас усіх поліція ввесь час перевіряє? — Та ні, чого їм нас перевіряти, хіба що хто до несе. Перевіряють тільки підозрілих типів. — А хіба ж я підозрілий тип, тіточко? Я ж така, як усі, бо ж я також українка. — Ні, ти якраз підозрілий тип, — без усмішки відповіла тітка. — Що ж у мене підозрілого? — Усе: лице, волосся, одежа, черевики... -— Та що у мене два носи чи три вуха? Мала казала, що у мене типове українське лице, вилитий тато... Зачіска зовсім гладенька, біла блюзка і чорна спідничка, спортові черевики... Що ж тут підозрілого? Так дівчата у цілім світі ходять... — У цілім світі, та не в нас, доню. Ти й ходиш інакше, і смієшся інакше, і дивишся прямо в очі, а тут люди горбляться й ховаються... І одежа твоя так тісно припасована, що на тебе всі оглядатимуться... За сто кроків пізнати, що ти не звідси... — А я ж якраз звідси... Я ж тут народилась... — Ну, якщо ти справді не боїшся і вже виріши ла, то я маю одну думку: ось по дорозі купила я своїй. Ярині, сестрі твоїй двоюрідній, деякі лахи, то ти могла б передягнутись. Вона така як ти ростом, але повніша. Та заховаєш своє волосся під хустину, бо воно в тебе лискуче — чим ви його миєте?! Та будеш більше мовчати, щоб по мові не пізнали, і не вживай дуже українських слів, а часом скажи й „да“, і „ка- нєшно“, так, як тут у місті говорять... Та, до речі, не втомлюйся наперед: поїдемо підводою. З Києва ба гато возів додому порожняком вертаються, то я вже з одним договорилась. З нами ще троє дівчат сіль ських будуть їхати, а ти будеш ніби моя далека ро дичка з міста. ❖ sgs ❖ Рівно прослалась дорога між рідесеньким бе резовим ліском, де-не-де переткана полями та сіно косами. Ніч тепла, українська, по вінця налита па хощами, що їх ніде нема, крім як на Україні... Чебрець, м’ята, скошене сіно, татарське зілля, річна вологість, камиш, польові гвоздики, дим з багаття ■— запах смолистих соснових гілок, що їх з іще живою зеленню кидають у вогонь... Цвіркуни грають на зміну з луговими жабками: змовкнуть одні, почнуть другі... І тихо, і повно музики... Українська симфо нія! Часом виведе імпровізоване сольо дзвінкий діво чий голос, часом дисонансом вріжеться залихватська гармонія: мабуть, зібралися хлопці, що випасають колгоспні коні... Співають пісні незнайомі й чужі для Ненсі, хоч мова наче й українська... Жадних з тих пісень не чула Ненсі в Пласті чи в Молодечім Союзі... Мабуть, совєтські. Ненсі почувається, як у казці. їхати вночі, се ред пахучих просторів, лісу та пісень, та ще й у возі, на сіні! Мимоволі пригадались поїздки на сіні в Аме риці — т. зв. ,,гей-райдс“, коли група молоді наймає собі велику хуру, беруть із собою їжу, акордеони, гітари, кожний із своєю парою — і цілу ніч їздять, співають, ну і цілуються, кожне із своєю парою, трохи ховаючись перед іншими, але не дуже... А вона була з Артуром... Дивно: це вперше за два останні тижні згадала вона Артура, та й то через те сіно... Так наче він перестав на світі існувати... А вона ж його, здавалося, так любила, з такою нетерплячкою чекала на „вікенд“, а коли з тих чи інших причин він не міг прийти (завжди ввічливо попереджував), вона не могла собі місця знайти і почувалась, як хвора. А тепер — нові враження були такі сильні, і Артур до них абсолютно не пасував. Ненсі ніби зажила якимсь новим життям і забула про все, що було досі. їй не вірилось, що за пару тижнів вона повернеться в Америку і знов там зустріне Артура, і все буде по-старому, і можливо на Різдво Артур подарує їй перстень на заручини... 40 НАШЕ ЖИТТЯ — СІЧЕНЬ, 1963 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
