Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
Оповідання — Міс Картер, там вас внизу якась жінка шукає. Я їй казала, що ви дуже втомлені після ранкової екс курсії й казали себе не будити, але вона ніяк не хоче йти. Каже, що скоріше вмре, ніж піде, вас не не побачивши. Мабуть, якась перекупка: вони зав жди після того, як продадуть, мучаться, що мало запросили... Ненсі схопилась з ліжка. — Жінка кажете? Як її звуть? Чорнява, стар ших літ? — Не знаю, -—- зневажливо відповіла перекла дачка. -— Сива, здається. У хустці, виглядає на пе рекупку або якусь селянку. Не дослухавши, Ненсі накинула суконку і по бігла вниз. Серед елегантно вдягнених туристів і май же так само добре вдягненої прислуги, разюче ви різнялась згорблена постать у синій вицвілій хустині, неозначеного кольору піджачку і запилених, розби тих черевиках. Навіть на вулицях Києва Ненсі не бачила такої жалюгідно вдягненої людини. А вона ж, не дивлячись на всі перешкоди з боку провідників, ввесь час ухилялась від наміченого маршруту і шу кала справжнього не на показ підлаштованого життя. Суворі сірі очі старої селянки напружено когось шукали. Побачивши, що Ненсі спинилась і вже кілька хвилин стоїть, теж когось розшукуючи, селянка пі дійшла і промовила: — Здрастє, баришня. Я здєсь іщу свою плє- мянніцу. —- Що ви кажете, пані? Я вас не розумію! -—- перепитала Ненсі по-українськи. — Доню моя, Ненсі, Анночко, — зі сльозами промовила старенька, -—- це ж ти! Тут усі говорять по-російськи, і я трохи вмію, тому й до тебе так заговорила. Думала, що ти одна з тутешніх праців ниць... Я твоя тітка Лисавета. — Тіточко! Невже ж це ви? А я вже думала, що ви не приїдете!.. Вчора я на вас цілий день че кала, нікуди не виходила... — Ненсі припала до ста ренької й поцілувала її в зморщені щоки. Тітка була стомлена і запорошена, проте від неї пахло чимсь милим, рідним, своїм: степом, хлібом, сушеними на сонці овочами. Так колись пахла мама, повернувшись з поля на фарму... — До Києва далеко, доню — сказала тітка. — Як тільки я від тебе долучила телеграму, так у чім стояла, і рушила. Не було часу підводу напитати, та й по дорозі, як на гріх, ні один калимник не спинився... — Калимник? Що це таке, тіточко? —- Авто вантажне, що за підвіз калим, викуп цебто, бере. Але не кожне візьме, бо штрафу боїться, та й поспішають дуже; у нас тут кожний свою норму жене, бо як відстане -— штраф, а то й гірше... — То ви, тіточко, цілу дорогу пішки йшли? 60 миль? Для мене?! — -7 2 кілометри. Для тебе, доню. — О, моя люба тіточко! Як ви могли? Та ж ви тепер хворі будете! —- Ми привикші. Не вперше так. Аби тебе по бачити, ще стільки пройшла б! Господи ж, моєї се стри Марини рідна кров! — Ходімо до мене в кімнату, тіточко. Де ваші речі? — Ось мішок, я сама понесу. Тут не багато. Але чи ж можна? Може мене й не пустять? Я така брудна з дороги... -—- Пустять, тіточко! Мої гроші, я тут за все плачу, ще й деруть куди дорожче, ніж за сто разів краще в Америці! В кімнаті Лисавета скинула шкарбани. Забо лочені й натерті ноги нестерпно боліли. Ненсі силою поклала тітку на ліжко й задзвонила служниці, щоб принесла миску з гарячою водою. Йти до ванни, на другий кінець коридору, тітка ні за що не хотіла. Служниця принесла води, а коли одержала ,,на чай“, то повеселіла й додала ще мила та свіжий рушник. Ненсі стала на коліна й помила сама тітчині ноги. Вона ніколи б не уявила, що може комусь мити но ги, та ще такі брудні, а зараз це робила з пієтизмом, ніби це були ноги якоїсь мучениці за правду й ми лосердя. -—• А на фотографії ви трохи інакше вигляда єте, тіточко, -—- не здержалась Ненсі. — Тому я вас одразу не впізнала. Ну, і ще та російська мова... — На фоті ми всі гарні, для того ж ми і плати мо гроші за знимку. Ну, і була я тоді молодша, ро ків п’ять тому це було, та й прибралась трохи... А як же ти живеш? Багата? Може вже й заміж вийшла? — іНі тіточко, я ж би вам написала... Вчусь, а ввечорі працюю. Трохи грошей мені мама зали шила, трохи вітчим помагає, а решту доводиться са мій добувати. Наука багато грошей бере, але я не скаржусь. Мама мені розказувала, що вона натерпі лась, то моє життя таки справді добре. — А звідки ж ти грошей взяла на подорож? То ж мабуть силу грошей коштує! У нас на те ніхто б НАШЕ ЖИТТЯ — СІЧЕНЬ, 1963 59 Z c u u u i V ajvuu >
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
