Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
Була зима. Маленьке гірське село все було вкрите снігом. Весь день віяло. Над вечір метелиця вщухла. Хмари розійшлися і в темнім оксамиті неба засяяла зір ка. Незабаром зійшов місяць. Під його промінням заблищав сніг, ні би всипаний самоцвітами. Анхен і Фриц набігалися до схо чу на дворі, санкувалися, ліпили бабу та нарешті стомилися й побі гли до хати грітися. Мабуть мату ся вже злагодила вечерю... А нині вечеря була незвичайна, бо це Різдвяний Вечір. Буде смачний колач, будуть ковбаски зі смаже ною капустою, пірнички, свіжі яб лука, але головне те, що тато сьо годні після вечері буде грати на маленькому органі, що стоїть у вітальні, а діти з ним будуть спі вати гарних Різдвяних пісень. Ан хен і Фриц дуже люблять ці пісні. Хоч би тільки скоріше тато по вернувся додому. Оце з самого ранку він пішов відвідати старого Карла, що живе в маленькій хатинці ген, аж за лі сом. Тато каже, що він дуже хво рий, а дивитися за ним нема кому; була в нього донечка, та минулої весни померла. Не має бідний Кар- ло більше нікого. Тато Анхен і Фрица священик і перед святом відвідав уже всіх тих, що не змо жуть прийти сьогодні до церкви. Тільки залишився старий Карло. Тато обіцяв повернутися до вече рі додому. Хоч би швидше вер тався... В хатині було тихо, чисто та за тишно. Мама сиділа коло грубки та плела панчоху. Стіл уже був по-святковому впорядкований: і колач посередині і гарненькі ма ленькі печива в формі звіряток «а полумиску, а навкола них рум’яні яблука та горіхи. Ой, хоч би ско ріше вечеря... А тата все немає... Діти підбігли до вікна, розчистили обмерзлу шибку та стали вдивля тися в нічну темряву, чи не з’я виться на стежці, що в’ється з лі су, почерез поле, знайома, люба постать батька. Час так помалу йде... Вже й ма туся занепокоєна довгою відсут ністю тата, вийшла на ґанок. Та ось нарешті дочекалися. Стежкою йшов їх тато, йшов помалу, видно тяжко йому йти і він стомився. — Анхен, дивись, тато щось несе, немов гілля якесь. Ану, по глянь! — закликав Фриц сестру. І справді, коли тато наблизився до ґанку, діти побачили в його ру ках гілку з ялинки. Двері відчини лися. На порозі стояв тато та об трушував сніг зі своїх ніг та гі лочки ялинки, яку тримав у руках. — Ну, ось хвалити Бога, а вже вдома, — промовив тато. —- А ми чекаємо тебе вже дав но. Що сталося, що ти спізнився? — привітала його мама. — Бачиш, люба, в лісі стежку замело, важко було йти. Бідний Карло так втішився, що я його від відав. Хотілося трохи коло нього побути. Ото ж я й спізнився. А ви, малята, — звернувся тато до ді тей, — уже, мабуть, стомилися, чекаючи мене. Нічого, мої любі, за те в нас буде на Різдвяному столі новина. В лісі так гарно бу ло. Під місяцем і зірками дерева так і сяють, ніби теж святкують сьогодні. А ялинки всі зелені, при брані сніжком, ніби потішають, що зимі вже довго не бути і скоро ліс Олена Цегельська — Ріка замерзла! Гей, лід на річці уже тугий! — на всі голоси перекликались хлоігтці і дівчатка, вертаючись зі школи. — На лід, на лід, на ріку, на ковзанку! — кликали друзів ті, що жили на передмісті, недалеко ріки, що півколом оточувала мале знову весь оживе, все зацвіте, за зеленіє. Ось я й подумав, що буде гарно цього вечора прикрасити наш стіл цим зеленим гіллям. А ще краще було б засвітити на цих гілочках свічечки, які нагадали б нам зірки, що світять у небі цієї ночі на честь народження Божого дитятка. Марго, чи нема в тебе свічок? — Є ще в нас трохи, — відпо віла мама. Через кілька хвилин на столі в гарному глечику стояла пушиста гілочка, а на ній по-святковому горіли свічки. Батько прочитав молитву і всі забралися до їди. Вечеря була дуже смачна. Після неї діти заспівали пісень. Анхен довго дивилася на свічки, що ясно горіли на гілочці ялинки. В тріпо танні полум’я їй ввижалися крила маленьких янголів, яких одного разу вона бачила на іконі в церкві. — Як гарно виглядає наш різд вяний стіл з ялинкою! Тепер кож ного року ми будемо приносити з лісу гілля з ялинки, правда, тату? — звернулася дівчинка до батька. І дійсно з цього часу кожного року до Різдвяного Вечора діти приносили ялинку з лісу. За їх прикладом і другі люди почали й собі це робити. Цей звичай усі по любили і швидко він поширився на цілий світ. Тільки вже замість гілочок вічно-зеленої ялинки ста ли приносити на Різдво цілі де ревця, які не тільки прикрашали свічками, а ще й різними цяцьками та ласощами. містечко. Незабаром весела гро мадка, побренькуючи ковзанами, стрінулась на льоду. Зразу із краю то підскакували, то товкли лід закаблуками, про буючи, чи досить сильний. — Міцний! — кричали. — Смі ло вперед! Пригода на ковзанці Ніна Наркевич Перша ялинка Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
