Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
Софія Парфанович З дороги Вже білі букви на зеленій та блиці відгородили восьмою ми лею місто від доріг у даль. І розбі глася широка смуга біло накре слених стрічок в один і в другий бік: ті, що хочуть вернутися до міста і забути, що десь є поля, ліси і нудьга осель. І ті, що кида ють гамір міста, його товкітню, напругу буднів і вагу необхідно стей та розбурханість поспіху. Ви бігають рівними стрічками у даль піль, промережаних лісами, про світлених плесами озер, протика них будинками фарм, осель, місте чок. Одними й другими людські будні біжуть назустріч неминучо му. Одних із одними стараються по- лучити ситозелені травники, про ткані вічнозеленими кущами й деревами. Чи може якраз відділю- ють одні від одних. На весні вони зацвітуть біло-рожевим квітом диких, дрібноквітних яблунь. Але й тепер восени квітуть вони вми раючим листям, -полум’яніють йото пишнотою й багровіють останнім відсвітом життя. Тільки пишні, ши рокогруді смереки обвинулися XV- стами своїх чатин і гордовито ставлять чоло осінньому вмиран ню. І малі припластані ялівці І тем- ночатинні тиси, що їх замаює чер воне намисто ягід, ясніші піраміди туй, що раді б наслідувати шля хетних кипарисів чи струнких мо гутніх кедрів, що живуть у ке- ніонах Заходу, але залишаються тільки туями. Є осінь на широких дорогах, що розбіглися в один і другий бік. Вітер розмітає листя і здирає ша ти з парків і садків та показує оголені людські оселі. Великі гар ні доми, пишні віллі, штудерні па- лацики обабіч горішнього Вуд- варду. Влітку вони ховаються від ока настирливого мандрівника, але тепер вітер позбавив їх ж и вого заборола і заставив їх зійти з пінських висот іі наблизитись до дороги, що біжить у даль. Гордо виті Фирндейл, Роял О б к , Бірмін гем, що називають себе „ситі“, хоч головне місто — це велике село Дітройт. Добре, великі міста обабіч дороги, добре! Але чи мешканці ваших домів і дімків знайшли задоволення? Чи сього дні вночі, або завтра вранці вони не гнатимуться дорогами в постій ному, незрозумілому поспіху? М оже на те, щоб собою нагодува ти горнила фабрик і банки свої ми грішми. Бо такий їхній стиль, таке тут життя. І ми на дорозі, я і мій віз, Ка- русь. І розмовляємо. Він бо єдина жива істота, єдиний мій товариш. Живий життям машини, вірний приятель мій. І назва його не від возів, що на дорозі, а від карого кольору його тіла. — Бачиш, Карусь, коли ми тут їхали перший раз, було літо. Його жара лежала на дорогах і здавалося, що в твоєму серці- моторі закипить бензина -—- харч твій і вода — твій напиток. Але мабуть хтось мудрий дав тобі жит тя, бо ніщо не сталося. Ти гнав, як скажений і наш бідний філо дендрон заплатив за те життям. Потім ще добив його городник. А такий був роскішний, такий буй ний, поївноли'стий. Та 'не видержа ло його листя вітру, що його роз бурхала твоя швидкість. Карусь котиться гладко й рівно і дуж е злегка помуркує собі. Є за доволений. Любить широкі, гладкі дороги. Не любить, коли йому трублять над головою, минаючи, або ще гірше, коли поліція чо гось незрозумілого хоче від нас. І ще не любить, коли вночі вра жають його ліхтарі з противної сторони. Там на вузькій дорозі, що пробігає горбовину, обрям- лена полем і лісом і пусткою са моти. — Бачиш? Весокий клубок сі рого диму. Можна б думати, що це пожар. А це листя палять ту тешні люди. Осіннє лисгя. Там да леко, де навіть згадка про тебе не долітає, там є мій край. Там листя не палять, о ні! Згрібають його дбайливо, носять мішками з лісу або й возять возами. Не такими, як ти, такими дерев’яними, що скриплять і клекочуть по камін них, вибоїстих дорогах. Такий пан, як ти по них не їхав би. — Щ о з ним роблять, хочеш знати? Дві речі в основному: за гату коло хати. То така огорожа з кілків, поза яку накидають ли стя, щ об зберегти тепло в хаті. Вони не мають такого мотора, як ти, що черкни і вже гріє. Ні, вони дуж е часто не мають навіть сірни ка запалити малу нафтову лямпоч- ку, що ледве блимає в хаті. І другу — сгілку під худобу. І потім із того буде гній, що його вивезуть у поле, щоб родило. Але, що сте лять американці під худобу, чи ти знаєш? Чи вони стелять загалом чи тільки світять електрику і гра ють радіо? Карусь, користаючи з моєї за- Молоднця з с. Чолган на Болехівщині Women’s folk costume of Boyko region in Ukraine. НАШЕ ЖИТТЯ — СІЧЕНЬ, 196-3 9
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
