Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
через цілочасний побут у М ісіоне- сі. Це густий, всепроникливий чер воно-бурий порох. Ґрунт у Місіо- несі червоний, асфальтові дороги майже відсутні, лише звичайний, як у нас казали „битий шлях", покритий влітку грубою ковдрою легкого пороху. Незначний віте рець чи подорожній віз здіймають червоне марево. Цим порохом по кривається все довколишнє, а в тім числі й людина. іВнедовзі це марево спадає і ми приїздимо на імалу площу, де бе руть початок автобуси — „ ex te rior", себто ті, що виїжджають поза місто. Під невеликою галерією розмі стилися ятки з солодощами та ово чами. Кілька тубильців пропону ють речі власного виробу: ремінні пояси, плетені солом’яні кошики та брилі, картки місцевих краєви дів. З сусіднього ресторану доно ситься запах пікантної, свіжо спе ченої піцци. Між ятками знаходи мо невеличку касу, де беремо квитки до Апостолесу. Незабаром підійшов автобус, на якому було написане чисто українське ім’я —- Панасюк. Це власник однієї з біль ших тутешніх автокомпаній. І ось ми знову мандруємо. Ас фальтова дорога вивела нас лиш за місто, а там знайомий вже нам — „битий шлях“ і ті ж порохи. Перед нами яких дві години доро ги. Раптово нахмарило і стало на крапати. Ш офер зупинив автобус та одягнув на колеса ланцюги: в цій місцевості ґрунт має свої осо бливості, — невеличкий дощ і вже годі їхати далі. Червоне, в’язке багно заліплює колеса і вони без помічно ковзаються на місці, але пів години сонця по тім — грунт швидко стужавіє і вже можна про довжувати подорож. Невеличкий дощ, що щойно впав, прибив порохи, освіжив по вітря, і відразу краєвид змінився. Яка прегарна .метаморфоза: зелені горби та долини по черзі змінюють одні одних; попри дорогу пороз росталися ліски, часом струмок, або невеличка річка прокрадається поміж ними. Якби не червоні, повні дикої краси, стрілки квітучих ананасів, що тягнуться низкою здовж цих лісків, можна було б на хвилину забути про дійсність і уявити собі далекі дитячі роки, що босими ногами оббігали не один такий лісок, чи перебрели струмок. А ось де гай! Невисокі кучеряві кущі вишикувалися ряд ками, утворюючи тікаючі аж до обрію, плантації. А це — yerba4) — вже більші, багато вищі кущі, часами покручені старі стовбури. Сусіди подорожі виявились укра їнцями. За якийсь час знову з ін шого кута доноситься рідна мова. На зупинках входять нові люди і також — своя мова. — А гак! — відповідають на на ше здивування — тут всюди наші люди і цей гай та жерба — це пр.і- ця наших перших колоністів-піо- нерів, яким провінційний уряд оф і ційно висловив признання за під несення та розвиток цього краю. Колись ці простори були лиш схо вищем злочинців та 'бандитів, а -ми його перетворили в квітучу плодо виту землю... -При в’їзді до міста звертає на себе увагу великий сірий обеліск. На нім вмуровано кілька пропа- м’ятних плит у честь шість перших українських родин — - поселенців і фундаторів цього міста, що при були сюди 27. серпня 1897 року. Сіра, німа, незаперечна красномов ність. Відтак центральна вулиця внизу поміж горбами веде нас до кінцевої зупинки на площі, що яв ляє собою центр комерційного та адміністративного життя м. Апо- столес, з невід’ємними муніципаль ними будинками, костелом та шко лою. Всі будівлі позначені однома нітно рожевим кольором порохів М ісіонесу. Розпитуємо своїх краян про до рогу до О.О. Василіян. — А он і їх церква. Величава візантійська будова на розлогій горі домінує і прикрашує цілу околицю. Перед церквою — майдан, частково засаджений мо лодими деревами, які за рік-два створять тут добрий парк. Навколо церкви просторе подвір’я. Частину його займає семінарія св. Йосафа- та, де навчається українська мо лодь. З протилежного боку подві р’я, перейшовши город, в якім по руч із овочевими тропічними ро слинами — мамонами та пальтою — пишається густий кріп, натрап ляємо на кам’яниці, в яких знахо- 4) Рід чаю. дяться канцелярія, кухня та при ватні кімнати отців. На дзвінок ви ходить заклопотаний і привітний о. Мельничин, за ним о. д-р Кова лик, давні наші знайомі ще з Буе- нос Айресу. Незабаром ми в го стиннім колі провадимо розмови й спогади. Потім пляни та програ ма наших концертових виступів. На мешкання прийняла мене надзвичайно привітна та гостинна родина пана Мирона Задорожньо- го. Першу нашу візиту складаємо до Сестер Василіянок. Вже здалека було видно модерно збудовану школу, в якій знаходиться дівоча семінарія. Високий цегляний мур оточує всю їх посілість, що розмі щена недалеко церкви. На наш дзвінок відчиняє масивні дерев’яні двері одна з сестер. М олоде усміх нене личко і тихе привітне „Слава Ісусу Христу", що спливає з її уст, нагадує нам таке рідне... й та ке далеке. Із шкільного подвір’я можна було бачити і чути перебіг вихов ної роботи та науки цілого учбо вого закладу. Ось декілька уче ниць, зодягнені в однакові уніфор ми, допомагають сестрі в садку: підполюють квіти, підрізують тра ву, розчищають дерева. Там же, — в глибині саду — оточена квітами, біліє викладена з каменю прекрас на каплиця Божої Матері. З відчинених вікон линуть рит мічні звуки пісень. Там діти навча ються музики. В іншій клясі прова диться година співу. М узиці та во кальному вихованню в семінарії приділяють багато уваги. Теперішні учениці семінарії — це вже третє покоління від часу прибуття перших українців-посе- ленців до М ісіонесу. Сьогодні вони готуються відзначити концертом соту річницю з дня смерти генія землі української — Т. Шевченка. Це ж — надзвичайне: за тисячі кілометрів від рідної землі, відрі зані від неї понад шестидесятиліт- нім часом, це покоління плекає любов до землі батьків. По роз киданих українських чакрах5) пле кають традиційні обряди та звичаї, на жаль, забуті навіть на рідних землях. Весілля чи хрестини про ходять зі всією пошаною традицій ного церемоніялу: засиланням сва- (Закінчення на ст. 8) 5) Хутір. 6 НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИСТОПАД, 1962 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
