Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
майже ніодної ноти! Я припинила репетицію та й пи таю: — Як це ви в тому розбираєтесь, що у вас написано? А він мені й відповідає: — А я дивлюсь одним ,,очком" до альтової партії, — пульт якої був поруч із другими скрипками. Ось це дисципліна — подумала я собі. Щ об не переривати праці, досвідчений музикант почав сам комбінувати, щ об уникнути плутанини в своїй партії. Я, звичайно, попросила вибачення у нього і пообі цяла на наступну зігравку принести ноти в повному порядку. При цьому я прийшла до переконання, що на таких музикантів можна покладатись. З гріхом по полам докінчили ми свою працю, на кінці якої під час павзи для відпочинку той самий ф ельф еб ель піді йшов до мене і сказав: Честь вам і слава!“ Не ліпше стояла справа і з партіями духових ін струментів: мої попередники дуж е пописалися різ ними викреслюваннями, перекреслюваннями та замі нами одних нот іншими. Пам’ятаю жахливий дисо нанс, коли під час вступу до каватини султана мій музиканг-волторність повним форте заграв щось не можливе. А коли я підійшла до нього і глянула в партію, то ‘побачила збоку позначку: „Грай in Якому керівникові спало на думку це написати — невідомо, одначе музикант справився з тим, що від нього вимагалося і показав свою теоретичну підго товку. М оже колись, за ,,царя Гороха“ виконавець грав на (натуральній волторіні з строєм in С, та й те щось неправдоподібне. Ясно було одне, що мені треба було засісти на кілька днів і ночей, щоб до вести до ладу всі оркестрові партії. На другій зігравці пощастило мені надати оркестрі певний вигляд. Пригадую собі те гарне враження, коли на гене ральній репетиції більш-менш злагоджена оркестра і досить добре вишколений хор та молоді, свіжі го лоси солістів-виконавців злилися в гарну гармонію, що освітлило оперу в достойному вигляді. Пригадую і своє почуття душ евної сатисфакції. Відчувалося захоплення і вдоволення виконавців, зокрема солі- стів-співаків, яким пощастило подолати своє хвилю вання і декому з них почути вперше свій голос, що лунав над звуком оркестри. Навіть в очах професіо налів музикантів помічалося вдоволення з повного звуку, чистоти інтонації тощо. Не завжди можна було за попередніх часів досягнути особливої чи стоти інтонації в аматорських гуртках зокрема в ма сових сценах, де виконавці не мали поставлених го лосів і часто не знали, як володіти диханням. Треба ще до того додати й те, що тут не малу ролю відо- гравала молодість як виконавців на сцені, так і самих музикантів, погляд яких іноді заблукав поруч з ува гою на диригента чи ноти і на гарне хлоп’яче чи ді воче обличчя. З яким задоволенням ми з хореографом зводили танці, які, до речі, йшли щ одо музичної частини цілком задовільно, бо до оркестрової партії балетної частини не доторкалася жадна „Зевесова правиця11 з різнокольоровими олівцями з огляду на те, що просто всі сторінки балетної частини -були досить ґрунтовно зліплені по краях. Балет був достатньо ви тренований, і можна було сподіватися загалом, що справа піде добре. Ось настав і день самого свята. Важко сказати, що я тоді особисто відчувала. Загальне душевне під несення, велике напруження нервів, віра в свої сили (без чого ніколи і нікому ніщо не вдавалося) і праг нення довести справність свого починання та ба жання побороти часто помилкові традиції, — так можна було б схарактеризувати мій тодішній ду шевний стан. З раннього ранку почалися святочні виступи в місті. М ої музиканти вже з 4-ої години ранку були в перманенції: то вони грали під час під готовки до військової паради, то потім сама парада в присутності приїзжих вищих начальників, то ор- кестральна гра на площах для населення або для вій ськової еліти в офіцерському клюбі під час обіду і т. ін. Одним словом, коли мої вояки прийшли в те атр, щоб нарешті ще цілий вечір грати оперу, то їх ній вигляд був жалюгідний. Але військовий тренінг давав їм змогу опанувати втому і ще востаннє того дня напружитися і виконати покладене на них зав дання. Пам’ятаю, що коли я в театрі стала за дири гентський пульт, загальний настрій відчувався дуж е піднесений. Театр був вщерть наповнений публікою, в перших рядах сиділа головним чином еліта цивіль ного громадянства та війська. На початку треба було заграти державні гимни, під час цього всі присутні встали. Очевидно, моя постать в стоячому положені була більш помітною, і вона не мало здивувала го ловним чином військове начальство. Зайво заглиблю ватися до подробиць нашого виконання, які могли б бути цікавими для спеціялістів-музикантів. Зазначу тільки, що перетовмлений волторніст часто робив т. зв. „кікси“, викликаючи мій невдоволений погляд в його бік. Коли під час антракту ми з ним зустріну- лись, милий вояк без мого зауваження сам підійшов до мене, по-військовому став струнко і сказав: „Ви бачте, я вже не міг »вифовкнути«“, цебто чисто за грати. Годі було гніватися на вщент перетомлених вояків, — вони й так робили диво, справляючись майже бездоганно з матеріялом, не цілком опанова ним за короткий час. Було у нас чимало помилок, недоглядів, втрати твердого ґрунту під ногами серед молодих адептів сценічного мистецтва, особливо щодо ритміки, але ніхто з публіки навіть серед добре ознайомлених з оперою слухачів, тих недоліків не помітив. Та й де їх не буває? Навіть у професіональ них труп і на великих сценах трапляються похибки, і залежить тільки від керівників так їх прикрити і за маскувати, щ об невтаємничений глядач нічого не по мітив. Треба сказати тільки одне, що між моїми му зикантами і мною був повний контакт і порозуміння, а в такому випадку завжди можна „виручити" ви конавця. Найбільш зворушливою була сцена молитви звільнених людей, що виряджались у дорогу на свою батьківщину: великий хор з добрими солістами, стоя чи навколішки, співав справді з великим почуттям і підпорядковувався динамічним вказівкам диригента з повним розумінням. Відчувалося зворушення майже у всіх співаків, і це не могло не передатися публіці. 32 НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИСТОПАД 1962 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
