Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
майже ніодної ноти! Я припинила репетицію та й пи таю: — Як це ви в тому розбираєтесь, що у вас написано? А він мені й відповідає: — А я дивлюсь одним ,,очком" до альтової партії, — пульт якої був поруч із другими скрипками. Ось це дисципліна — подумала я собі. Щ об не переривати праці, досвідчений музикант почав сам комбінувати, щ об уникнути плутанини в своїй партії. Я, звичайно, попросила вибачення у нього і пообі цяла на наступну зігравку принести ноти в повному порядку. При цьому я прийшла до переконання, що на таких музикантів можна покладатись. З гріхом по полам докінчили ми свою працю, на кінці якої під час павзи для відпочинку той самий ф ельф еб ель піді йшов до мене і сказав: Честь вам і слава!“ Не ліпше стояла справа і з партіями духових ін струментів: мої попередники дуж е пописалися різ ними викреслюваннями, перекреслюваннями та замі нами одних нот іншими. Пам’ятаю жахливий дисо нанс, коли під час вступу до каватини султана мій музиканг-волторність повним форте заграв щось не можливе. А коли я підійшла до нього і глянула в партію, то ‘побачила збоку позначку: „Грай in Якому керівникові спало на думку це написати — невідомо, одначе музикант справився з тим, що від нього вимагалося і показав свою теоретичну підго товку. М оже колись, за ,,царя Гороха“ виконавець грав на (натуральній волторіні з строєм in С, та й те щось неправдоподібне. Ясно було одне, що мені треба було засісти на кілька днів і ночей, щоб до вести до ладу всі оркестрові партії. На другій зігравці пощастило мені надати оркестрі певний вигляд. Пригадую собі те гарне враження, коли на гене ральній репетиції більш-менш злагоджена оркестра і досить добре вишколений хор та молоді, свіжі го лоси солістів-виконавців злилися в гарну гармонію, що освітлило оперу в достойному вигляді. Пригадую і своє почуття душ евної сатисфакції. Відчувалося захоплення і вдоволення виконавців, зокрема солі- стів-співаків, яким пощастило подолати своє хвилю вання і декому з них почути вперше свій голос, що лунав над звуком оркестри. Навіть в очах професіо налів музикантів помічалося вдоволення з повного звуку, чистоти інтонації тощо. Не завжди можна було за попередніх часів досягнути особливої чи стоти інтонації в аматорських гуртках зокрема в ма сових сценах, де виконавці не мали поставлених го лосів і часто не знали, як володіти диханням. Треба ще до того додати й те, що тут не малу ролю відо- гравала молодість як виконавців на сцені, так і самих музикантів, погляд яких іноді заблукав поруч з ува гою на диригента чи ноти і на гарне хлоп’яче чи ді воче обличчя. З яким задоволенням ми з хореографом зводили танці, які, до речі, йшли щ одо музичної частини цілком задовільно, бо до оркестрової партії балетної частини не доторкалася жадна „Зевесова правиця11 з різнокольоровими олівцями з огляду на те, що просто всі сторінки балетної частини -були досить ґрунтовно зліплені по краях. Балет був достатньо ви тренований, і можна було сподіватися загалом, що справа піде добре. Ось настав і день самого свята. Важко сказати, що я тоді особисто відчувала. Загальне душевне під несення, велике напруження нервів, віра в свої сили (без чого ніколи і нікому ніщо не вдавалося) і праг нення довести справність свого починання та ба жання побороти часто помилкові традиції, — так можна було б схарактеризувати мій тодішній ду шевний стан. З раннього ранку почалися святочні виступи в місті. М ої музиканти вже з 4-ої години ранку були в перманенції: то вони грали під час під готовки до військової паради, то потім сама парада в присутності приїзжих вищих начальників, то ор- кестральна гра на площах для населення або для вій ськової еліти в офіцерському клюбі під час обіду і т. ін. Одним словом, коли мої вояки прийшли в те атр, щоб нарешті ще цілий вечір грати оперу, то їх ній вигляд був жалюгідний. Але військовий тренінг давав їм змогу опанувати втому і ще востаннє того дня напружитися і виконати покладене на них зав дання. Пам’ятаю, що коли я в театрі стала за дири гентський пульт, загальний настрій відчувався дуж е піднесений. Театр був вщерть наповнений публікою, в перших рядах сиділа головним чином еліта цивіль ного громадянства та війська. На початку треба було заграти державні гимни, під час цього всі присутні встали. Очевидно, моя постать в стоячому положені була більш помітною, і вона не мало здивувала го ловним чином військове начальство. Зайво заглиблю ватися до подробиць нашого виконання, які могли б бути цікавими для спеціялістів-музикантів. Зазначу тільки, що перетовмлений волторніст часто робив т. зв. „кікси“, викликаючи мій невдоволений погляд в його бік. Коли під час антракту ми з ним зустріну- лись, милий вояк без мого зауваження сам підійшов до мене, по-військовому став струнко і сказав: „Ви бачте, я вже не міг »вифовкнути«“, цебто чисто за грати. Годі було гніватися на вщент перетомлених вояків, — вони й так робили диво, справляючись майже бездоганно з матеріялом, не цілком опанова ним за короткий час. Було у нас чимало помилок, недоглядів, втрати твердого ґрунту під ногами серед молодих адептів сценічного мистецтва, особливо щодо ритміки, але ніхто з публіки навіть серед добре ознайомлених з оперою слухачів, тих недоліків не помітив. Та й де їх не буває? Навіть у професіональ них труп і на великих сценах трапляються похибки, і залежить тільки від керівників так їх прикрити і за маскувати, щ об невтаємничений глядач нічого не по мітив. Треба сказати тільки одне, що між моїми му зикантами і мною був повний контакт і порозуміння, а в такому випадку завжди можна „виручити" ви конавця. Найбільш зворушливою була сцена молитви звільнених людей, що виряджались у дорогу на свою батьківщину: великий хор з добрими солістами, стоя чи навколішки, співав справді з великим почуттям і підпорядковувався динамічним вказівкам диригента з повним розумінням. Відчувалося зворушення майже у всіх співаків, і це не могло не передатися публіці. 32 НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИСТОПАД 1962 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
