Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
РІК XIX. ЛИСТОПАД, 1962 Ч. 10 В і ра Вовк Баляда про св. Кекилію (П ам’яті Кекилії Ґардец ької) — П ослухайте Д іву, як пиш е Н а струнах небесну відповідь! Клю чем ди тя чого поглядом Вона вам р озкр и є душ у. — Щ о м ож е нам бути за відповідь, Як не костреве п ол ум ’я? (І цівкою кров виноградна Текла з ки'вотної чаш і. Вино п'ричасне не звогчило Уст, щ о ш ептали вор ож е.) Щ е з ночі дика сваволя Р о зб и л а надхненні струни: — Хай діва-черн'иця заграє, Н аверне камінь на серце. Ц ерква розплю щ ила очі, Л уки бровам и взнеслися, Вж е кидали см олоскипи Крилаті вогні на мури, І блискавками засяли Складки д ер ев ”яним статуям. Т и хо відкрила Кекилія Р озхи тан е віко скрині. Н е 'було струн в клавікорді, Щ об говорити про' Б ога. Ке ки лі я д о тор кну л а с ь Б езструнного інструм енту Й неначе з гортанок янголів Д обул а веселку тонів. Більмаві ш иби со б о р у Розквітли багатим и браткам и, Н іколи не слухали стіни Т акої вселенської пісні! І всі навколіш ках слухали, Б ога одн ого славили В селенного в криш ечці хліба, Р ож ден н ого з Д іви М арії. За право для живих і мертвих „Ми стоїмо перед дверима історії і ми заходимо до її будинку як рівні з Наполеоном і Леонідом під Термо- пілями.. Ця цитата з „Чотирьох Шабель“ Юрія Яновського нагадується завжди, коли надходить сірий Листопад, і коли згадується львівські дні року 1918-го. Ті, що нічною порою пробігали темними вулицями галицької столиці, — ті, що завішували на ратушевій вежі блакитно-золотий прапор української держаіви. — ті, що в холодну ніч стукали до дверей, щоб повідомити цісарського намісника про те, що його дні вже скінчи лися у Львові, — ті, що роззброювали чужих вояків у казармах архикнязя Фердинанда — так само, як ті, що підготовляли великий переворот, і ті, що видавали на кази та приймали звіти у Народньому Домі — всі вони стояли перед дверима історії і заходили до її будинку, як рівні — з Наполеоном, і з Леонідом з-під Термопілів. Але — не всі, що увійдуть у будинок історії — мають щастя діждатися успіху того діла, що його по чали. Програв своє діло і Наполеон, поляг у нерівному бою і Леонід. Бо, „є один момент4*, — каже письмен ник — „коли птах щастя сідає на землю — тоді його треба і ловити. Програвши хвилину — будеш чекати довгі роки ...“ Годі сказати з перспективи пів століття, як пішов би хід подій, якби птах щастя попав був у наші руки тоді, в листопаді 1918 року, і годі вирішити, хто в цьому за винив, що так не сталося. Далека і трудна є дорога від легенд до правди і важко вирішити „чому“? А сьогодні, у сірому, підсовєтському, безрадісному „Городе Львове" — не можна відзначити річниці Ли стопада. Там, де кожен закрут вулиці щось говорить, де ко жен камінь скроплений кров’ю — у день Першого Ли стопада все мовчить. Тільки впорядковані могили на Янівському цвинтарі говорять про те, шо за них дбає чиясь рука. їх, тих видимих свідків листопадових боїв, не мала відваги знищити большевицька влада, хоч во єнні дії тут і там пошкодили їх. Ми віримо, що прийде ще день, коли нових україн ських вояків вітатимуть на вулицях Львова розсмїяні дівчата, старі матері і малі діти. Вони вийдуть на вулиці Львова, ці вояки — може з лісів, може злетять з повітря, може вийдуть із рядів тих, що ще сьогодні носять не нависну криваву зорю на шоломах. Вони вийдуть на львівські вулиці — ці нові україн ські вояки і стануть перед будинком історії, так як їх попередники у 1918-ому. І ми віримо, що на цей раз прийде для нас цей мо мент, коли птах щастя сідає на землю і нашою буде пе ремога — за право для живих і мертвих. НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИСТОПАД, 1962 1
Page load link
Go to Top