Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Олена Цегельська Павине перо Скільки то радости було, коли Гринь довідався, що його батьки купили «ову хату! А скільки вті хи, коли одного разу взяли його з собою , щоб її оглянув! Там, куди не ступи — зелена мурава і квіти і величезні кріслаті дерева, щ о аж під небо виросли. Всюди простір — є де погуляти. І все це обгороджене залізною сіткою, а від хати до брами веде доріжка, обсаджена кущами. Щ о то говорити! їВсе тут, одним сло вом, чудово! От і зажив Гринь із батьками в цій хаті, серед зелені та пахо щів. По якомусь часі зацікавила його й сусідня садиба, відгоро джена від їхньої камінним муром. А щ о мур 'був високий, то Гринь приставив собі якусь скриньку, щоб усе побачити. І здивувався. Та ж то якийсь великий парк із деревами, доріжками, квітяними грядками! А подальше якась хата- палата з ґаночками, бальконами. Щ е не досить надивувався, коли його зір прикувало надзвичайне явище. Здалека наближалось якесь дивне створіння. Щ о це? Може гадюка, а може велика черепаха? Йшло воно, сунулось по мура ві, а за собою волікло щ ось таке, наче барвний килимчик, що на ньому розмальовано повно зірок, сонечок, щ о лиш так мигтіли у со- няшному світлі. І лізе воно поволі й барвами переливається. Гриневі аж віддих заперло від дива. — Мамо, мамо! — закликав. — Щ о воно таке, он там? Надійшла мама, глянула понад мур. — Ц е такий великий птах, що зветься павич, Гриню. —- іА що він тягне за собою, якусь таку зірчасту хустку? —- Та ж це його великий, пиш ний хвіст із різнобарвних пер. —- Із пер? — здивувався Гринь. — О, вони кращі від тих, що ма муся має на капелюшку... А по хвилині надуми: —* Мамо, а звідкіля беруться пера на капелюшках? —- То, Гриню, мисливі полюють на птахів, що мають гарні пера та й продають їх. От і все... — ска зала мама та й пішла собі. А Гринь щ е довго приглядався павичеві. —- Полюють... —- повторив ма мині слова -—• це, мабуть, так, як роблять індіяни: скрадаються, пов зуть, а потім нагло стріляють або зловлять і... мають пера! І прийшла йому охота: А що, як би я так пішов полювати на па вича і здобув собі перо? Та й уже ця думка не давала йому спокою. Зараз же почав шукати в мурі пе- птах із криком понісся вгору й по летів. А Гринь і собі закричав із болю й розтирав Кров на скаліче ній руці. На ці крики почувся зі сторони дому гавкіт собак. Гринь лежав на траві, ' замурзаний кров’ю і зем лею. А тут як не зірветься лоскіт, неначе з-під землі, як не виско чать два великі собаки з висолоп леними язиками, як не вискалять свої зуби, як не дихнуть гарячим сопухом прамо в лице Гриня, як Керр, кеер, крр, закричав павич. реходу на той бік та й незабаром відкрив невеликий вилом і з тру дом крізь нього протиснувся. Ось уж е він на тому 'боці. Обережно розглянувся, чи хтось його не ба чить? Ні, скрізь тихо, ані живої душі. Не гаячись кинувся в траву й рачки підповз, мов справжній ін- діянин, до недалекого куща, повз який випадало павичеві йти. Гринь запер у собі віддих. Ось уже на близився павич, розпустивши свій чудовий барвистий хвіст. І йде, наче пливе близько, ой, як близь ко! Нагло біля кущика спинився і несподівано повернувся хвостом до Гриня, от може на крок відда лі. Не було часу надумуватись. Миттю Гринь скочив, простяг нув руку і вже схопив рукою май же половину павиного хвоста. Па вич сіпнувся, а Гринь упав. — Крее... крее... кір! —- звере- щав павич, повернув голову до Гриня і клюв-клюв гострим дзю- бом скалічив йому руку. Гринь випустив хвіст павича з рук. А не загарчать грізно!... Гринь завмер у тривозі. — Мамо, рятуй! —- зашептав дрижачими устами. Були б напевне натермосили гультіпаку (бо це не були прості пси, а бульдоги), коли б із дому не почувся заклик: — Леді, Неро! Д о мене, до ноги! Крізь сльози Гринь побачив па- ню-сусідку, що закликала псів і успокоювала їх. Підійшла й до Г риня: — А ти щ о за один? Як нази ваєшся? — Та я... я Гринь... — так він крізь плач. — А чого ж ти хотів від мого павича? — Я хотів узяти собі одне перо з хвоста... Нагло ця пані сильно сіпнула Гриня за чуприну. іВін крикнув із болю: —- Пані, це болить! — Болить? — знов пані. — А (Докінчення на обгортці) 24 НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИСТОПАД, 1962 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
