Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Олена Цегельська Павине перо Скільки то радости було, коли Гринь довідався, що його батьки купили «ову хату! А скільки вті хи, коли одного разу взяли його з собою , щоб її оглянув! Там, куди не ступи — зелена мурава і квіти і величезні кріслаті дерева, щ о аж під небо виросли. Всюди простір — є де погуляти. І все це обгороджене залізною сіткою, а від хати до брами веде доріжка, обсаджена кущами. Щ о то говорити! їВсе тут, одним сло вом, чудово! От і зажив Гринь із батьками в цій хаті, серед зелені та пахо щів. По якомусь часі зацікавила його й сусідня садиба, відгоро джена від їхньої камінним муром. А щ о мур 'був високий, то Гринь приставив собі якусь скриньку, щоб усе побачити. І здивувався. Та ж то якийсь великий парк із деревами, доріжками, квітяними грядками! А подальше якась хата- палата з ґаночками, бальконами. Щ е не досить надивувався, коли його зір прикувало надзвичайне явище. Здалека наближалось якесь дивне створіння. Щ о це? Може гадюка, а може велика черепаха? Йшло воно, сунулось по мура ві, а за собою волікло щ ось таке, наче барвний килимчик, що на ньому розмальовано повно зірок, сонечок, щ о лиш так мигтіли у со- няшному світлі. І лізе воно поволі й барвами переливається. Гриневі аж віддих заперло від дива. — Мамо, мамо! — закликав. — Щ о воно таке, он там? Надійшла мама, глянула понад мур. — Ц е такий великий птах, що зветься павич, Гриню. —- іА що він тягне за собою, якусь таку зірчасту хустку? —- Та ж це його великий, пиш ний хвіст із різнобарвних пер. —- Із пер? — здивувався Гринь. — О, вони кращі від тих, що ма муся має на капелюшку... А по хвилині надуми: —* Мамо, а звідкіля беруться пера на капелюшках? —- То, Гриню, мисливі полюють на птахів, що мають гарні пера та й продають їх. От і все... — ска зала мама та й пішла собі. А Гринь щ е довго приглядався павичеві. —- Полюють... —- повторив ма мині слова -—• це, мабуть, так, як роблять індіяни: скрадаються, пов зуть, а потім нагло стріляють або зловлять і... мають пера! І прийшла йому охота: А що, як би я так пішов полювати на па вича і здобув собі перо? Та й уже ця думка не давала йому спокою. Зараз же почав шукати в мурі пе- птах із криком понісся вгору й по летів. А Гринь і собі закричав із болю й розтирав Кров на скаліче ній руці. На ці крики почувся зі сторони дому гавкіт собак. Гринь лежав на траві, ' замурзаний кров’ю і зем лею. А тут як не зірветься лоскіт, неначе з-під землі, як не виско чать два великі собаки з висолоп леними язиками, як не вискалять свої зуби, як не дихнуть гарячим сопухом прамо в лице Гриня, як Керр, кеер, крр, закричав павич. реходу на той бік та й незабаром відкрив невеликий вилом і з тру дом крізь нього протиснувся. Ось уж е він на тому 'боці. Обережно розглянувся, чи хтось його не ба чить? Ні, скрізь тихо, ані живої душі. Не гаячись кинувся в траву й рачки підповз, мов справжній ін- діянин, до недалекого куща, повз який випадало павичеві йти. Гринь запер у собі віддих. Ось уже на близився павич, розпустивши свій чудовий барвистий хвіст. І йде, наче пливе близько, ой, як близь ко! Нагло біля кущика спинився і несподівано повернувся хвостом до Гриня, от може на крок відда лі. Не було часу надумуватись. Миттю Гринь скочив, простяг нув руку і вже схопив рукою май же половину павиного хвоста. Па вич сіпнувся, а Гринь упав. — Крее... крее... кір! —- звере- щав павич, повернув голову до Гриня і клюв-клюв гострим дзю- бом скалічив йому руку. Гринь випустив хвіст павича з рук. А не загарчать грізно!... Гринь завмер у тривозі. — Мамо, рятуй! —- зашептав дрижачими устами. Були б напевне натермосили гультіпаку (бо це не були прості пси, а бульдоги), коли б із дому не почувся заклик: — Леді, Неро! Д о мене, до ноги! Крізь сльози Гринь побачив па- ню-сусідку, що закликала псів і успокоювала їх. Підійшла й до Г риня: — А ти щ о за один? Як нази ваєшся? — Та я... я Гринь... — так він крізь плач. — А чого ж ти хотів від мого павича? — Я хотів узяти собі одне перо з хвоста... Нагло ця пані сильно сіпнула Гриня за чуприну. іВін крикнув із болю: —- Пані, це болить! — Болить? — знов пані. — А (Докінчення на обгортці) 24 НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИСТОПАД, 1962 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
