Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Наше інтерв'ю Чи втрачен і можливості? Дорога пані редакторко! Мені так приємно, що в хащах нашої скитальщини Ви віднайшли мене з бажанням зробити інтер в’ю. На коротку мить уявляю се бе зіркою Бродвею, за якою по люють камерамени і влізливі ко респонденти, що шукають сенса ційних відкрить мого інтимного життя. Це лиш на коротку мить, бо в дійсності моє ім’я не стоїть серед сузір’я Бродвею та й Ви не ба жаєте сенсаційних інгимностей, а просто кажете -— „напишіть щось про себе"... І я вирішила написа ти про ті відрізки мого життя, які, певно властиві не лиш мені, але й більшості мистців мого покоління, покоління „втрачених можливо стей". На мою долю й долю мого покоління в час нашого мистець кого дозрівання й шукання мож ливостей свого вияву випав пе ріод війни, коли люди не творять, а знищують мистецькі ціннощі... Але розпічнім усе з початку. Співи в моїй родині — явище спадкове по жіночій лінії. Моя мати — також співачка й цьому завдячую, що мій перший теа тральний успіх відбувся, коли мені було три роки. На сцені мене поставили на накритий килимом стіл і сказали, щ об я розпочинала співати, як відкриють завісу. Мій спів супроводжала на фортепіяні моя мама. Вже була пізня ніч і я змагалася зі сном. Несподівано, на середині пісні, я зупинилась (в залі була абсолютна тиша), солодко позіхнула, а потім, роз почавши від перерваного такту, доспівала пісню до кінця. Успіх був неймовірний. Всі і все проро кувало мені блискучу артистичну карієру. Дальші мої молоді роки про йшли під знаком навчання музики і співу. В той час між іншими ін струментами я опанувала техніку гри на бандурі. Коли розпочалася друга світова війна, я вже була студенткою столичної консерва торії. Воєнні дії змусили мене по вернутися до рідного міста. Фронт уже перейшов і на руїнах поча лось відновлювати організоване життя. Під той час у місті знахо дився талановитий режисер Хар ківської М узичної Комедії п. Ш. Були й інші, закинені воєнною хвилею добрі артисти. їхніми зу- силями постав театр. В цьому те атрі я співала три роки. Панночка з „Вія“, Парася з „Сорочинського ярмарку", Оксана з невмірущого „Запорожця за Дунаєм", „Натал ка з „Наталки-Полтавки" ось такі були мої ролі. Це був блискучий початок. Театр мав великий успіх і на брав популярносте, а з ним і всі артисти. Глядач нас любив. При кладалося всіх зусиль, щоб ряту вати театр від „Арбайтсамту" та інших німецьких військових па сток. За лаштунками було завжди багато відвідувачів. Якогось вечо ра я там познайомилася з дуж е високим, дуж е худим молодим чо ловіком, що був одягнений у ви шивану українську сорочку. Наші вдачі були цілком проти лежні. М ої інтереси були скон центровані навколо мистецького життя театру, його — вкладалися в рамки сухої логіки та матема тичних розрахунків. Та проте за півроку ми побралися. — Єдність протилежностей, — казав він мені, жартуючи і вітаю чи з нашим подружжям. А через рік фронт почав прису ватись із далекого Сталінграду. В місті лише й чулося розмови про евакуацію. Настав і для мене день, коли мій чоловік сказав: — Моя крихітко, я їду на за хід, ти маєш лишитися, еміграція не для тебе. Еміграція -—- це не лиш злидні, це щось гірше, це втрата твого фаху, а може й жит тя... іВін був завжди такий перекон ливий! Але цим разом його логіка не подіяла на мене. Фронт був уж е цілком близько, коли я — довго й безнадійно шукаючи п е рукарні -—- сама відрізала свої ді вочі коси й залишила їх мамі на спогад. Ми вирушили на захід. Емігрантська хвиля закинула нас до Братіслави. Тут я співала в опері. Мій ліричний голос та сценічний вишкіл звернули на се бе увагу і я встигла цілком успіш но „акліматизуватись" у чужому мені репертуарі та мові. Переді мною відкривались нові мистецькі обрії. Але фронт нас пересліду вав. На цей раз обійшлося без довгих і переконливих дискусій. Прийшов наказ для всіх чужинців залишити країну і військова жан дармерія перепровадила нас на другий беріг Дунаю. До Відня ми дібралися самі. Так розпочалася доба таборова, короткі турне по українських (ін коли й чужинецьких) таборах, по їздки до Ш вайцарії, виступи на академіях і т. д. Тут я пізнала щире серце українського артиста. Віддані до самопосвяти, завжди в доброму гуморі, жерці „фальши вої Мельпомени" творили одну велику сім’ю. Колись хтось пови нен написати розвідку про зна чення артиста під час цієї сірої доби „переселення народів". У ній буде згадане ім’я п-ва К-их (кохана „М ухо", де Ви тепер?). Потім прийшла Аргентина. Ми стецьке життя тут відмінне. Я хо чу думати, що перебуває ще в стадії еволюції. Тутешнє мистец тво не виховує, не збудж ує шля хетних стремлінь, а живе на по слугах смаку глядача. Тому най більший успіх має — • найменш одягнена жінка в сповнених дво- змістовими дотепами ревіях. НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИСТОПАД, 1962 9 Тамара Лихолай S in g er T am ara L y k h o lay , w on a lite ra ry aw ard fo r h e r tra v e l re p o rt on A rg en tin a.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
