Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Найкращий Великдень Ганна Франко-Ключко Коли я прочитала торік спогад Олени Кисілевської про її Велик день із (дитячих літ, перенеслась думками 'в минуле. У 'кожної лю дини є таке свято. Ясний день, осяяний спогадами молодечої ра дости та гомоном Великодніх ДЗВОНІВ. І в 'меме в ін був. Та « є з дитя чими 'роками пов’язаний, що мали інші світлі моменти й радості. А радше з побутом у Києві у моєї, тітки Сані Ігнатович. Київський Великдень! Як сьо годні бачу юте мешкання моїх дядьків, у якому я гостювала. Овята «же близько й тітка в за думі переглядає грубу книжку. Це куховарська книжка Малахо- вець, джерело досвіду тодішніх українських господинь. А дядько? Шановний директор байку підперезався фартухом і на ставив на столі ряд кришталевих графинів. Тут він переливає, сма кує й домішує — наливки, насто янки й запіканки. Треба ж і про те подбати! Заглядаю в кухню. Огрядна ве села кухарка, все готова до роз мови, сьогодні зайнята й говорити з нею іне можна. Покоївка Настя, закотивши рукави сорочки, місить тісто. В кухні гаряче й місити треба довго, бо тільки тоді паска буде пухка, спечеться рівна та висока. Я хочу помагати. Хочу брати участь у тій святочно-настроєвій метушні. Так весело на душі, та ке дожидання чогось гарного й радісного! Але тітка поважна й її чорні, тоненькі брови стягну ті. Напружено слідкує на всім, що робиться. Мені дозволяють дещо робити. Викроюю медянички, розкладаю готове тісто на мазурки, тру крем, мелю оріхи й мигдаль. Але врешті тітка, порадившись із кухаркою, постановляє зробити ще один торт. Настуня скінчила місити й нас випрошують із кухні. Час ме ні вже йти до шпиталя на працю. І лиш, відходячи, глипаю одним ОКО'М у комору, де вже столи й полиці заставлені різного роду м’ясивом. Пахнуть готові вже шинки й ковбаси. На осібному столі розпечатані домашні марп- нати й різні закуски, риби, ікра. Коли я повернулась увечорі, вже все було готове. Як тільки відчинила двері, занесло запахом квітів. І справді, на краю довгого стола тітка поставила вазу з кві тами, що їх прислали запрошені гості. В гостинній і по кімнатах великого мешкання китиці черем хи й бузку. Святочне печиво теж готове. Це високі баби на 60 жовтків, пундики й мазурки. Також і тіт чин торт пишається в усій своїй красі. В усіх святочний настрій. Тіт ка, прибрана в ясну, святочну сукню, весело усміхнена, десь пропали задума і строгість. При гадує мені, що вже треба збира тись, бо йдемо до церкви на Все ношну. Також дядько в доброму настрою, підкручує козацькі ву са. А тоді обов’язково впаде я- кийсь жарт. Я знаю, що зараз ді станеться мені — галичанці, або й „австріячці“, як мене дядько нераз кличе. Попаде нераз і си нам, Володі й Юркові, що саме нарікають на свої святочні одяги. Але це нічого! Дядько любить жартувати. Повагом ідемо до церкви. З у- сіх боків сходяться люди. Горять свічки по вівтарях, розноситься запах кадила, а народ співає. Цер ква наповнена до краю, в усіх ве селі, привітні лиця. Врешті роз носиться гомін дзвонів. Христос Воскрес! Люди виходять повагом із церкви, і христосуються тричі родина, приятелі, знайомі. Щ е темно надворі. У кожного свічечка в руках. Хто донесе її запалену додому, принесе з со бою світло, радість і щастя. Наші хлопці біжать і їх свічечки скоро гаснуть. Тоді вони стараються й наші погасити. Просто з церкви йдемо до най старшої тітки Антоніни Трегубо- 'вої, бо так годиться. Це найстар ша сестра моєї мами. Як у тітки Сані, тут теж напечено й нава рено. Всі христосуються й бажа ють собі взаємно. Після пишного снідання повертаємось додому. Дехто ще лягає спати. Вже біля 11-ої год. сходиться молодь. Це товариші й товаришки моїх братів у перших. Повагом вітаються з тіткою й дядьком, а за хвилину лунають по всіх кім натах сміх і жарти. Перекусивши, молодь виходить, як звичайно, по гуляти й полюбуватися видом Дніпра з гори св. Володимира. Коло полудня починають схо дитися гості. Це все приятелі дядька, майже всі члени україн ської громади в Києві. Вони ввіч ливо цілують тітку в руку, а вона їх у плече за стародавнім звича єм. Запам’ятались прізвища 'Нау- менка, Коваленка, Стешшка, Чер- няхівського, Нечуя Левицького, Різниченка і багато інших. Запро шують і мене, розпитуючи про батька, маму та життя в Галичині. Ведеться загальна розмова про актуальні питання. Щ о війна при несе, якісь полегші чи автономію? А дядько вже знов жартує: — Гандзі не чіпайте, вона за взята самостійничка! Це в нас із дядьком часто йшли розмови на тему самостійної У- країни. Він обстоював думку, що народня маса національно несві дома й мало освічена, отже тому буде найкраще, коли добудемо автономію в рямках конституцій но-демократичної Росії. Розмови перебиває тітка. Про сить гостей до їдальні й частує чаркою запіканки. Всі христосу ються й засідають до столу. По чинається Великодня гостина, ба гата в розмови, жарти й дискусії, що колись так оживляли наше життя в Україні. На другий день, коли тітка з дядькам пішли в гостину, я крадьки вийняла з-під замку ве лику книжку і найшовши припис на торт, його списала для себе. Колись поділюся ним із читачка ми Нашого Життя. НАШЕ ЖИТТЯ — КВІТЕНЬ, 1962 7
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
