Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Найкращий Великдень Ганна Франко-Ключко Коли я прочитала торік спогад Олени Кисілевської про її Велик день із (дитячих літ, перенеслась думками 'в минуле. У 'кожної лю дини є таке свято. Ясний день, осяяний спогадами молодечої ра дости та гомоном Великодніх ДЗВОНІВ. І в 'меме в ін був. Та « є з дитя чими 'роками пов’язаний, що мали інші світлі моменти й радості. А радше з побутом у Києві у моєї, тітки Сані Ігнатович. Київський Великдень! Як сьо годні бачу юте мешкання моїх дядьків, у якому я гостювала. Овята «же близько й тітка в за думі переглядає грубу книжку. Це куховарська книжка Малахо- вець, джерело досвіду тодішніх українських господинь. А дядько? Шановний директор байку підперезався фартухом і на ставив на столі ряд кришталевих графинів. Тут він переливає, сма кує й домішує — наливки, насто янки й запіканки. Треба ж і про те подбати! Заглядаю в кухню. Огрядна ве села кухарка, все готова до роз мови, сьогодні зайнята й говорити з нею іне можна. Покоївка Настя, закотивши рукави сорочки, місить тісто. В кухні гаряче й місити треба довго, бо тільки тоді паска буде пухка, спечеться рівна та висока. Я хочу помагати. Хочу брати участь у тій святочно-настроєвій метушні. Так весело на душі, та ке дожидання чогось гарного й радісного! Але тітка поважна й її чорні, тоненькі брови стягну ті. Напружено слідкує на всім, що робиться. Мені дозволяють дещо робити. Викроюю медянички, розкладаю готове тісто на мазурки, тру крем, мелю оріхи й мигдаль. Але врешті тітка, порадившись із кухаркою, постановляє зробити ще один торт. Настуня скінчила місити й нас випрошують із кухні. Час ме ні вже йти до шпиталя на працю. І лиш, відходячи, глипаю одним ОКО'М у комору, де вже столи й полиці заставлені різного роду м’ясивом. Пахнуть готові вже шинки й ковбаси. На осібному столі розпечатані домашні марп- нати й різні закуски, риби, ікра. Коли я повернулась увечорі, вже все було готове. Як тільки відчинила двері, занесло запахом квітів. І справді, на краю довгого стола тітка поставила вазу з кві тами, що їх прислали запрошені гості. В гостинній і по кімнатах великого мешкання китиці черем хи й бузку. Святочне печиво теж готове. Це високі баби на 60 жовтків, пундики й мазурки. Також і тіт чин торт пишається в усій своїй красі. В усіх святочний настрій. Тіт ка, прибрана в ясну, святочну сукню, весело усміхнена, десь пропали задума і строгість. При гадує мені, що вже треба збира тись, бо йдемо до церкви на Все ношну. Також дядько в доброму настрою, підкручує козацькі ву са. А тоді обов’язково впаде я- кийсь жарт. Я знаю, що зараз ді станеться мені — галичанці, або й „австріячці“, як мене дядько нераз кличе. Попаде нераз і си нам, Володі й Юркові, що саме нарікають на свої святочні одяги. Але це нічого! Дядько любить жартувати. Повагом ідемо до церкви. З у- сіх боків сходяться люди. Горять свічки по вівтарях, розноситься запах кадила, а народ співає. Цер ква наповнена до краю, в усіх ве селі, привітні лиця. Врешті роз носиться гомін дзвонів. Христос Воскрес! Люди виходять повагом із церкви, і христосуються тричі родина, приятелі, знайомі. Щ е темно надворі. У кожного свічечка в руках. Хто донесе її запалену додому, принесе з со бою світло, радість і щастя. Наші хлопці біжать і їх свічечки скоро гаснуть. Тоді вони стараються й наші погасити. Просто з церкви йдемо до най старшої тітки Антоніни Трегубо- 'вої, бо так годиться. Це найстар ша сестра моєї мами. Як у тітки Сані, тут теж напечено й нава рено. Всі христосуються й бажа ють собі взаємно. Після пишного снідання повертаємось додому. Дехто ще лягає спати. Вже біля 11-ої год. сходиться молодь. Це товариші й товаришки моїх братів у перших. Повагом вітаються з тіткою й дядьком, а за хвилину лунають по всіх кім натах сміх і жарти. Перекусивши, молодь виходить, як звичайно, по гуляти й полюбуватися видом Дніпра з гори св. Володимира. Коло полудня починають схо дитися гості. Це все приятелі дядька, майже всі члени україн ської громади в Києві. Вони ввіч ливо цілують тітку в руку, а вона їх у плече за стародавнім звича єм. Запам’ятались прізвища 'Нау- менка, Коваленка, Стешшка, Чер- няхівського, Нечуя Левицького, Різниченка і багато інших. Запро шують і мене, розпитуючи про батька, маму та життя в Галичині. Ведеться загальна розмова про актуальні питання. Щ о війна при несе, якісь полегші чи автономію? А дядько вже знов жартує: — Гандзі не чіпайте, вона за взята самостійничка! Це в нас із дядьком часто йшли розмови на тему самостійної У- країни. Він обстоював думку, що народня маса національно несві дома й мало освічена, отже тому буде найкраще, коли добудемо автономію в рямках конституцій но-демократичної Росії. Розмови перебиває тітка. Про сить гостей до їдальні й частує чаркою запіканки. Всі христосу ються й засідають до столу. По чинається Великодня гостина, ба гата в розмови, жарти й дискусії, що колись так оживляли наше життя в Україні. На другий день, коли тітка з дядькам пішли в гостину, я крадьки вийняла з-під замку ве лику книжку і найшовши припис на торт, його списала для себе. Колись поділюся ним із читачка ми Нашого Життя. НАШЕ ЖИТТЯ — КВІТЕНЬ, 1962 7
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
