Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
в тій хвилині кімнату наповнив за пах кави, ЩО' була такою рідкі стю. Він розійшовся з кухні у під валі по всьому шпиталі, полоско тавши приємно ніздрі та підне біння. Гертруда з гордістю попросила директора на сніданок і вони у- двох вийшли. До них долучилася фройляйн доктор, а Віра залиши лася, хоч їй здавалося, що ще ні коли, від часів українського шляхтича Кульчицького, кава не пахла так приманчиво. Та вона знала, що була б лише зайвою людиною посеред німкень, згур тованих кругом свого ідола, і рі шила піти на сніданок пізніше. Тепер, задивлена у вікно, в душі просила Бога, щоб не зсилав їй покуси —- тяжкого випадку диф териту. Вже й без того важко було жити в цих мурах, виповне них недостатками та страхами, їй захотілось вийти кудись опо- даль шпиталю, замкнувши за со бою сильно, з грюкотом, двері. Але заледве вона вийшла до голю, як з усіх сторін дався чути переразливий звук сирен. Алярм! Насправді алярми не лякали ні кого. До них звикли, а й досі, на місто шпиталів, що не мало про- тилетунської оборони, лиш чер воний хрест на кожному даху, не впала ні одна бомба. Та ворожі бомбовики перелітали над містом і виходити поза браму не було вільно. Віра мусіла, хоч нерадо, залишитися в голі. Гудіння сирен видавалося їй цим разом дуже різким, аж істеричним. А в міру того,, як воно змагалось, почали поволі відчинятися шпитальні две рі і в них станула жінка з дити ною на руках. Віра декілька разів кліпнула очима. їй видалося, що це не людська істота, а зматері- ялізований звук алярму вдерся крізь двері, бо таку ж близькість смерти можна було відчути у тій постаті, як у витті сирен. Та це була людина. Вона пристанула бі ля дверей і сказала: — Ми прийшли, сину! Дитина, якої довгі худі ноги, наче спараліжовані звисали до ко лін матері, байдуже розкрила свої заплющені очі і знову закри ла їх, вся заінята відпиханням, що не давалось їй легко. Віра пі дійшла до неї з питанням, хто з них хворий, хоч у неї не було сумніву, що хворі — вони обоє. — Він, сказала мати, подаючи картку. Віра глянула на записку. Вона й так знала, що це дифтерит. І справді! Писав лікар з поблизь кого містечка, де був великий та- бор втікачів зі Шлеська, що від силає тяжкий випадок дифтериту у чотирорічного хлопчика Горста Радке. У місцевому шпиталі вже не мають сироватки. На закінчен ня додав . . . і будьте пригото вані на більше випадків. Гайль Гітлер! Сталося те, чого вона бо ялася. Один погляд на горло дитини і слухавка, приложена до серця, що безладно тріпотіло під реб рами, покритими тільки шкірою, зразу переконав Віру, що випа док безнадійний. Ніяка кількість сироватки не зможе врятувати цього, затроєного дифтеритною токсиною, організму. Картка ліка ря, писана більш як добу тому, коли була ще можливість рятунку. Віра нерішуче схилилася над ди тиною, а мати, завваживши її ва гання, спитала тривожно: — Чи є у вас сироватка? — €. — Слава Богу! Лікар казав, що його стан тяжкий, але коли він ді стане хоч двадцять тисяч сироват ки, то є надія на поправу. Віра мовчки вийняла шприцу зі стерилізатора. Мати, все ще не спокійна, спитала: — Так ви даєте йому зразу двадцять тисяч? — Ні, я даю йому пять тисяч. — А потім решту? — Це все, що я можу дати, відповіла Віра, а в її вухах вод ночас з власними словами, зазву- чали слова директора ,,в безнадій них випадках — нічого“. А завва живши, що мати пополотніла, во на додала. — Гостро заборонено давати більше. Маємо мало сироватки. Жінка тяжко сіла на крісло, за крила руками обличчя і прошепо тіла кілька разів ,,Армес Дойтш- лянд“ (бідна Німеччина) та по Ілюстрація Ніни Климовської НАШЕ ЖИТТЯ — КВІТЕНЬ, 1962 5
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
