Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Христя Зелінська В країні великого минулого На грецькому кораблі*) Ще в пристані Анкона, коли нам казали чекати на провірку пашпортів, ми стояли перед ма лим кружляком Міяклісом і я тоді вперше побачила греків. Вони неймовірно рухливі, а їх рухи ру ками й вираз цілої постаті зовсім особливі. А вже коли дискутують або сваряться... Повітря було тепле й приємно було вдихати його. Вікна кругом нас відчинені й через них видно освітлені білі кімнати, простенько уряджені. Денеде чути музику, а то й вдаряє в ніздрі свіжий запах „піци“. Отак прощає нас Італія, що її вже покидаємо. На поклад і застав нас вечір. Я скоро розпакувала речі в кабіні й пішла розглядатись. Але моє то вариство було втомлене й сонне. Тому я полюбувалась виглядом освітленої Адрії і пішла й собі в кабіну. Ранок зійшов знову на пізна ванні корабля. Вже тепер говори ла '3 греками (це здебільша сту денти, що вертаються на вакації додому) і випила першу чашку грецької кави. їжа на кораблі та кож особлива, багато городини й садовини, мало товщу. Але най більше цікавили мене люди. Я приглядалась їх виразові, пове дінці, рухам рук. Хотілося почу ти все, побачити ще більше, а всього того так багато! Другого дня вранці ми прича- * Наша співробітниця Христя Зелін ська, яка студіює графіку в Базелі, Швайцарія, використала свої вакації на подорож до Греції. Подаємо уривок із її листа до батьків у Филаделфії. лили до острова Корфу. Картина незрівняна! Синє небо, темносиня вода, білі будинки, денеде зелень і рожево-жовтий камінь... Сухо й порошно, але тепло й весело. А в пристані гамір і рух! Вперше по бачила я візників із кіньми, що запрошували сісти. Продавці са довини та всякого іншого саран- чою оточили корабель, захвалю ючи свій крам. Нам лишили дві години часу на оглядини міста. Але, о горе! Я не посунула свого годинника на годину вперед, як треба було й коли ми обі з това ришкою повернулись до пристані, побачили лиш хвіст корабля, що закручував за острів. От ситуа ція! Мене огорнула паніка (кого б не огорнула?) і я подумала про те, чи не можна б моторовим чов ном догнати нашу прогульку. Але в пристані порадили нам інакше. Можна взяти ось цей корабель, що тут стоїть, а він причалить до Піреї лиш на дві години пізніше. Що було робити? Знов хвилю вання, торги, вияснювання. Це коштувало нас 135 драхмів додат ково й навіть без кабіни, щоб бу ло дешевше. Але зате дали нам на вечерю знамениту курку з по мідорами та й іншими салатками і це нас трохи примирило з грець кими „клопотами1'. А вже схід сонця понад горами та Коринт- ський канал! Він прорізує про- смик і дозволяє скоротити дорогу до Атен. Вїхавши в нього почува лись ми, як у домовині — така несамовити тишина панує там, а високі береги з обох боків ще більше надавали настрою. Лиш денеде чути стук апарату, навіть усі шепотом говорили. Коли ви їхали знов у повне море, побачи ли пусті береги, камянисті, трагіч но чудові. Ніде ні хатини, ні жи вої душі і так впродовж трьох годин, аж врешті приплили до Пі реї. Якось пристань з’явилась рап тово перед нами й ось уже гук, шум, великі будинки і море лю дей. І між ними побачили д-ра Шнайдера, нашого адміністрато ра, що напружено шукав по об личчях. Я помахала й він нас за уважив. Від серця відлягло. Ми вже разом! В Атенах Порожніми вулицями ми попря мували до стації підземки (й така тут є!). Д-р Шнайдер сказав нам, що наша група оглядає Акропо- ліс і що ми її там знайдемо, але нам лишається тільки година ча су. А це явище справді відбирає подих! Це щось вічного, оці білі руїни. Своєї красою відбивають від глибокого синього неба. Шлях веде нагору попри порожні вису шені площі й розкопи Аґори, місце, де колись відбувалось тут усе культурне життя, була бібліо тека, спортова галя, купальні й різні святині. Фундаменти роз криті роботою американських ар хеологів. Одна будівля зрекон- струована і там знаходиться му зей із усіх знахідок цього вічного міста. Йшли ми вгору, сонце грі ло пекельно, досягаючи 100°, але я нічого не відчувала, йшла мов на крилах. Засипувала д-ра Шнай дера питаннями й тільки побачив ши, що він охляв, залишила його з Лоті, моєю товаришкою, в холо дочку. Сама пустилася йти широ ким коридором з кольонадами на НАШЕ ЖИТТЯ — ЖОВТЕНЬ, 1961. 7
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
