Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
я встаю й беруся за картину, а післязавтра ми їдемо в Бульон- ський Ліс! —- Недобра! Цілі три тижні не показувалася, хоч обіцяли прийти через день! Хіба не манила вас краса цього золотого, осіннього ліску? —- І Бастієн підвівся зі свого переносного стільця, щоб подати Мусі рам’я й перейтись із нею по самітніх алеях, густо за сипаних пожовклим листям. —- А ви хіба не знаєте, скільки часу залишилося до вистави? -— чомусь приховала Муся справж ню причину. —■ Та ж треба було працювати, бо даром медалі не дадуть! —- А вам так страшенне зале жить на тій медалі? Та ж ви, у вашому віці, з вашими дотеперіш німи успіхами, повинні вважатися щасливою! Ніодна жінка не мала ще такого успіху, як ви, ще й за такий короткий час... Вас усі зна ють, про вас говорять, а вам ще цього всього мало... Вам треба б два Сальони в рік! Щоб тільки слухати похвал, щоб діставати почесті, якомога більше, якомога скоріше... А втім ---- це природно... Я сам перейшов через те все... Осінній день короткий і треба повертатися до хати. Цим разом Мусю супроводила тета, то й Му ся розпорядилася, щоб тета їхала екіпажем з Емілем, а вона коляс кою Башкірцевих із Бастієном. — Мене бачитимуть із вами, у вашій колясці. Чи знаєте, що це значить для людських язиків? — сказав Бастієн, подаючи Мусі ру ку й у його голосі почулось підо зріле дрижання. — А ви боїтесь таких погово рів? — різко відрубала Муся, за- торкнена у своїй гордості. — ,,Це ж хіба не він повинен жури тись плітками!“ — подумала. — Мусю! — раптом викрикнув Бастієн і, похопившись, замовк. Та знов раптово схопивши Мусіні руки й повернувшись усім тілом у її бік, заглядаючи в її очі, про мовив. —- А ви, ви не боїтесь по говорів? 'Вам байдуже, що ска жуть люди на нашу любов? —• Любов? — ледве прошепта ла Муся з радісною полегшею. — Що ви сказали? —- Я люблю вас, Мусю, як ще ніколи й нікого! Хіба ви цього не знали? Ви чудова дівчина, яка впала мені як дар з неба, після такого виснажливого життя, після самозреченої, божевільної праці, після стільких років боротьби, за ведених надій... А ви? Чи зможе те полюбити мене хоч крихітку, хоч недовго? Скажи, люба Мусю, скажи... Або ні, не кажи нічого, я все знаю, я відчуваю, не кажи, тільки побудь у моїх обіймах, хай я зазнаю крихіточку щастя... Я на нього чекав ціле життя!... І Бастієн уже не зміг дошепта- ти своїх палких слів, бо Мусіна голівка сперлася на його плече й гарячі, вологі уста чекали попі- лунку... Цього вечора і мати, і тета, і навіть Розалія дивувалися Мусіній веселості та доброму настроєві. Вона сідала за фортепіян і грала серенади, тоді кидала в половині фрази й витягала з кутка приза буту бандуру, виспівувала тужли ві дівоцькі пісні, то знову, при бравши свого муринчика перами й намистом, починала його рису вати й за хвилину, знудившись і цим, перехоплювала Розалію на середині вітальні й вальсувала з нею під спів, аж поки ці герці не перервав напад кашлю. — Мусю, покинь. До чого ці дурощі? Навіщо ж ти себе так напружуєш? Забула, що казали і Потен і Ґранше? Ніякого звору шення, ніякого зусилля... — Ох, мамочко! Це все дурни ці, побачиш, я тепер швидко ви дужаю. Я щаслива, розумієш? Щаслива!!! Готуй мені на завтоа найкращу сукню, я хочу бути прекрасна! Дай Розалії вигладити всі суконки, я зараз мірятиму... НАШЕ ЖИТТЯ — ЖОВТЕНЬ, 1961. 5
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
