Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Лишень тисяцький вийшов, як знову прибігла Остряна. — Княгине, — шепнула в захопленні, — що я чула! Князь Мал так тебе любить, так любить, що, казав, піде війною на Київ, як ти по добрій волі за нього не вийдеш .. . — Звідки ж ти це знаєш? — Сама чула, як один посол казав. Княгиня зупинила важкий від гніву погляд на дівчині: — Ось що, Остряно: коли ти ще раз пова жишся мені про послів щось повісти, накажу тебе замкнути в медуші, де повно щурів! — Ой! — злякалася дівчина. — Не буду! Поцілувала княгиню в подол шати і скоренько вислизнулася з терему. Завмер княжий двір, зіщулився ще більше, ніж у перші тижні жалоби. Челядь ходила навшпиньках і розмовляла пошепки, очікуючи чогось особливого, що мало зродитися зі спокійно-стриманої мовчаз носте княгині. Бо дивним видавалося, що княгиня, примусивши чекати сватів три дні на прийняття, сама мов би забула про них. Поводилася звичайно, не зраджуючи ні втіхи, ні гніву, ні смутку. І лишень одиноке стрільчасте віконечко в одрині, яке світи лося щоночі майже до самого білого дня, зраджу вало, що в душі молодої вдови зовсім не так спо кійно, як вона вдає. А вона переживала все наново від пам’ятного Купала до останніх днів, виставивши серце й гід ність на важкий двобій між собою. Могла забути про цих вісім років, стерти їх з пам’яти, як важкий сон, і переступити поріг, із якого її у свій час забрано силою. За т и м поро гом — ладо дорогий і ясність повкривдженого ко хання, ЩО МОГЛО б у т и підняте з порохів. До цього тягнуло серце княгині й кричало, домагаючись ви н а г о р о д и за майже вісім років зневаги й забуття. Воно рвалося до свого правдивого володаря, який знову відкрив свої обійми і двері свого терему для милої. А їй так потрібні були опіка, поміч і потіха!.. Що ж стало на порозі знову? Слово, дане Іго реві в день весілля? Може й воно почасти. Але, коли б це слово й не було дане, чи пішла б? З віддалі часу й висоти зрілости розуму кня гиня могла краще оцінити вдачу Мстислава. Не на лежав він до послідніх, але не міг рівнятися з покій ним князем, ані з власним батьком навіть. Був дріб ніший вдачею, вдоволявся малим і не турбувався тим, що не зачіпало безпосередньо його самого та його волости. Казав тоді Ользі, що збудував уже для неї окремий терем при дворі, та мріяв уголос, як то їм буде добре сидіти в тому теремі. З дому не любив виїздити, коли ж і виїздив, залишав на своє місце одноокого варяга, вірного й злого, мов со бака . . . Що ж чекало Ольгу в його домі? Муж, коли ска, кросна і веретено. Виднокруг, для якого і Виш- город був затісний, тепер звузиться до стін терему. Князь Ігор взяв її силою, та зате дав титул ве ликої княгині, підніс на чоло Руси, поруч себе її посадивши. Дав їй Вишгород і дав повну волю ро бити в подарованому місті все, що їй забажається. А що дасть Мал?. . У свій час ішла за нього по волі, тому напевне не бу^о б гак гірко терпіти утиску й обмежень. Тепер би мусіла йти неначе по неволі, бо ж погро жує, що силою возьме. Байдуже йому, чи вона хоче того, чи ні. За першим приневоленням прийде при- неволення досмертне й важче, гірше, ніж було в Ігоря. Починати знову з роззування? О, але з Мстиславом спротив не скінчився б так несподі вано, як з Ігорем, ні! Дрібніші люди вимагають пе ред собою більшої покори й більшого плазування, ніж великі. . . І далі: знову пригадки про слабість жіночого розуму, заборона встрявати в поважніші справи, знову відсилки до веретена й колиски. Чи не задорога ціна любови й чи Мстислав справді її гідний? Ольга пригадувала тепер собі все, що чула ко лись про Мстислава: про невмолиме ставлення до рабів, про чвари, які він заводив із сусідами, та, врешті, про ту бранку-грекиню, що була замуж- ньою і християнкою і що її Мстиша придуркува тому свинопасові віддав за спротив, за відмову ді лити з ним ложе. Роздягала з уроєних доброчинностей свого ко лишнього судженого, дивилася на нього тверезими очима і важила своє рішення. Колись давно, коли Ольга була ще дівчинкою, довелося їй бачити, як отрок Радимко витягав сагг собі вістря стріли, вбите в ліве плече. Нікого не допускав до себе, нікому не дозволив помогти. — Відступіться всі! — кричав. — Я сам собі! Я сам!.. Різонув ножем, всадив у рану пальці, вхопив кінець вістря й почав викручувати. Ревів, як мед- відь, синів, обливався потом, спливав крав’ю, але вирвав. Коли ж вирвав, упав на землю і розпла кався. Потім Ольга питала його: — Як ти витримав, Ра димку? Ще блідий і кволий, Радимко усміхнувся: — Е-е, князівно, людина така міцна, що сама не знає, скільки вона може витримати!.. Княгиня Ольга також виривала вістря стріли, що мучило її вісім років. Довго виривала. Три дні і три ночі. . . ❖ ^Рабині кінчать убирати княгиню. Вона сьогодні наче трошки погідніша, але все ж казала подати собі вдовиний убір, чорно-срібну луду, клобук, оздо блений сірими перлами, з-під якого падає сірий сер панок, і важке гагатове намисто. В княжій гридниці вже чекають любецькі посли й київські князі та бояри. Але Ольга не спішить. Сказати, що відмовляє Малові й виїздить до Нов городу, вспіє. Хай почекають. 32 НАШЕ ЖИТТЯ — ЖОВТЕНЬ, 1961. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
