Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
здравниці найчільнІші люди Києва і всієї Руси, тут вона вперше відчула солодощі злету у висоту і гір коту розчарування. Ольга ніколи не любила київського двору, але тепер нараз відчула, що гридниця, як і мурований терем, як і цілий Київ не менше Вишгороду дорогі для її серця. Такі дорогі, що захотілося раптом усе це обняти, притулити до грудей і не дати нікому! Хотілося впасти на долівку й устами обвести кожен виписаний визерунок на холодному мармурі. Такий жаль огорнув її душу, немов би над трупом рідного сина стояла. Тільки що труп трупом є, а ця грид ниця, разом із мурованим теремом, разом із містом і людьми —■ це ж живе тіло, це — частина її самої! Або. .. Ні. Вона, княгиня Ольга — частина цього всього! Жалісно шептала взориста долівка під м’якими черевіями княгині, й сумно слідкували за кожним її кроком підсліпуваті маленькі віконця, засипані снігом, жахався вітер у порожньому комині, розві ваючи холодний попіл із чорної пащі ватрана. Гридниця 'була в жалобі також. V Оп’янілий від весняної радости, шалений вітер танцював над Дніпром, перескакуючи з крижини на крижину. А крига, мов отара білих ведмедів у вузь кій вулиці, поволі сунула вниз річищем Дніпра, на лазила одна на другу, громадилася в купи, скрего тіла, поверталася й бовтала воду. Княгиня, також п’яна від весняного повітря, тримала за руку Святослава і з хвилюванням диви лася на ріку. Розрум’янений втіхою, княжич бли скав синіми, наче шафір, оченятами і неустанно від гортав із чола темне шовковисте волосся, що його термосив жартівливий вітер. — Добре, княгине, що цього року така весна рання, — озвався позаду Асмуд. — Поки варягам присяга скінчиться, зможуть нас до Новгороду від провадити. Стояли всі троє на крильці * терему й дивилися на Дніпро. Княгиня довго не відповідала. — Як у тебе легко виходить! — зідхнула. — А, зрештою, чоловіки не прив’язуються так до мі сця, як жінки. — Нічого, княгине, — бадьоро сказав Ас муд. — Можна ж і тобі трохи в гості до сина по їхати. Правда, князю? Запрошуй матінку погостити у свою волость! — Та гостина до смерти триватиме, напевне!- — знову зідхнула Ольга. — Ні, княгине, тільки доти, доки Святослав виросте. Я вже його вдачу вивчив і на меч та тіні предків присягаю, що з нього колись великий заво йовник буде. Засяде він на батьківському престолі, хоч би йому на перешкоді ціла сотня братів стояла. Правда, князю? Святослав, захоплений тим, що діється на Дні прі, не відповів на питання, натомість вигукнув: * 'Крильце — балькон. — От, як ця крига йде! Наче військо. Коли я виросту, то зберу собі багато війська, щоб ішло, як оця крига. . . ❖ ❖ * І сталося несподіване. Ще лід з Дніпра ввесь не зійшов, ще захланні каламутні хвилі жадібно ви лизували довколишні луки, піски та низький берег Подолу, як проти замку пристали якісь човни, що припливли з півночі. —- іКнягине, сонечко! — влетіла до терему Оль- жина пестійка Остряна, яка довідувалася найскоріше про всі новини. — 3 Любеча від князя Мстислава свати до тебе! —• Що верзеш, Остряно! —- суворо нахмури лася Ольга і стала враз блідіша від того льоду, що недавно сунувся по Дніпрі. -—- Правду кажу! -—- запевнила дівчина. — Князь Мал прислав до тебе сватів, ще й з дарами! .. Заніміла зі здивування, княгиня довго дивилася на променіючу радістю дівчину й ледве розтулила пересохлі уста, щоб вимовити глухо: — Іди зараз же геть, Остряно! Розчарована й перелякана, Остряна тихенько висунулася з терему, а княгиня мусіла притиснути рукою серце, щоб воно не вискочило. Затулила ру ками обличчя і довго сиділа нерухомо, майже з не людськими зусиллями переборюючи ридання, що підступали під горло. —Князь Мал прислав сватів . . . — шептала. —- Князь Мал прислав сватів . . . Стрепенулася, протерла долонями скроні, вста ла й підійшла до відчиненого вікна. Звідти було видно двір і дітинець. Варяги, повиходивши на сонце, чистили зброю, а малий Святослав ходив по дворі З лебідкою. Підкинув хтось лебедине яйце до гуски в гніздо — і вилізло лебедя. Собака йому прокусив крило, і воно, бідне, тулилося у птичому дворі, кусане, дзьобане і щипане. Аж відколи кия- гиня переїхала по смерти мужа до іКиєва, лебедям зацікавивсь княжич. Годує його з рук, на прохід виводить, а на ніч до своєї одрини забирає. Лебедя біле й гарне. Вже велике. Задивившись на те, що діється у дворі, княгиня заспокоїлася від першого приголомшення, решту опанувала волею. І коли прийшов тисяцький Уліб, щоб урядово повідомити про прибуття послів, за став княгиню спокійно сидячою в глибокому кріслі зі зложеними руками — пальцями пучка до пучки — і зі звичайним поважним виразом на гарному об личчі. Тисяцького вислухала мовчки й сказала сухо: —- Перекажи послам, княже, що прийму їх за три дні. — За три дні? Чи не довго кажеш чекати, кня гине? -—- Кому довго, княже: тобі, чи їм? —- спитала ще сухіше. — Послам, звичайно. — Як їм довго, то можуть вертатися назад, а заразом забрати з собою й тих, кому їх шкода . . . НАШЕ ЖИТТЯ — ЖОВТЕНЬ, 1961. 31
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
