Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Княгиня знітилася й похилила голову. Знала, що зараз була найближча до того, щоб через гнівне слово князя стратити все найдорожче: Вишгород, сина і власне життя. Добра рада, яку мала пригото вану для князя, не пройшла через її уста. А хотіла порадити робити, як вона робила: оплачувала на йману варязьку залогу Вишгороду сріблом, а не по люддям. Знала тоді рахунок, скільки збере й скільки видати мусить. Хотіла сказати, що знала про шах райства вирників, про зловживання тисяцьких, про захланність намісників, що не про княжу скарбницю, а про свою власну дбали. Але не сказала нічого. Стримала свої слова і свої почування ще раз. Не знала тоді, що стрималася востаннє перед чолові ком. Тільки ще просила, щоб не йшов. Не послухав. Здається, не послухав би і самого Перуна, коли б йому наказав не йти. Напевне був покірний у ТІЙ хвилині тільки одному голосові --- ГОЛОСОВІ смерти, з якою ціле життя грав у довгої лози, а яка тепер покликала його до себе. Пішов, щоб не вернутися. Хотів забагато — не взяв нічого, тільки життя лишив. Умер так страшно і так нік чемно: не в бою, навіть не в одрині, а, роздертий двома зігнутими деревами. Жалоба повила Київську Землю. Кожен тоді пригадав, що князь був добрий: про свою державу найбільше дбав, серце мав щедре, вдачу хоробру, дружину боєву вірно любив. Коли ж і скривдив кого, то хіба в гніві. Навіть Ольга сльозами щирими над чоловіком заплакала. Любив її, на престіл побіч себе посадив, дарунками найдорожчими обсипав — робив усе, як йому здавалося найкраще. Тепер нема його. Лишилася без опіки з малим сином. Ворогів мала багато — головно пасербів: Турод, Фаст, Войк, Амінод, Гуд. А їхні прибічники? Оті каверзники, на- шептувачі: Каніцар, Прастен, Лібіяр, Каршев, Войст? А прибічників мало: Асмуд, Свенельд, Іскус та Ігор — племінник покійного князя. Свенельд, вістку про смерть князя принісши, упав до ніг Ольги: — Візьми, княгине, сиву голову! Винен, що мужа твого від смерти не вберіг! . . —- Думаю, що не така то вже твоя велика вина, воєводо, бо не вірю, що ти, мігши.князя врятувати,, не врятував би. Встань. Твою голову знявши, мужа не воскрешу, а вірного слугу страчу. Чи не так? — Так, княгине! Вірним тобі до смерти буду! Тобі й твоєму синові. Дякую, що мене довір’ям даруєш . . . Оповівши те, що вже княгиня знала днем ра ніше, Свенельд запевнив: — Крамоли з боку ворогів твоїх, княгине, не бійся. Доки варяги в моїх руках, доти Ігоревичі нічого не вдіють. Варяги, щоправда, не люблять тебе, довідавшись, що ти покійного князя намовляла у них право полюддя відібрати. Але зрадити вони не зрадять. Хіба весною зможуть на службу до кого іншого перейти, бо їм весною реченець присяги кінчається. Але до весни ми щось придумаємо. І княгиня думала. Мала два виходи й обидва ризиковані: сидіти далі у Вишгороді, тримаючи при допомозі посадника новгородську волость для Свя тослава, або лишити Вишгород і їхати до Новго роду відразу. Сидячи у Вишгороді, можна було стратити Новгород і Вишгород. Вибираючись до Новгороду, треба було відмовитись від Вишгороду раз і на все. Покинути сім років праці, вкладів і по чатих задумів. Відмовитися від прав, від приязних людей, від обов’язків перед ними. Лишити все, за брати тільки ті скарби, які можна вивезти і яких назбиралося таки чимало, і потім цілу дорогу вести війну проти ласих на таку важку здобич. Чи є пев ність, що доїде жива і довезе срібло-злото цілим?.. 'Княгиня билася з думками, блукаючи спорож нілими палатами мурованого київського княжого двору, що його князь мав перебудувати. Зайшла в мовчазну похмуру гридницю, де ще недавно було тепло, весело і гамірно від чотирьох сотень княжих дружинників, які радилися й веселилися з князем. Тепер тут не було нікого, а холодне повітря стрі чало дихання княгині клубами пари. І, чи то холод, чи щось інше, нараз вчепилося в її душу тупим, нестерпним болем: адже саме в цій гридниці вона зробила той перший крок, що підніс її на велико княжий престіл! Тут покійний князь Ігор проголо сив її великою княгинею київською, тут пили за неї зо НАШЕ ЖИТТЯ — ЖОВТЕНЬ, 1961. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
