Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Ніна Наркевич ВІК ялинки В одному великому парку ро сла гарна густа ялиця. Ніхто не пам’ятав цього парку без неї, а тому всі його мешканці звали її ,,бабуся-ялинка“. Любили бабу- сю-ялинку всі: і зайчики, що хо валися під нею в час завірюхи взимку, і пташечки, що з ранньої весни до пізньої осени знаходили захист та відпочинок в її пахучих зелених гілках. Дуже її любила білочка Чок-чок. Вона стрибала з однієї гілки на другу, гойдалася на них, зривала шишки, а потім жартуючи кидала на маленьку серну, що часом приходила до струмочка напитися та полежати в холодочку під лапатими гілками бабусі-ялинки. А діти? О, вони всі знали любу стареньку ялинку, бо нераз хо валися під нею від дощу, нераз збирали для своєї гри шишечки, якими щедро обділяла їх бабуся- ялинка. Одного погожого ранку, як зав жди, білочка Чок-чок сиділа на ялинці, лущила шишку та чекала на свій улюблений сніданок — горішки, які приносив їй малень кий приятель — хлопчик Юрко. Він завжди ранком приходив до парку зі своїм дідусем. І сьогодні, як тільки сонечко піднялося ви ще, на стежці з’явився Юрко зі своїм дідом. Розмовляючи вони підійшли до ялинки. Дідусь при сів на лаві, а Юрко побіг годува ти Чок-чок. Білочка швиденько стрибнула до самих Юркових ніг, забрала горішки, подалася знову до ялинки й швидко зникла в гли бині її зелених гілок. Юрко повернувся до дідуся, ви тягнув свій сніданок та почав їсти. — Дідусю яка ж ця ялинка гарна, як тут затишно коло неї! Це найкраще місце в усьому пар ку, — звернувся хлопчик до діда. — І вона певно давно вже тут. Чи ви пам’ятаєте, коли вона тут почала рости? — питався далі Юрко. — Ні, мій хлопче, не пам’ятаю. Знаю, що як я був такий, як ти, вона вже була висока. —- Ну, та скільки ж вона може мати років? —- знову допитував ся Юрко. Дідусь подумав, а тоді відповів: —- Це можна обчислити, тільки треба порахувати всі ряди гілок на ній. Кожного року виростає один ряд гілок. Як часом гілка зломиться, то на її місці залиша ється вузол, коло якого вона ро сла. Оттоді треба рахувати ці вуз ли. Скільки рядів, чи вузлів, то стільки років має ялинка. —- О, це дуже легко! — зрадів Юрко, але потім засмутився, бо до вершечка не міг би дібратися, щоб порахувати всі рядки. — Бач, яка вона густа та висока, не долізу туди! — поскаржився він. — То попрохай білочки, вона це швидко зробить! —- пожарту вав дідусь. —- Ну, а тепер час додому нам, — дідусь узяв Юрка за руку й вони вийшли з парку. А на ялинці серед зелених гі лочок іблищали цікаві намистинки- очка й гострі вушка білочки Чок- чок, що вислухала уважно всю розмову дідуся з Юрком. Малень ке хитре звірятко миттю постри бало вгору до самого вершечка бабусі-ялинки та порахувало аж 76 рядів. —- Ось тепер я знаю, скільки нашій ялинці років, — тішилась Чок-чок. — Піду роскажу всім і ми зробимо для бабусі-ялинки гарне свято! — і полетіла білочка з одного дерева до другого, роз повідаючи всім мешканцям, як во на довідалась про вік ялинки. А на другий день на галяві зі брався гурт всіх мешканців парку. Вони радились, як то влаштувати для бабусі-ялинки її свято. Кож ний хотів потішити її чим-небудь. Маленька синичка запропону вала зробити для бабусі-ялинки пиріг та прикрасити його свічками зовсім гак, як колись вона бачила в людей. Кущик черниць дав ягі док для пиріжка, мишки принесли муки з млина, що був недалеко коло парку, бджілки принесли во ску для свічечок, а цвіркунчики, коники та джмелі з комарами обі цяли заграти гарні таночки; сві тляки вирішили світити всю ніч на честь бабусі-ялинки. І що то було за веселе гарне свято! Щоб потішити бабусю, танцювали всі тваринки, а музики зі всіх сил грали гарні таночки. І при кінці бабуся-ялинка розпо віла своїм друзям гарну казочку про те, як вона росла, як їй допо магали і сонечко, і дощик, і земля вирости такою високою, зеленою та гарною. А Юрко з того часу навчився обчисляти вік кожної ялинки. Але старішої, ніж бабуся-ялинка, він ще й досі не знайшов. ЧЕРЕЗ ПОТІК По дороз і — під горою По камінчиках — потік. А ми йшли собі юрбою На пікнік. Перебродить? — Миж не босі... Обминати? — Дальня путь... І спинилися в тривозі: Як же буть? Але я — вже не малятко: Скоро-скоро стукне п’ять... То й гукнула всім: „Дівчатка! Нум стрибать!“ Я — від сміливої мами: Розігналась, тільки — плиг! А за мною всі так само... Гамір, сміх!.. Всі по цей бік опинились, (Хай потік собі бурчить!) Та й радієм: не спізнились На пікнік ані на мить! О. Кобець 24 НАШЕ ЖИТТЯ — ЖОВТЕНЬ, 1961. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
