Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Наше місто Перед готелем Інтуріста у Льво ві. Серед міського руху завважую постаті вбого одягнених колгосп ників: чекають рідні, що має при бути з-за океану. Звертаюсь до них із запитом, чи немає тут ко гось із Тернопільщини. Ледве о б м інялись кількома словами, коли вже спинився біля нас прохожий. А тут другий і третій. 'Вже біля нас невелика група. — Як там у вас? — питають. Скільки заробляє робітник? А що коштує бохонець хліба? А чому в вас таке безробіття? — Та дайте спокій жінці, -— говорить старший чоловік. — Не бачите, що з дороги... — каже й пильно дивиться на мене. Його очі мене остерігають. — Та ні, пане, — кажу — я радо відповім, не втомлена. Питань щораз більше, є між ними й зачіпливі. Але я зберігаю спокій. А людей уже ціла купа. —■ А чи в вас відбирають лю дям авта? Бо в нас відбирають, — питає молодий хлопець у спорто- вій сорочці. — Что ти болтаєш?! — пере биває гнівно сусідка, огрядна жінка середнього віку. —- А що, хіба неправда? — відгризається хлопець. — Скіль ки я сам знаю, що відобрали... Юрба хвилюється. Одні підтри мують хлопця, а друг і тягнуть за жінкою. Треба кінчати розмову. Корисгаю з того, що в дверях го телю з’являються мої супутники і прощаюсь. 'І6 *4* ❖ У готелевій кімнаті мої давні львівські знайомі. Прийшли від відати мене. Звичайно радість і плач. Прошу сідати й розгости- тись. Питаюсь як їм живеться. —• Добре, дуже добре, не так, як колись було... — говорить чо ловік, а жінка притакує. Та бачу, що очима подають знак. Що та ке? Не можу зрозум і ти. Аж вреш ті рукою запрошують, щоб ми ви йшли з кімнати. Коли вийшли на вулицю, взяли мене в середину >й повільним кро ком повели на прогулянку. Ми говорили спершу про озеленення міста, про нові 'й тарні будинки й блискучі тролейбуси. А потім, зовсім несподівано, знайомий ска зав, немов між іншим: — А в кімнатах готелю є вмон товані підслухові апарати. v *!• * Запросили мене й до себе. Я зраділа. Хотілось побачити, як живе пересічна міська родина. Во на працює вчителькою, а він на залізниці. Разом заробляють 75 рублів місячно. І мають — це ве лике щастя! — своє окреме по мешкання. Це кімнатка 5 на 6 ярдів і кух ня 4 на 5 ярдів завбільшки. Вла штування дуже скромне: ліжко, шафа, столик, два крісла. В кухні кусник дошки править за стіл, а мидниця на пачці служить для вмивання і прання. Але вони щасливі! Бодай у тих чотирьох стінах можуть погово рити щиро з собою. Інакше треба жити у спільному мешканні, діли ти кухню з кількома господинями й остерігатись кожного слова у своїй кімнаті. * * ❖ Багато шуму робить по світі факт, що в СССР лікування й лі карня даром. Тому й стала я роз питувати про те, як і хто з того користає. Навіть відвідала в лікар ні давню свою знайому, що там лежала вже третій місяць. — З лікарні не виганяють, — каже вона, — але й не лікують. Бракує ліків, так мені пояснює лікар. От, каже він, коли б ви мо гли роздобути такі й такі пігулки, а ще й такі й такі уколи, то ми це застосували б... Кажуть, що в ін ших місцевостях вони є... Що ж, ми раді допомогти. Взя ли рецепту й у Києві дістали уко ли й вислали їй. Пігулки роздо були аж у Харкові і яке було на ше здивування, коли на опакуван- ні ми прочитали, що їх продуку ють таки у Львові!.. І що з такого права на лікуван ня, коли ліки треба своїм коштом і власними заходами роздобувати по цілому УССР? Ми відвідали дитячий садок. У- статкування чепурне, діти чисті. Але вже на вступі здивувало нас, що вони привітали нас російською мовою. — Чому в вас навчання йде ро сійською мовою? — питаємось си воголової вчительки. — Зайняття провадимо і росій ською і українською мовами. Я завважила на полиці ряд ілю строваних дитячих книжечок. Ся гнувши по верхню, завважила знов, що вона видана російською мовою. — А ось книжечки в вас тільки російські... — показала я, пере глянувши наголовки. — Ні, є в нас і українські... Пошукай у ящику! — звернулась вона до помішниці. До кінця наших відвідин цих українських книжок не вдалося знайти. Союзника ДО СПІЛЬНОЇ МОЛИТВИ В ДЕНЬ 1. ЛИСТОПАДА Вже сьомий раз наближається хвилина, коли українці у вільному світі об’єднаються в молитві за нашу мовчазну Церкву. Пошлемо наш молитовний привіт усім, що на засланні, в тюрмах, на допитах та на муках; хай їм буде наша молитва розрадою та допомогою, щоб вони не впали під тягарем терпіння. Нехай не буде ніодної української родини, що не відбула б мо литви в цей день! Про час молитви буде подано в щоденній пресі. її можна відмовити також при праці чи в дорозі. Прохаємо Окружні Ради й Відділи СУА пригадати про те своєму членству. Ірина Качанівська, секретарка Олена Лотоцька, голова НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИСТОПАД, 1961. 7
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
