Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Наше місто Перед готелем Інтуріста у Льво ві. Серед міського руху завважую постаті вбого одягнених колгосп ників: чекають рідні, що має при бути з-за океану. Звертаюсь до них із запитом, чи немає тут ко гось із Тернопільщини. Ледве о б м інялись кількома словами, коли вже спинився біля нас прохожий. А тут другий і третій. 'Вже біля нас невелика група. — Як там у вас? — питають. Скільки заробляє робітник? А що коштує бохонець хліба? А чому в вас таке безробіття? — Та дайте спокій жінці, -— говорить старший чоловік. — Не бачите, що з дороги... — каже й пильно дивиться на мене. Його очі мене остерігають. — Та ні, пане, — кажу — я радо відповім, не втомлена. Питань щораз більше, є між ними й зачіпливі. Але я зберігаю спокій. А людей уже ціла купа. —■ А чи в вас відбирають лю дям авта? Бо в нас відбирають, — питає молодий хлопець у спорто- вій сорочці. — Что ти болтаєш?! — пере биває гнівно сусідка, огрядна жінка середнього віку. —- А що, хіба неправда? — відгризається хлопець. — Скіль ки я сам знаю, що відобрали... Юрба хвилюється. Одні підтри мують хлопця, а друг і тягнуть за жінкою. Треба кінчати розмову. Корисгаю з того, що в дверях го телю з’являються мої супутники і прощаюсь. 'І6 *4* ❖ У готелевій кімнаті мої давні львівські знайомі. Прийшли від відати мене. Звичайно радість і плач. Прошу сідати й розгости- тись. Питаюсь як їм живеться. —• Добре, дуже добре, не так, як колись було... — говорить чо ловік, а жінка притакує. Та бачу, що очима подають знак. Що та ке? Не можу зрозум і ти. Аж вреш ті рукою запрошують, щоб ми ви йшли з кімнати. Коли вийшли на вулицю, взяли мене в середину >й повільним кро ком повели на прогулянку. Ми говорили спершу про озеленення міста, про нові 'й тарні будинки й блискучі тролейбуси. А потім, зовсім несподівано, знайомий ска зав, немов між іншим: — А в кімнатах готелю є вмон товані підслухові апарати. v *!• * Запросили мене й до себе. Я зраділа. Хотілось побачити, як живе пересічна міська родина. Во на працює вчителькою, а він на залізниці. Разом заробляють 75 рублів місячно. І мають — це ве лике щастя! — своє окреме по мешкання. Це кімнатка 5 на 6 ярдів і кух ня 4 на 5 ярдів завбільшки. Вла штування дуже скромне: ліжко, шафа, столик, два крісла. В кухні кусник дошки править за стіл, а мидниця на пачці служить для вмивання і прання. Але вони щасливі! Бодай у тих чотирьох стінах можуть погово рити щиро з собою. Інакше треба жити у спільному мешканні, діли ти кухню з кількома господинями й остерігатись кожного слова у своїй кімнаті. * * ❖ Багато шуму робить по світі факт, що в СССР лікування й лі карня даром. Тому й стала я роз питувати про те, як і хто з того користає. Навіть відвідала в лікар ні давню свою знайому, що там лежала вже третій місяць. — З лікарні не виганяють, — каже вона, — але й не лікують. Бракує ліків, так мені пояснює лікар. От, каже він, коли б ви мо гли роздобути такі й такі пігулки, а ще й такі й такі уколи, то ми це застосували б... Кажуть, що в ін ших місцевостях вони є... Що ж, ми раді допомогти. Взя ли рецепту й у Києві дістали уко ли й вислали їй. Пігулки роздо були аж у Харкові і яке було на ше здивування, коли на опакуван- ні ми прочитали, що їх продуку ють таки у Львові!.. І що з такого права на лікуван ня, коли ліки треба своїм коштом і власними заходами роздобувати по цілому УССР? Ми відвідали дитячий садок. У- статкування чепурне, діти чисті. Але вже на вступі здивувало нас, що вони привітали нас російською мовою. — Чому в вас навчання йде ро сійською мовою? — питаємось си воголової вчительки. — Зайняття провадимо і росій ською і українською мовами. Я завважила на полиці ряд ілю строваних дитячих книжечок. Ся гнувши по верхню, завважила знов, що вона видана російською мовою. — А ось книжечки в вас тільки російські... — показала я, пере глянувши наголовки. — Ні, є в нас і українські... Пошукай у ящику! — звернулась вона до помішниці. До кінця наших відвідин цих українських книжок не вдалося знайти. Союзника ДО СПІЛЬНОЇ МОЛИТВИ В ДЕНЬ 1. ЛИСТОПАДА Вже сьомий раз наближається хвилина, коли українці у вільному світі об’єднаються в молитві за нашу мовчазну Церкву. Пошлемо наш молитовний привіт усім, що на засланні, в тюрмах, на допитах та на муках; хай їм буде наша молитва розрадою та допомогою, щоб вони не впали під тягарем терпіння. Нехай не буде ніодної української родини, що не відбула б мо литви в цей день! Про час молитви буде подано в щоденній пресі. її можна відмовити також при праці чи в дорозі. Прохаємо Окружні Ради й Відділи СУА пригадати про те своєму членству. Ірина Качанівська, секретарка Олена Лотоцька, голова НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИСТОПАД, 1961. 7
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
