Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
но, — недоречні розмови заводиш. Для чого послів князя Мстислава і його самого ображаєш? Хоче він тебе взяти — ще подякуй. Матимеш притулок, хліб і безпеку. Не роздіймаючи зложених рук, Ольга сперлася на лікті й знову подалася вперед усім тілом, ніби збиралася скочити. — Ти про мене не журися, Гуде, ■— мовила гнівно. — Притулок, хліб і безпеку я сама у Виш- городі двом сотням немічних, старих і юродивих даю. Можу навіть і тобі дати, коли хочеш . .. Цим разом сміх покотився по гридниці гуркотом навантаженого воза, аж почервонілий з образи Гуд вхопився за меч. Його притримав кістлявий Фаст і крикнув зухвало: — Добре було для юродивих гостинниці ставити за батьковою спиною! А ось, як ми батьківські землі поділимо між собою — гляди, щоб самій не довелося місця в гостинниці шукати . . . — Іди до Любеча! -— докинув свого Турод. — Нам і без тебе тісно! І ось та сила, що її віддавна відчувала в собі княгиня, сила, яка бреніла в ній завжди, мов натяг нена тятива лука, і яку покійний Ігор порівнював з обручем на каді замерзлої води, —- рвонула і звіль нилася. Бренькнула тятива, тріснув обруч — трісла й недавня постанова княгині — їхати до Новгороду. Піднесла руку в той бік, де стояв Свенельд, і воєвода виконав наказ раніше, ніж його зрозумів: також підніс руку — і в гридницю впала сотня озбро єних варяг, ставши стіною перед княгинею. Це зробило враження. Стало знову тихо. Грид- ниця завмерла в безмовному безрусі. І тоді княгиня почала зводитися з престолу. По малу, велично, наче не вставала, а росла й сунула на присутніх, як грозова хмара — обиталище бога Пе- руна, що визирав з наготованим до мету вогненним списом у руці. Чорно-срібна луда, сиві перли на кло- буці, сивий серпанок і матовий блиск гагатового намиста доповнювали подібність. В темних очах грали блискавиці й усім, навіть воєводі Свенельдові, стерпли спини. Княгиня стояла на повний зріст, обвела погля дом всі обличчя й після довгої павзи заговорила урочисто: — Ви, князі, ви, бояри, ви, воєводи, ви, дру жинники, ви, купці, ви, чесні мужі київські та вишгородські, і всі піддані Руси! Хочемо сказати вам своє слово . .. Волею полеглого великого князя Ігоря, нашого мужа і володаря, іменовано нас вели кою княгинею київською і всієї Руси. Ви це чули і знаєте і можете посвідчити перед тими, хто не чув і не знає. Тому проголошуємо, що з цією хвилиною, ми, велика княгиня Ольга, законним правом займаємо великокняжий київський престіл і правимо до повно ліття нашого і великого князя Ігоря сина — князя Святослава. . . — Що?! — закричав Амінод, перебиваючи кня гиню. -— Жінка має нами володіти?! Чи вже між нами ні одного мужа немає?! -— Ганьба! . . —- підтримав брата Гуд. — Ганьба таке слухати!. . — Ха-ха-ха! . . — зареготав хтось удаваним сміхом. — Оце, браття, диво! Такого ще не чули і не бачили в Руській землі! . . — Але зараз побачите! —- крикнув з-за плечей княгині ошалілий від радости князь Ігор, зрозумівши, до чого йде. — І не лишень почуєте, а й на собі відчу єте! . . — докинув Іскусеві, що стояв по лівій стороні престолу. Княгиня вичекала спокійно і продовжувала далі: -—- Старші сини покійного князя Ігоря, що їх бачимо тут, тратять усі права на престіл і на бать ківські землі через те, що з убивниками свого батька в переговори нечесні й злочинні вступали, замість, як синам годиться, за батькову смерть помститися. а за це позбавляємо їх княжої гідности і за пося гання на життя наслідника престолу — князя Свято слава — велимо ув’язнити і на наш княжий суд поставити. Рух і вигуки протестів усмирили варяги відразу, окруживши гурт противників княгині. Деякі вже на віть пробували висмикнутися звідти і стати по проти лежному боці. — Також оголошуємо, •— впевнено і гладко говорила княгиня, — що віднині ніхто не має права величати себе великим князем, опріч того, хто вели кокняжий київський престіл посідатиме. Кожний, хто порушить це, що тут було сказане, ставатиме перед нашим великокняжим судом. Княгиня скінчила й сіла. —- Воєводо, хай варта виведе винних! — ска зала вже своїм звичним спокійним голосом. У гридниці, де й досі всі стояли, німі й остовпілі, зчинився гамір. Ігоревичі боронилися, інші тікали, але варяги скоро взяли перевагу. — Ми не винні! — крикнув тоді Гуд. — То де ревляни нас намовляли! — Так, так! — стративши відразу загонистість, закричала решта братів. — Вони змову підготовляли, щоб Святослава по дорозі в Любеч у Дніпрі втопити! Ольга сказала лишень одне слово: — Воєводо! .. — і зробила рукою знак. Кілька варягів уже скочило до послів і почало їх в’язати. І тоді, коли вже пов’язаних винуватців вивели з гридниці одними дверима, другими в похмуру, і ще гарячу від недавніх подій, напруженість соняшним зайчиком впав малий Святослав. За ним біг збентеже ний Асмуд, намагаючись завернути свого вихованця назад, але княжич викрутився від нього, підбіг до княгині і, хапаючи її за руки та дзвінко регочучи, залебедів: — Матінко . .. Матінко . . . коли б . . . коли б . . . коли б бачила . . . ха-ха-ха! . . як .. . як лебідка . . . ха-ха-ха!.. Княжич спішився оповісти, але сміх уривав йому слова і був такий закотистий та заразливий, що й присутні, ще не знаючи причини, почали сміятися також. Навіть княгиня усміхнулася і попестила го лівку сина. (Докінчення на обгортці) 32 НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИСТОПАД, 1961. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
