Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Пасерби 1 уд, Фаст, Турод і Войк з Каршевим, Кані- царом, Войстом, Прастеном та іншими — праворуч від княгині. Ліворуч стоїть Свенельд, Уліб, Івор, Вуєфаст, Стир, кілька вишгородців, кілька видатні ших киян. Позаду престолу завмерли, виструнчив шись, Ігор та Іскусеві. Виглядає, що має більше прибічників, ніж думала раніше. Врешті увійшли посли. Вбрані сорокато, зде- більша в сукно, тільки три передніх мають на собі оксамит і златоглав. Поклонилися і назвали себе: Рагуїл, Богат, Заступ. Решти імен княгиня не може запам’ятати. Ольга приглядалася до них з цікавістю: отже, це ті люди, яких вона жалувала й боронила перед кня зем, які все ворохобилися, відмовлялися платити да нину і вкінці вбили її мужа. Ті самі нещасні, яких обдирали до останнього варяги; на яких потім на їжджали биричі та вирники, збираючи ще й до кня жої скарбниці; ті самі деревляни, що хотять її ви сватати за Мстислава, але одночасно змовляються з її ворогами й кують небезпеку для Святослава. Жаль і гнів мішалися в душі княгині, коли диви лася на послів. — Бачу, добрі гості прийшли . . . — обізвалася тихо. — Прийшли, княгине, — поклонилися три пер ших, а за ними й останні. — Кажіть, чого прийшли? Той, що називався Рагуїл, вклонився ще раз і заговорив скоро завчасу вивчені слова: — Післала нас Деревська земля з такими сло вами: „Мужа твого ми вбили, бо твій муж, наче вовк, обдирав і грабував, а . . .“ — Стій! —- несподівано крикнула княгиня так грімко, що всі, хто знав її тихий і спокійний голос, здригнулися й вирячили очі. — Стій! Про кого гово риш? Кого вовком називаєш?! Рагуїл змовк і розгубився. Безрадно поглядав то в один, то в другий бік і ворушив грубими паль цями. В гридниці зашелестіло, заворушилось, хоч не впало ні одне виразне слово. Княгиня відчула, що її підхопила і несе не стримна хвиля, гаряча, швидка й небезпечна, від якої злегка крутиться голова. Не знала, що саме в такі хвилини в її очах, у голосі, у кожному русі, а навіть у безрусі скипала сила, яка колись скорила їй Чудила та М’яушу і яка викликала в князя почуття одере віння в спині. Стало тихо. — Воєводо, — обізвалася знову княгиня, — посла Рагуїла взяти під варту й потім поставити на наш суд за образу пам’яти великого князя руського! — Мене?! — здобув урешті голос Рагуїл. — Я — посол! Не маєте права! Але двоє здоровенних варягів уже взяли його під руки і потягнули геть. Княгиня підняла тремтячу білу руку, хоч у грид ниці й так усе заніміло й заціпеніло, і мовила: — Послухаємо, що скажуть до кінця посли Де- ревської землі. Кажіть, за чим прийшли? Ті, що стояли позаду, одягнені в сукна, поспу скали голови, немов би і не до них річ. А Богат і За ступ почали підштовхувати один другого ліктями, мовляв: „Ти говори!" Поки вони так штовхалися, десь у гурті княги ниних прихильників хтось не витримав і хіхікнув. Смішок найшов поживу й став ширитися по гридниці, як вогонь по розкиданій соломі. — Післала нас Деревська земля, — насмілиз- шись, заговорив Заступ, — з такими словами: ,,Мужа твого ми вбили, бо муж . . . бо . . . Кхм! . . Бо наші князі добрі, тому що завели порядок у Де- ревській землі. Піди за нашого князя Мала". Скінчивши скоромовкою посольську річ, Заступ вклонився й обтер піт. Княгиня дивилася на послів прищуленими очима й постукувала пучкою до пучки білими пальцями. — Як же ви мене сватаєте, — мовила по на- думі, — наперед князя не спитавшись? А як мене ваш князь не схоче? Тут посли заворушилися і заговорили всі разом: — Як же би не питали?! Питали! Князь нас і послав . .. — Князь вас послав? — перепитала Ольга. І як же ваш князь думав: мужа вбивши, його жінку за себе взяти? Посли знову трохи розгубилися, заворушилися, закашляли. — Що ж, княгине, — на цей раз узяв голос Бо гат, — з давніх давен такий звичай у Деревській землі: мужа вбивши з удовою женитися . . . Княгині видалося, що вона знову здіймається на гарячій, прудкій хвилі, від якої крутиться в голові, а голос набирає металевої твердости. — Дивні ж у вас порядки в Деревській землі, коли так! — мовила з глумом. — Чи не хоче ваш князь часом, після того, як у вас порядки завів, у наг також такі самі заводити? Вдруге поповз по гридниці смішок, наче вогонь по сухій соломі, а посли пантеличилися все більше. — Наші великі й світлі князі, — заговорив за чергою Заступ, — не хотять ні в чиїх землях по рядку заводити. Кожен має свою волость і буде нею рядити. — Егеж, — притакнув Богат, — кожен сам собі окремо. — Он як! — вдала здивовання княгиня. - - А князь Мал де буде рядити? — Князь Мал буде в Любечі, — відповіли посли. — Дуже добре, — роздільно вимовила княгиня, зложила своїм звичаєм руки і перехилилася впе ред. — А ви не знаєте, часом, хто вашого князя в Любечі посадником посадив? — спитала. Посли почали розуміти, що княгиня з них глузує. — Що ж ти, княгине! — ображено заговорив Заступ. — Одного посла наказуєш ув’язнити, а решту висміваєш. Коли тобі невлад наша річ, то так і скажи, а ми нашому великому князеві скажемо. Тут не витерпів і вмішався в розмову старший Ігоревич — Гуд. — Справді, княгине, — промовив роздратова HALUE ЖИТТЯ — ЛИСТОПАД, 1961. 31
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
