Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Хто розбив вазу? УСМІШКА МАТУСІ Із школи весело, як слід, Додому йде Юрко. Його чекає на столі Пиріг і молоко. Та наш Юрко, чи їв, чи ні, Вже лізе на стілець: Цукерки в шафі є смачні, На них Юрко знавець! Робивши це не раз, мабуть, Юрко зіп’явся вмить. Тепер лиш руку простягнуть І защіпку відкрить. Цукерки в вазі, в шафі тій, Що високо в стіні... Тримайся, Юрку, міцно стій, Униз не падай, ні! Та пізно вже! Упав таки, Впустив, звичайно, вазу, Що на дрібнесенькі шматки Розбилася одразу... Болить нога, лиш зробить крок, Спина болить так само... Але найбільша із морок — А що ж то скаже мама?! От мама в хату як ввійшла, Побачила в хвилинку, Злякалась, близько підійшла: „Що сталося, мій синку?“ ( ; Юрко з обличчя витер піт І вигадав одразу: ,*Це, мамо, наш нечемний кіт Розбив сьогодні вазу!“ Не встигла мама щось сказать, Як на останнім слові Сам кіт почав одповідать І так сказав Юркові: „Соромся, Юрку, ти ж — козак! Неправда це, няв-няв! Хто розум має, віри й так Тобі б у цім не йняв! Відомо всім, що ласо їм Я рибку і м’ясце, Та цукру не люблю зовсім, Тобі лишаю це. Ніхто ж такого не чував, Таких не бачив див, Щоб кіт стільця приніс, і став, І защіпку відкрив". Ганна Черінь Дощі й дощі. Я ніби бачу Матусі рідної чоло, Що від плачу (за сином плаче) Хмарками зморшок поросло* Та лиш зиркне з-за хмари Умите сонце, — і тоді Дощу остання крапля тане, Пташки щебечуть молоді Отак мені: одна-єдина Матусі усмішка сяйне І — найзимніша хай хвилина — Сто сонць зогріє враз мене! Петро Кізко БАБИНЕ ЛІТО Сіла баба на горбочку, Чеше срібні коси. Вітер з гребеня косинки Рве і геть розносить. Закосичує дерева Павутинням білим, Наче дружок прибирає Десь перед весіллям. Після доброго врожаю, Після жнив багатих Буде тих весіль, та трохи Чи не в кожній хаті! Будуть танці та музики Тут, і там, і всюди... А я в брата за світилку Дуже хочу бути! Хай собі за теплим літом Суне хмура осінь... Чеше, чеше на горбочку Баба срібні коси... О. К о б е ц ь В ЧОМУ СПРАВА? Маляр на вулиці стояв І на папері малював Будинки* вулиці стрункі Та ще й дерева от-такі! Узяв я фарби і папір, Хутенько вискочив надвір, Замалював увесь папір, Та вийшов дім — неначе звір! І дивувалась дітвора: Усе, немов у маляра, І фарби є, і пензель теж, Що ж вийшло? — й сам не добереш! Леонід Полтава НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИСТОПАД, 1961. 25
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
