Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Олена Цегельська Петрик від осени вже ходить до школи. От, сьогодні якраз вернувся зі школи. Нікого в хаті не застав. Миттю бах! течку зі шкільним приладдям у один кут кімнати, а шапочку в другий кут, за софку. Сам, чимдуж, покрутив шрубки від телевізора і, вже сидить, мов до місця прикований, уважно слідкує за дією. 'Бо то якраз вда лось йому зловити дуже цікавий фільм, з життя ковбоїв. Так ним зразу захопився, що зовсім за був про перестороги батьків, які заборонили йому на такі речі ди витись. А то ж так цікаво! А тут один ковбой, як не вці дить другого в ніс кулаком, а той — беркиць! -— та й перевер нувся. Раптом прискакує третій і онтому, що зачав битись, під ставляє ногу. Тепер усі хапають ся за барки і б’ються, аж любо. Петрикові аж дух заперло — не може відірватись від захоплюючої картини. І навіть не почув, як татко по вернувся з праці та станув з-заду нього. — Петрику, а домашню вправу ти написав? А віршик на завтра вивчив? А Петрик мов зі сну вирваний: — Я, — татку, — зараз — я — лиш ще хвилинку... Татко пішов, а Петрик далі сидить. Аж ось і мама надійшла: — А ти, Петрику, перекусив щонебудь? Ти певно голодний? Почекай ще хвилину, зараз вече ря буде. А Петрик дальше сидить. Вже й на запити не відповідає, такий захоплений ковбоями. Ось знов, лиш покрутити шрубкою і вихо дить ще цікавіша картина: Бандити грабують в банку гро ші!.. Ні, відірватись від телеві зора таки дуже йому тяжко! * Повечерявши Петрик ще трохи посидів біля телевізора, поки пригадав собі, що треба б і для школи дещо зробити. Неохоче взяв книжки, зшитки; щось там трошки пописав, та подививсь у книжку. Але очі вже клеїлись до сну. Петрик був дуже змучений. Ні! Справді він не міг більше ду мати про науку, тай пішов спати. Так було протягом довшого ча су. ГІетрик аж ніяк не мав охоти і вдома вчитись. Так його все ма нив і кортів той телевізор — мов котика ковбаса. Такий був ним занятий, що ніколи не мав часу на науку, вкінці — і домашні вправи перестав писати. Що там йому в школі пані вчи телька говорила — не знати. На певне, не гладила його по голов ці. Аж одного дня вже не стало їй терпцю. І пані вчителька пе редала Петриком листа до його батьків. Коли мама перечитала цей лист, то дуже посумніла. А татко ні чого не сказав, лише насупив свої густі брови і суворо, з до кором, глянув на сина. * Якось незабаром татко мав вільний день. 'Вже з самого ран ку Петрик чув, що татко в пив ниці щось майструє. Але не мав часу поцікавитись, бо треба було йти до школи. — Подивлюсь по науці — подумав. Ну, та й подивився ж він! Те, що татко змайстрував, це була така сумна, 'болюча несподіванка, що Петрик на цей вид став посе ред кімнати, мов укопаний і не міг рушитись із місця. Щось при крішого не могло йому статись. Дивився й дивився на цю сумну несподіванку, аж вкінці рясні сльози закапали йому з очей. А то знаєте, що було? Отож татко прикріпив до телевізора звичайненькі дверцятка і скоблик, та гарненько замкнув телевізор на колодочку. Мовляв, от і на, маєш! Дивися! Петрик поплакав трохи, а далі рад-не-рад узявся за до машні вправи. Гарненько понани зував завдання, дещо трохи почи тав та взявся щось малювати. Аж тут надійшов татко. Сів біля Пе- трика, оглянув домашні завдання, запитав дещо про школу, потім закурив цигарку і сказав: — Гарно! Петрик відважився спитати: — Татку, а де ключик? — Який ключик? — Цей... татку... —- Ага, ти певно думаєш про ключик від телевізора? — Так, татку... я... я просив би... —- Там у мене, в малій кишен- ці. А ти що? Рад би подивитись? То подай мені програмку! Петрик подав. Татко перегля нув, а далі каже: — Що ти рад би побачити: Чи мудрого пса „Рін-тін-тін“ ? Чи смішного силача „Папая“? Чи мо же „У країні Дізнея“? А Петрик нічого не говорить, лише голівкою киває та важко зітхає, а дальше крізь плач каже: — Татку, мені так прикро і со ромно! Я знаю, що я поганий, не слухняний хлопчисько. Ти і мама кілька разів мені казали, щоб я не дивився на фільми, в яких по казують грабунки, вбивства, бійки та всякі злочини. А я так захоп лювався ними!.. Я... я даю слово, що вже 'більше на тих поганих розбійників і 'бандитів не буду дивитись. Лише прошу передо мною ключика не ховати... Татко добув ключик і подав Петрикові: — Положи його он там на сто лику. Там його все знайдеш. Так татко повірив синові на слово. І Петрусь дотримав його. 24 НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИСТОПАД, 1961. Сумна несподіванка Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
