Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Ольга Соневицька Дн і пром повз Шевченкову могилу (Спогад) Літо 1940 раку... „З Одеси їдемо в Київ, по до розі поступимо до Черкас на два- три виступи. До Черкас їдемо по. їздом, з Черкас до Києва паропла вом по Дніпрі". Такий приблизно розпорядок видала адміністрація нашого кон- цертового турне по Укроїні. Мені забилося серце. Боже, яке щастя побачити і Дніпро, і Шевченкову могилу, і Золотоверхий Київ! Після обіду в одеському „Інту ристі" я захопила ще великий ка вун і декілька помідорів. Вируша ємо в дорогу. Нам призначено окремий вагон, коло нас ходять, нас оглядають. Це ж приїхала вперше на Україну хорова Капеля Львівської Фільгармонії, „визво лена з-під панського іга“, як то перед кожним виступом заповідав один з наших співаків, якому до ручено було в цей спосіб реко мендувати нашу Капелю. В поїзді сідаю коло вікна і о- глядаю околицю. Безмежна рівни на, вся вкрита соняшниками і рі паком. Усе вже в квіті — безмеж не мо*ре жовтого квіту. А небо синє, синє... Час від часу вирина ють на овиді обдряпані поверхові будинки, що стоять 'без огорожі і деревинки. То колгоспи. По золотім морю соняшників лічить поїзд швидким темпом. На закрутах не звільняє бігу, от тому не раз люди і валізки падуть на землю. Вожата нашого поїзду, молода дівчина в низько над очи ма зав’язаній червоній хустці, хо че мабуть перевиконати норму. Під Миколаєвом ледве не дійшло до катострофи. На наше щастя, стало лише на тім, що декілька пасажирів злетіло з верхніх ліжок на підлогу, понабивавши синяків, стібюлі велику виставку, присвячену сторіччю Т. Шевченка. У дбайливому оформленні були тут подані твори поета та загальні зариси його життє пису. Гідним поклоном вшанувало міліо- нове місто нашого великого Співця. а вслід за ними покотилося ще де кілька валізок. Час від часу з’являється низька, огрядна жінка в бруднім, колись, мабуть, білім, фартусі, з великою березовою мітлою, щоб замітати вагон. Може не було потреби та кого частого замітання, але в її очах відчувалася потреба огляда ти нас від стіп до голови. Адже їхали люди з іншого світу... Не зважаючи на те, що подвійні вікна були щільно позачинювані, порох проникав усюди. Було його повно і в очахі і в носі, і в горлі. Не помогла газова хустина, якою я обкрутила голову з очима. А за поїздом здіймалася така курява, як за драбинястим возом на на шому чорноземі. Тепер я спосте регла, яка щаслива була думка взяти з собою кавуна: спека, не- провітрений вагон і спрага дош кулювали всім нам; і ось не тіль ки я мала чим гасити спрагу, але й мої приятелі діставали кусни- чок з мого кавуна. В Черкасах ми провели три дні. Концертові залі були переповнені публікою, цікавою побачити лю дей, визволених з-під панського „іга“. — Чому ж ви так добре зодяг нені? — питали. — Адже вам там так погано жилося, що аж наша армія мусіла вас визволяти... Нарешті дістаємо наказ п.іку- ватися в дорогу, бо рано-вранці поїдемо пароплавом до Києва. Га рячково збираюся, і одна з пер ших з’являюся в пристані. Але не так склалося, як бажалося. Ми ви їхали не рано-вранці, ані навіть не вполудне, бо як упродовж цілої дороги, так і тут і комунікація не дописала. Ми ж мусіли чекати на такий пароплав, що помістив би 80 людей Капелі. Отож аж пізно по полудні над’їхав такий кора бель. Спочатку враження нецікаві. В пристані ще рух, крик, бруд і мо сковська лайка, а ми цілоденним очікуванням перевтомлені до краю. Отож на пароплаві, зараз гаки розбрилися по призначених каютах, щоб відпочити і бути точ но на вечері, бо практика навчи ла кожного, що хто спізниться, тому нічогісенько не залишиться. А Ш евченкова могила з високим хрестом та солдати під нею, поставлені ца рем на сторожі... T he g rav e of T aras S hevchenko, U k ra in ia n poet, in K aniw , U kraine* b efo re th e C om m unists d estro y ed th e cross. НАШЕ ЖИТТЯ — ТРАВЕНЬ, 1961. $
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
