Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
городі по сто золотників за л і коть платилася, — сорок ліктів швачкам казав відміряти, шістдесят лік тів тороків золотих, дві мірки бісеру та самоцвітів і шовку щонайкращого на підбиття та на сорочку. Поставивши молоду перед князем, свашки по чали її вихваляти піснями за гарне личко, за довгі коси, за білі ручки, за рівний стан, за срібний голо сочок, за щире серце, за вміння прясти й ткати й за багато всяких інших добрих прикмет, які князь мусів щедро оплачувати. Витягав з кованої скрині, що стояла біля нього, намиста, обручі, сережки, кусники тканин, звірині шкури й роздавав свашкам та бо яриням. Вони кланялися доземно, дякуючи за подарунки, і в кінці своїх виспівувань повчали молоду: Наша княгиня молоденька G bomy ладові та покірненька, Перед ним ся низенько схиляє, Його ніжки натруджені роззуває. Згідно зі звичаєм, Ольга мала низько вклонитися й роззути князеві черевії. Він вже навіть ногу напе ред виставив, бо не перша Ольга його повинна була роззути. Але тут сталася річ нечувана в Києві, а тим більше дивна у великокняжому дворі: молода, за мість вклонитися, навпаки, піднесла вгору досі по хилену голову, зложила руки пальцями пучка до пучки, й поволі підвела погляд карих очей. Князеві здалося, що два соняшних промені пробігли по ньому знизу вгору і, впавши в його зіниці, осліпили їх. Стояла, як сніп світла, як ясний ранок, як райдуга на небі, лишень в очах її, що твердли й темніли, ви зрівала непереломна затятість і така сила, що кня зеві стало моторошно. Він зрозумів, що Ольга ско ріше вмре, ніж схилиться до його черевія, й що на устах її висить слово, яке може впасти посеред гридниці ударом Перуна, і злякався його. Злякався не лиш він. Поблідли свашки та боя рині, а чотириста дружинників і двісті найчільніших гостей відразу витверезіли від усього випитого хмелю. Завмерла гридниця, немов би з неї виметено всі живі душі. Ніхто не рухнувся. Князь Ігор поволі підтягнув простягнену ногу й підвівся з місця. Зійшов сходами вниз, узяв Ольгу за руку і вивів на підвищення. Вийняв із скрині важкі золоті обручі й заложив їх на руки молодої, вийняв саджений самоцвітами вінець і вдягнув його на голівку Ольги, потім зняв зі своєї шиї золоту гривну і почепив її на Ольжину, врешті відстібнув сустуги фофудьяного скута і кинув його на плечі своєї жінки. Дружинники, що знали тверду й гарячу вдачу великого князя, очам своїм не вірили, а він, поса дивши Ольгу побіч себе на покритому хутром пре столі, крикнув грімко: — Вітайте дружину князя Ігоря! Віддайте честь великій княгині київській! Пийте здравниці за кня гиню Ольгу! І, сховавши свій голос у вихрі вигуків, що за клекотіли в гридниці, сказав тихо до розгубленої Ольги: — Тебе першу, княгине, поруч себе посадив, великою проголосивши . . . — На те була твоя воля, княже, — промо вила. — Того ніхто в тебе не домагався. . . Сині очі князя стали холодними, як зимове небо. — Гляди, княгине, бо сміливість не лиш до пре- стола підносить, але часом і в Могилу штовхає . . . Княгиня вже зовсім опанувала себе. — Мене, княже, пусте смертю лякати, коли я сама нераз хотіла на себе руки наложити, а й що йно тепер голову під меч поклала, — відповіла спокійно. — Руки хотіла наложити?! — здивувався Ігор. — А то чому? — Не хотіла за тебе йти, — щиро й просто відповіла Ольга. Князь лиш усміхнувся: — Знаю. Мстишу в серці тримала. Але, помір куй сама, яка честь тебе стрінула: бути великою княгинею київською — все одно, що бути царицею візантійською. Чи є така жінка, щоб не бажала того? Ольга важила князеві слова й сиділа мовчки, звівши докупи брови. І чула, як у серці її родиться велика гордість і як радіє в ній якась інша сила. Яка? Чи не та, що стала минулого року між нею і водами Десни?. . — Правду велику вирік єси, князю! . . — про мовила врешті схвильовано. — Не може бути більшої чести для жінки. І за це, що ти поставив мене так високо, повік тобі відданою буду, а душу покійного батька у свідки кличу, що стан свій гідно нестиму й твоєї великокняжої слави не притемню ніже на макове зерня! Не пожалуєш, володарю, ніколи того, що сьогодні учинив! Князеві серце чисто зм’якло від слів, яких він ще ніколи ні від одної жінки не чув, ані не споді вався, що якась жінка спроможна була їх сказати. — І ти не пожалуєш! — запевнив, стукнувши кулаком у стіл. — У мене матимеш усе, чого душа забажає: шовків, оксамитів, дорогоцінностей, соло дощів заморських, посуду, рабів. Все, що приходить до моєї держави з Арабії, Турану, Персії чи Єгипту, все будеш мати! Обіцяв їй найкраще з того, що міг дати, але молода княгиня враз посмутніла. Усі ті цяцьки, включно з лакоминками й рабами, годилися для кого іншого, але не для неї. Хотіла навіть спитати Ігоря, чи саме в тому, щоб мати розкіш, міститься поняття високої чести? Але не спитала. Побачила, що він її не зрозуміє, і шкода було слів на запити. А підхмелений Ігор готовий був справді віддати все молодій дружині, навіть Дніпро у протилежний бік завернути, коли б міг. — Почет мусиш собі вибрати великий, — ка зав далі. — Поставлю перед тобою усіх дівчат і жі нок з княжих та боярських родів. Можеш і дві сотні взяти, вистачить у мене в скарбниці, щоб їх утри мати. Щоб тобі смутно не було, коли я в походи ходитиму, накажу вишукати тобі з усієї Руси що найкращих гуслярів і щонайштудерніших скомо рохів. 32 НАШЕ ЖИТТЯ — ТРАВЕНЬ, 1961. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
